Інструменти
Ukrainian (UA)English (United Kingdom)Polish(Poland)German(Germany)French(France)Spanish(Spain)
П'ятниця, 18 серп. 2017

ЕЛЕКТОРАЛЬНИЙ УСПІХ ПАРТІЇ

Електоральний успіх. У теорії політичних партій показники електорального успіху інколи використовуються як залежні змінні при визначенні серед учених думки про те, що характер організації мало впливає на здатність партії збирати голоси виборців. Практикуючі політики думають по-іншому. Розширення і зміцнення загальнонаціональної організації Республіканської партії США, особливо в галузі фінансування виборчих кампаній, мало за мету “виграти вибори і збільшити кількість отриманих посад”. Так само зафіксоване Дж. Гібсоном зміцнення партійних організацій США на місцевому рівні було спрямоване на збільшення їхньої ефективності. Р. Хакфельдт і Дж. Спраг ставлять риторичне запитання: “Якщо партійна робота є такою неефективною, то чому партії продовжують витрачати на неї свої ресурси?”. Проведене вченими детальне дослідження партійної мобілізації в одній із американських територіальних общин підтвердило, що значення партійної діяльності не вичерпується впливом на окремих виборців, що вона одночасно виконує функції каталізатора. “Партійні організації мобілізують ентузіастів, а їх активність впливає на всіх інших”.

 

Дослідження, проведені Р. Долтоном, показали, що централізованим партіям простіше донести свої ідеї до виборців. Інші вчені зауважили тенденцію до зростання органі-зованості та централізації деяких консервативних партій Європи, коли вони перейшли до нових прийомів ведення виборчої кампанії, повязаних із використанням засобів масової інформації і опитуванням громадської думки. Здійснені в порядку протиставлення масовим організаціям лівих партій, ці заходи підштовхнули ліві партії до аналогічних дій, тобто відбулася своєрідна конвергенція. К. Дешауер поставив собі за мету визначити який тип партійної організації найбільш перспективний незалежно від національного контексту. Вчений виявив відмінності між електоральною ефективністю, яка вимірюється кількістю отриманих голосів, і політичною ефективністю, яка визначається участю і керівним становищем в уряді. Зіставляючи ці показники з різними показниками партійної організації і характеристиками середовища, К. Дешауер дійшов висновку про справедливість обумовлено-залежної моделі організації: оптимального способу немає, оскільки ефективність залежить насамперед від факторів середовища.