Інструменти
Ukrainian (UA)English (United Kingdom)Polish(Poland)German(Germany)French(France)Spanish(Spain)
Неділя, 23 лип. 2017

АВТОНОМІЯ ФІНАНСОВОЇ БАЗИ

Автономія фінансової бази. Наявність автономної фінансової бази є одним з визначальних факторів автономії політичних партій. Політичні партії для фінансування своєї діяльності отримують кошти з різних джерел. У США партії загалом не мають багато коштів, оскільки більшість з них формуються безпосередньо з власних внесків кандидатами або від груп підтримки. Поза США, партії переважно збирають кошти і визначають їхнє використання самостійно. Вони надходять з різних джерел.

Державні кошти. Більшість держав частково фінансують партійні вибори з державного бюджету. Завжди важко вирішити скільки коштів якій партії дати і визначити певні пропорції для партій. Однак, найчастіше за державного фінансування виходять з кількості місць, які партія посідає в парламенті, або з кількості голосів які вона отримала на парламентських виборах.

Індивідуальні членські внески. Є важливим засобом надходження коштів, особливо для партій зі значним фіксованим членством. У комуністичних партіях Заходу це було суттєвим джерелом фінансування партійної діяльності. У деяких країнах члени партії платили фіксований відсоток свого доходу на користь партії.

Хабарі та скандальні надходження. Особливо характерні для партій, щільно пов’язаних із владою. В 1993 р. Ліберально-демократична партія Японії, яка тривалий час перебувала при владі, була звинувачена в отриманні мільйонних хабарів від фірм за державні підряди. У фінансових зловживаннях на користь своєї партії були звинувачені й колишній канцлер Німеччини Г. Коль, прем’єр-міністр Італії Д. Андреотті, колишній президент США Б. Клінтон.

Групи інтересів як донори політичних партій. Бізнес та профспілки, інші групи інтересів мають можливість фінансово підтримувати близькі їм політичні партії.

Доходи від підприємницької діяльності партій. Багато політичних партій мають власні газети, банки, фірми, які створюються з метою підтримки партійної діяльності. Найчастіше такі підприємства є збитковими, але буває і навпаки.

Субсидії від іноземних держав. США, Лівія, Китай, Ізраїль. Франція, Японія та інші держави вдаються до замаскованої фінансової підтримки за кордоном тих партій, які їм близькі. Фінансова підтримка СРСР комуністичних партій була важливою складовою їх фінансових ресурсів.

У одній із своїх ранніх статей А. Хайденхаймер описує труднощі з отриманням даних, необхідних для аналізу джерел партійних коштів. З партій восьми країн, вивчених А. Хайденхаймером, лише Соціал-демократична партія Німеччини покривала свої звичайні видатки за рахунок членських внесків. Це цілком узгоджується з результатами досліджень К. Джанди, які показують, що лише чверть партій, що існували в світі в 50-60-х роках, покладалися на власні кошти (які формуються переважно за рахунок членських внесків). Останнім часом членські внески перестали бути основним джерелом фінансування політичних партій. Центральну роль відіграють дотації та внески груп інтересів, зацікавлених у підтримці певного програмного питання. Сучасний фінансовий стан стабільних партій є достатньо хорошим і його важко порівнювати зі станом партій у поперед-ні 20 років. Наприклад, політичні партії Данії отримують фінансовий дохід на 50 % більший, ніж у 70-х роках, голландські – на 40 %, в Ірландії дохід партій подвоївся, а в Австрії зріс у чотири рази.

 

З часу публікації дослідження А. Хайденхаймера, побачило світ відносно небагато праць, присвячених вивченню джерел фінансування політичних партій. Однак, декілька цінних досліджень цієї проблеми можна знайти. Головну увагу в них зосереджено на існуючій на Заході тенденції до державного фінансування партій. У 18 із 21 досліджених Г. Александером країн така практика була запроваджена після 1960 р., внаслідок чого значення надходжень від членських внесків різко знизилося. Наслідки державного фінансування політичних партій є неоднозначними. К. Стром, зокрема, висунув теорію, відповідно до якої державне фінансування збільшує незалежність партійних еліт від активістів, Дж. Шлезінджер вважає, що воно сприяє бюрократизації партій. Проведене       К. Х. Нассмахером дослідження державних субсидій партіям Австрії, Швеції, Німеччини підтверджує обидві гіпотези. Дж. Мендилоу в своєму дослідженні політичних партій Ізраїлю та інших країн дійшов висновку про те, що державне фінансування “здатне викликати фундаментальні зрушення, які ведуть до зміни всієї структури партійної системи”. Одне з найважливіших зрушень такого роду – “підпорядкування місцевих організацій штаб-квартирі та центральному керівництву партії”. Державне фінансування сприяє ідеологізації новостворених партій, і крім того, партії легко до нього звикають й далі не можуть вже обходитись без нього.