Інструменти
Ukrainian (UA)English (United Kingdom)Polish(Poland)German(Germany)French(France)Spanish(Spain)
Субота, 19 серп. 2017

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПАРТІЙ У ФАШИСТСЬКИХ ТА КОЛОНІАЛЬНИХ ДЕРЖАВАХ

Правове регулювання діяльності партій у фашистських та постколоніальних державах. У фашистських державах діяльність політичних партій заборонена, а самі партії розпускаються. Інституалізація партії у фашистській системі здійснюється в напрямі перетворення монопартії у партію-державу. Відбувається конституційне вростання партії в державу. Вождь партії є главою держави, керівником уряду, подібна унія стосується і цілого ряду інших посад у державному та партійному апаратах. Партія стає частиною державного апарату, а тому на неї поширюються норми державного права.

Головними правовими актами, які стосувалися партійної діяльності Німеччини 30-х років були закони від 1.12.1933 р. “Про забезпечення єдності партії та держави” та закон від 1.09.1934 р. “Про главу держави Німецька Республіка”. Крім того існували різного роду розпорядження Гітлера. Для Італії основним правовим актом у процесі правової інституалізації партії був закон про Велику фашистську раду від 9.12.1928 р., який надавав їй цілий ряд важливих державних функцій і легітимізував поєднання посади вождя партії і керівника уряду. Особливість правової інституалізації монопартії полягає в поступовому позбавленні її ознак власне політичної партії і надання державних функцій. Для монопартій не характерна розвинена організаційна структура, принцип виборності, демократичності.

Подібною була і роль фашистської партії у франкістській Іспанії. Декретом від    1937 р. Фаланга була визнана єдиною політичною партією, її керівним органам делегувалося ряд публічних функцій.

Навпаки, у Португалії за режиму Салазара монопартія ніколи не була організована за фашистським зразком, через що португальський режим не мав класичного фашистсь-кого характеру.

У державах, які визволилися від колоніального гніту також має місце процес правової інституалізації політичних партій, в тому числі на рівні конституцій. Однак, роль правових актів у цих державах загалом є, звичайно, незначною, багато з них так і зали-шаються на папері.

 

Суттю правових норм у країнах Африки (як і в Бірмі) є конституційне закріплення однопартійності, заборона діяльності інших політичних партій. Однак така однопартій-ність відрізняється від однопартійності фашистського типу. Як монопартія вона виконує ряд державних функцій. У деяких державах вона має юридично закріплену прерогативу висунення кандидата в президенти чи міністрів.