Інструменти
Ukrainian (UA)English (United Kingdom)Polish(Poland)German(Germany)French(France)Spanish(Spain)
Понеділок, 24 лип. 2017

ІНСТИТУЦІЙНІ ГАРАНТІЇ ДЕМОКРАТІЇ

Інституційні гарантії демократії. Для визначення відповідальних демократій Р. Даль вводить поняття інституційних гарантій демократії. Воно охоплює такі права та свободи: свободу об’єднань і організацій; свободу слова; право на участь у виборах; право обирати державних службовців; право політичних лідерів змагатися за підтримку й голоси виборців; альтернативні джерела інформації; вільні та чесні вибори; інститути, котрі узалежнюють державну політику від інтересів виборців.

Щоби визначити рівень демократичності суспільства, зазвичай виокремлюють два основні принципи: суспільний контроль за прийняттям державних рішень і тими, хто їх реалізує, та рівноправність громадян у здійсненні контролю. Від того, наскільки ці принципи реалізовані в державному устрої, залежить їх демократичність. Елементи демократії простежуються на різних рівнях у всіх суспільствах, однак вони не реалізовуються у повному обсязі, тому можна говорити лише про ступінь демократичності.

Зауважимо, що базові демократичні принципи реалізуються на практиці через комплекс об’єднуючих цінностей: участь громадян у політичному процесі, надання законності владі, представництво й підзвітність влади, прозорість її діяльності, солідарність суспільства. Механізмом реалізації є суспільні інститути.

Розробленню критеріїв оцінювання рівня демократії присвячені праці Міжнародного інституту сприяння виборам. Вважають, що демократія реалізується через комплекс державних інститутів або суспільних процесів. Причому демократичність інститутів і процесів визначається їхньою відповідністю основним демократичним принципам і цінностям.

Для виявлення реального стану політичної демократії у суспільстві використовують так звані індекси демократії.

Індекс Катрайта. Американський дослідник Ф. Катрайт розробив індекс політичної демократії, застосовуючи критерії демократичного формування законодавчої та виконавчої влад. Щоб одержати найвищу оцінку демократичності, необхідно, аби нижня палата (чи однопалатний парламент) складався з представників двох або більше політичних партій, партійна меншість мала принаймі 30 % усіх місць у парламенті (1-й критерій), а державою керував глава виконавчої влади, призначений на підставі багато­партійної конкуренції чи всенародно обраний на загальних виборах (2-й критерій).

Зазначений підхід не випадково критикували за формалізм, оскільки звичайна наявність демократичних інститутів влади зовсім не засвідчувала їхню однакову ефективність у різних країнах. Тому для визначення рівня політичної демократії в державі фахівці більше уваги приділяють аналізові виборчого процесу та його умов.

Індекс Ванхенена. Фінський учений Т. Ванхенен вимірює рівень політичної демократії двома політичними індикаторами — рівнем конкуренції та рівнем політичної участі. Перший визначають часткою голосів, отриманих малими партіями на парламентських або президентських виборах. Цю частку встановлюють відрахуванням відсотка голосів, одержаних урядовою партією (блоком партій) зі 100. Другий індикатор визначають як частку населення, що реально брала участь у голосуванні, від усього населення. Дві базові змінні поєднуються в індексі демократизації (ID) за допомогою множення відсотків і ділення результату на 100.

Учений вбачає вагому перевагу запропонованого ним індексу в тому, що він ґрунтується на важливих, простих і точних критеріях. На його думку, краще використати прості кількісні змінні з певними недоліками, ніж складніші показники, які ґрунтуються на суб’єктивних судженнях.

Однак ці оцінки демократії, отримані за показниками формальної демократії, без урахування якісних показників рівнів свободи й прав людини, не цілком задовільно оцінюють рівень демократії.

Індекс Херпфера. Науковець К. Херпфер розробив індекс демократії для вимірювання ступеня демократизації суспільства на індивідуальному рівні в процесі перетворення недемократичних режимів на демократичні (на теренах посткомуністичної Європи). Цей індекс покликаний виявити, наскільки громадяни підтримують ідеї демократії, не обов’язково виступаючи реально за конкретний політичний режим. Індекс вимірює підтримку демократії як форму режиму, на противагу іншим, недемократичним формам.

К. Херпфер для індивідуальних опитувань запропонував дев’ять питань: 1) негативна оцінка комуністичного політичного режиму; 2) позитивна оцінка нової демократії або нинішнього політичного режиму; 3) оптимізм стосовно майбутнього демократичного парламенту; 4) підтримання демократичного національного парламенту; 5) неприйняття авторитарного лідера як альтернативи демократії; 6) неприйняття військового режиму як альтернативи демократії; 7) неприйняття монархії як альтернативи демократії; 8) неприйняття повернення до комуністичного політичного режиму як альтернативи демократії; 9) оптимізм стосовно майбутнього демократії.

До “демократів” К. Херпфер зараховує громадян, політичні вподобання котрих відповідають семи й більше з наведених дев’яти пунктів. Учений вважає, що суспільства, де понад 60 % громадян можна назвати “демократами”, належать до “консолідованої демократії”. Якщо у суспільстві від 40 до 60 % електорату ідентифіковано як “демократи”, його зараховують до демократій у процесі становлення. Усі суспільства з часткою “демократів” меншою від 40 % є суспільствами, що трансформуються, і демократія для них — лише один із можливих варіантів розвитку.

Індекс “Фрідом Гауз” — індекс, який від 70-х років ХХ ст. використовувала американська дослідницька організація “Дім свободи” (“Freedom House”). Дослідники оцінюють країни на підставі низки критеріїв, пов’язаних із демократією та діяльністю уряду: 1) рівень корупції; 2) рівень розвитку громадянського суспільства; 3) якість роботи центральної влади; 4) якість роботи місцевої влади; 5) виборчий процес; 6) ступінь незалежності судової системи та якість її роботи; 7) ступінь незалежності ЗМІ.

 

Індекс дає змогу визначити зміни, що відбуваються з плином часу, і його використовують для оцінки змін рівнів демократії та захисту прав людини і зв’язку цих змін з інституційною структурою й економічним розвитком країни.