Інструменти
Ukrainian (UA)English (United Kingdom)Polish(Poland)German(Germany)French(France)Spanish(Spain)
Четвер, 27 лип. 2017

ВИВЧЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ БУДОВИ ПАРТІЙ

Вивчення партій як організацій розпочали М. Острогорський і Р. Міхельс. Вони відчували, що партії не поглиблювали самоуправління і тому їх дослідження партійної організації мали на меті продемонструвати антидемократичний характер таких тенденцій у партіях. Проте предметний склад їхніх досліджень дає деталізовану картину організації партій у Великобританії і США, а також структуру соціал-демократичних європейських партій. Обидва автори досліджували фактичну, а не формальну структуру політичних партій. Пізніше Ш. Шнайдер спробував дати реалістичний організаційний аналіз партій США. На відміну від М. Острогорського і Р. Міхельса, він розпочав із припущення, що внутрішній демократичний контроль над партіями був необхідний для вироблення демократії загалом.

У 1951 р. М. Дюверже опублікував перший том своєї книги, в якому розглядав партійну структуру, її організаційну типологію, поділ на загальні головні одиниці, відношення між ними і вищими ланками партійного керівництва. М. Дюверже спробував зіставити різні характеристики політичних партій з їхніми організаційними елементами.

Внутрішня структура влади партій є предметом дослідження Маккензі про британські партії. Головною його тезою є те, що структура влади в британських партіях адаптується до функцій цих партій в урядовій структурі Великобританії. Всі перелічені автори концентрують свою увагу на масовій партії, хоч половину своєї праці Маккензі приділяє головній кадровій партії – Британській консервативній партії. Всіх згаданих авторів цікавить (нормативно або емпірично) місце особи у прийнятті партією рішень.

 

Численні видання з теорії організацій і видання про політичні партії практично ніяк не повязані між собою. Саме тому, що спеціалісти з політичного аналізу партій приділяють мало уваги добре розробленій у літературі теорії організацій, їх власні теоретичні конструкції мають несистематизований характер, а достовірні індикатори рівня партійної організації так і не розроблені. Творчий підхід до проблеми пошуку індикаторів, які дозволяли б визначити параметри партійної організації, проявився в дослідженнях Дж. Гібсона та М. Коттера.