Інструменти
Ukrainian (UA)English (United Kingdom)Polish(Poland)German(Germany)French(France)Spanish(Spain)
Четвер, 17 серп. 2017

ЦЕНТР (ФОКУС) ЗВЕРНЕННЯ ПАРТІЇ

Центр (фокус) звернення. Відповідно до так званої теорії раціонального вибору, політичні партії виступають за досягнення трьох основних цілей: 1) здобуття голосів виборців; 2) здобуття визначених публічних посад; 3) реалізацію визначеної програми. Звичайно партії, що володіють значними ресурсами (людськими, фінансовими, технічними, технологічними, організаційними), намагаються реалізувати всі ці цілі одночасно. Не треба, однак, виключати ситуацій, в яких  партії трактують одну із зазначених цілей як пріоритетну чи єдино можливу для реалізації. Очевидно, що відмінні преференції політичних партій зумовлені різними причинами, з-поміж яких окремо треба виділити відмінності у природі політичних партій та специфіку політичної ситуації в якій вона перебуває.

У цьому контексті можна говорити про різноманітний рівень прагнень (аспірації) політичних партій. Існують партії, зацікавлені у здобутті абсолютної більшості голосів виборців, іншим вистачає отримати більшу кількість голосів, ніж їхні конкуренти, а є такі, які задовольняються кількістю голосів, яка лише забезпечує їм представництво в парламенті. Подібною є різниця прагнень партій (рівнів аспірації) стосовно публічних посад. Деякі політичні партії виступають лише за формування чисто партійного уряду, інші ж допускають можливість створення коаліційного уряду, застерігаючи за собою право домінування в урядовій коаліції (т. зв. ініціативні партії). Є також партії, які хоч і представлені в парламенті, однак за рішенням своїх лідерів відстоюють статус ізольованих організацій. Існує також група партій, які взагалі не приймають до уваги можливості участі в процесі здійснення влади (це так звані антисистемні, або екстремістські партії). Значна частина з них усвідомлює, що шанси їхні на підтримку виборців є мізерними, а тому трактує себе лише як інструмент привернення суспільної уваги до певних політичних проблем (т. зв. допоміжні партії).

Якщо йдеться про межі програмних прагнень, то поширюються вони від партій, що прагнуть безумовної та повної реалізації своєї програми через організації, зацікавлені в реалізації основних її положень до угруповань, які очікують, що політика уряду, принаймні, не буде суперечити основним програмним засадам партії. Варто при цьому зауважити, що рівень прагнень (аспірації) політичної партії як політичного актора – явище ситуативне. Може він зазнати змін разом зі зміною соціально-політичного оточення, міжнародної ситуації тощо. Зміни ці можуть зробити партії більш конкурентними, однак можуть стати і причиною їх політичної маргіналізації.

Усі політичні партії хочуть бути успішними у своїй діяльності. Та вони відрізняються у вимірі успіху і в шляхах його досягнення. Ця диференціація є достатньою для подальшої класифікації їх на партії виборчого успіху і партії принципу. Партії, що орієнтуються на успіх у виборах є високо прагматичними. Прикладами таких партій є Республіканська і Демократична партії США. Партії, спрямовані на виборчий успіх мають принципи, які підпорядковуються вимозі виграти вибори або здобути більшість голосів. Такі партії пробують створювати коаліції, звертаючись до певних послуг населення. Вони роблять так, займаючи гнучкі позиції і уникаючи обмежувальних ідеологічних зобовязань. Не тільки у виборчому зверненні, а й у своїй діяльності в урядовій структурі вони поводяться, як брокери, змагаючись за максимальну кількість верств та демографічних груп.

Партії принципу не повинні бути надмірно ідеологічними. До цієї категорії, відносять традиційні марксистські партії, а також партії з менш послідовною політичною філософією доти, доки їхній центр звернення залишається вузьким. Прикладами таких партій є фермерські та етнічні партії. У таких випадках визначальним є факт, що партійні лідери вирішили за краще зберегти певний характер партії, ніж збільшити частку виборців, що симпатизує їй. Звичайно, це не завжди є свідомим рішенням, але історична тривалість обмеженого звернення є достатньою для того, щоб характеризувати партії на основі принципу. Ця типологія базується на вивченні природи партій. Термінологія може відрізнятись, проте головні відмінності залишаються такими самими. Наприклад, З. Ньюмен звертає увагу на різницю між такими термінами, як рух віри і практичні інтереси. Перший термін визначає партії принципу, а другий вживається щодо партій, спрямованих на успіх. Г. Алмонд розрізняє три види партій: світські або прагматичні, ідеологічні та традиційні партії.

 

Дослідження в цій галузі посідають значне місце в сучасній політичній науці. Відомими прикладами таких досліджень є роботи Т. Нафілда про британські і континентальні вибори і Дж. Мейсела про вибори в Канаді. У США дослідники зацікавилися тим, як впливає звернення партій на окремого виборця і зясували, що на виборця не впливають позиції двох головних партій. Проте робота В. О. Кі ставить під сумнів ці висновки.