Інструменти
Ukrainian (UA)English (United Kingdom)Polish(Poland)German(Germany)French(France)Spanish(Spain)
Неділя, 23 лип. 2017

ФРАКЦІЙНІСТЬ

Фракційність. Є й інший аспект згуртованості партій на поведінковому рівні – фракційність. Р. Заріскі визначає фракцію як “внутріпартійне об’єднання (кліка чи угруповання) члени якого мають почуття спільності та єдності цілей і організовані таким чином, що колективно діють як окремий блок всередині партії для досягнення своїх цілей”.

Дж. Сарторі запропонував  класифікацію фракцій, виходячи з їхніх цілей (влада чи посада) і принципів (ідеології чи ідеї). При другому підході виокремлюють чотири типи фракційності – фракційність, зумовлена: ідеологічними розбіжностями; розбіжностями з окремих питань; розбіжностями з питань стратегії; пов’язана з боротьбою за керівництво. У ході аналізу більш ніж ста партій за кожним з цих чотирьох показників виявилося, що ідеологічна основа фракцій більш поширена ніж інші, але при цьому з’ясувалося, що всі інші види фракційності пов’язані між собою: якщо в якійсь партії виникала ідеологічна фракція то виникали неминуче і фракції, які вели боротьбу за керівництво. У більшості теоретичних досліджень фракційність виступає як залежна змінна. Ф. Беллоні і Д. Беллер випустили збірник статей за своєю редакцією, метою якого було описати і пояснити фракційність. Р. Заріскі повязує фракційність з такими зовнішніми факторами, як характер виборчої системи. У своїй статті Ф. Беллоні та Д. Беллер пояснюють фракційність ще й “складністю соціального складу партії, невизначеністю її ідеологічних орієнтацій, виникненням партії в результаті злиття декількох організацій, внутріпартійною свободою і децентралізацією”.

 

Ф. Беллоні та Д. Беллер майже не розглядали фракційність як незалежну змінну. Однак, фракційність є однією з основних причин слабкої згуртованості електорату і вже через це повинна бути інтегрованою у всяку теорію партійного керівництва. Вплив фракційності на згуртованість партій явно простежується в політичному житті США. Доти, доки приблизно з 1970 р. не розпочалася ідеологізація виборців південних штатів, демократи Півдня і Півночі країни часто протистояли один одному при голосуваннях у Конгресі. З цього моменту згуртованість партій, яка визначається за методикою “Щоквартальника Конгресу” (Congressional Quarterly), стала невпинно зростати. На думку Б. Сінклера, цей феномен пояснюється посиленням ідеологічної однорідності Демократичної партії. Зрештою, взяті разом фракційність та згуртованість (тобто згуртованість загалом) надзвичайно важливі для теорії коаліцій, яка дотепер, за окремими винятками, схильна розглядати партії як монолітні одиниці. Д. Бреді і Ч. Баллок у своєму огляді літератури з приводу фракцій і партій у законодавчих органах відзначають, що “потрібно провести ще велику роботу” по вивченню зв’язків між представленими в парламенті партіями і зовнішніми умовами, а також “між ступенем фракційності парламентських партій і способами розподілу відповідальності і влади між ними”.