Інструменти
Ukrainian (UA)English (United Kingdom)Polish(Poland)German(Germany)French(France)Spanish(Spain)
Неділя, 23 лип. 2017

ОРГАНІЗАЦІЙНА БУДОВА ПАРТІЙ США

С. Елдерсвельд, М. Епстейн, У. Кіф та інші описували обидві головні партії США як украй децентралізовані. Кількісні порівняльні дослідження, проведені К. Джандою, підтвердили справедливість цього положення: “Рівень централізації американських партій явно нижчий ніж у Європі, – зазначає вчений, – і вони безперечно належать до числа найменш централізованих у світі. Жодна з європейських партій, яка потрапила у дослідження не має нижчого показника централізації влади, ніж партії США. Більше того, в загальносвітовому масштабі нижче американських партій за цим показником виявились лише бланкісти і колорадці в Уругваї, які, як вважають деякі вчені, є швидше коаліціями чи групами партій, і Партія соціальної дії Чаду, яка припинила своє існування 1962 р”.

Однак те ж саме дослідження показало, що партії США далеко не позбавлені організаційної складності: з часу проведення дослідження багато вчених дійшли висновку, що на загальнонаціональному рівні американські партії стають більш професійними, активними і певною мірою – централізованішими, але за світовими стандартами республіканці та демократи США все ще залишаються украй децентралізованими.

Розглядаючи природу американських партій, У. Кіф зауважив, що “партії – меншою мірою продукт власних зусиль, ніж середовища”. Зрозуміло, що конституційна система США, а особливо – президентська система і федералізм, внесли свій вклад у виникнення порівняно децентралізованих партій. Але як республіканці, так і демократи зазнали відповідної еволюції, адаптуючись до навколишнього середовища.