Інструменти
Ukrainian (UA)English (United Kingdom)Polish(Poland)German(Germany)French(France)Spanish(Spain)
Понеділок, 24 лип. 2017

ПАРТІЙНІ ПРОГРАМИ ТА ПАРТІЙНІ ЛІДЕРИ

Партійні програми та партійні лідери. Політичні партії живуть завдяки особистостям, які виступають від їхнього імені та завдяки програмам, в яких формулюються їхні цілі. Соціологічні дослідження засвідчують, що для певної групи людей особа лідера партії є вагомішою за саму програму партії. Особа лідера в таких партіях часто виступає спрощеним символом партійної програми. Отримали вони, за класифікацією М. Вебера, назву харизматичних партій. Є це насамперед актуальним для авторитарних та диктаторських партій (наприклад, А. Гітлер для нацистської партії), але не тільки (наприклад, генерал де Голль). Ставлення партійних мас до такого лідера є іншим, ніж ставлення патрона та клієнта – воно є безособовим, як до символу, а не до людини.

Звичайно, скільки існують партії, стільки точаться суперечки про те, що ж все таки важливіше в боротьбі за голоси виборців: переконливі кандидати чи переконливі програми. Один із найобдарованіших політиків, прем’єр-міністр Баварії й голова Християнсько - соціального союзу (ХСС) Франц-Йозеф Штраус упродовж свого політичного життя застерігав, що не варто покладати надто великі надії на політичні програми. Для нього мали вагу тільки діло й людина, що стоїть за ним, а не слово на папері.

Гідна уваги думка, але вона розходиться з результатами досліджень соціологів, які вивчають проблеми виборів. Вони з’ясували, що на вибір громадян привабливість кандидатів впливає мало, вона відіграє лише другорядну роль, набагато важливішою є традиційна прихильність до певної партії, приміром, за такою схемою: сільська католичка голосує за християнина-демократа, міський робітник, протестант, член профспілки – за соціал-демократа. Щоправда, кількість тих, хто під час голосування керується таким почуттям прихильності, зменшується. Зате зростає кількість виборців, що змінили свою орієнтацію, тобто тих, хто не почуває себе пов’язаним з однією партією, а щоразу під час голосування робить новий, “випадковий” вибір і при тому в останній момент.

Власне, передвиборна боротьба ведеться саме за цю групу виборців, яка становить сьогодні від 30 до 50 %. Але й у цій боротьбі об’єктивно-програмні аргументи, очевидно, є дієвішими, ніж особистість кандидата. Під час виборів до бундестагу 1983 й 1987 р. кандидати від Соціал-демократичної партії Німеччини Ганс-Йохен Фогель та Йоганнес Рау мали більшу популярність, ніж їхній суперник від ХДС, Федеральний канцлер Гельмут Коль. Незважаючи на це, перемогу здобув Г. Коль та його християнсько-демократична партія.

 

Звичайно, рішення виборця віддати свій голос за того чи іншого кандидата залежить від багатьох чинників. Це й цілковито особисті, об’єктивно часто нічим не вмотивовані симпатії та антипатії, або ще не зовсім вичерпана традиційна прихильність, це й, зрештою, оцінка того, хто з політиків і програма якої партії спроможні якнайшвидше розв’язати невідкладні завдання. У ідеальному варіанті програмні положення передвиборчої платформи партії мають відповідати особистісним якостям політика, який виступає з цією платформою. Серед програмних заяв політичних партій розрізняють їхні принципові програми, розраховані на довшу перспективу, та короткотермінові заяви про наміри, які стосуються певних подій чи проблем. У них робиться спроба узагальнити доволі широкий спектр думок щодо шляхів вирішення актуальних політичних проблем. Та це складне завдання надто часто пов’язане із запеклими внутрішньопартійними дискусіями. У випадкового спостерігача, який не може простежити за всіма тонкощами цих дискусій, часто залишається негативне враження про них. А це, своєю чергою, призводить до того, що зявляються заклики знайти сильну людину, яка грюкнула б кулаком об стіл і поклала край дріб’язковій сутичці. Звідси можна дійти хибного висновку, що в кінцевому підсумку торжествує таки особистість, а не програма, людина, а не слово. І все ж значну роль відіграють конкретні аргументи. Саме вони вирішують, кому і з яких питань виборці нададуть владні повноваження. Залежно від того, які питання вважаються першорядними і в програмі якої партії вони знаходять найповніше висвітлення, такій партії і надасть виборець після довгих вагань необхідні для їхнього розв’язання повноваження, до того ж, звичайно, незважаючи на особистості.