Інструменти
Ukrainian (UA)English (United Kingdom)Polish(Poland)German(Germany)French(France)Spanish(Spain)
Четвер, 17 серп. 2017

ВИБОРИ ЯК ЕЛЕМЕНТ ДЕМОКРАТІЇ

Вибори як елемент демократії та механізм демократизації. Вибори — невід’ємний атрибут демократичного суспільства, адже саме через вибори у ньому відтворюються та легітимуються владні інститути (на відміну від престолонаслідування, узурпації, кооптації, призначення). Вибори є умовою становлення демократії, її ключовим індикатором і результатом — відповідно, лише за умови демократичного режиму вибори перетворюються на правдиве право і можливість громадян обирати напрям суспільного розвитку й тих, кому вони довірять цей напрям реалізовувати.

Елементарна демократія передбачає: політичні рішення (у тім числі й стосовно того, хто має керувати державою) приймають більшістю голосів, а кожен громадянин має однакову кількість голосів для прийняття рішень. Вибори — це висунення спільнотою одного або групи повноважних представників для делегованого виконання громадських, загальних функцій, республіканський тип організації влади, коли вона є справою народу (лат. res publica — справа народу). Згідно з ідеєю республіканізму влада належить народові, її періодично делегують своїм представникам, щоб ті могли зосередити розмаїття волі у суспільній владі.

Унаслідок виборів зосереджується воля багатьох людей, утілення її у волі представника або представницького органу. Вибори є способом “фокусування” волі народу в постаті обранця. Віддаючи голос на виборах, громадянин республіки немовби укладає своєрідну угоду з кандидатом чи політичною партією про тимчасове передання їй своєї частки влади.

Загалом суспільна влада — це передусім загальна воля, що невід’ємно наявна в кожній спільноті, яка може зобов’язати до чогось вільну людину, цілком підпорядкувати її собі. Справжньою владою, авторитетом для людини може бути лише те, що вона визнає як значущіше, ніж вона сама та її окремі інтереси. Таким авторитетом є загальна воля. Вона, на відміну від свавільного примушування, передбачає лояльне, поважне ставлення громадян до неї та її настанов, усіляко домагається такого ставлення, розраховує на законослухняність підвладних, на їхню згоду й готовність підкорятися.

Володарювання повинно опиратися на підстави, котрі доводять право одних на владне підпорядкування інших. Функція володарювання — наслідок визнання її підвладними. Ніколи існування установ влади не було можливим без пересічних громадян, їхньої участі.

Основний сенс виборів полягає у визнанні обраності носіїв влади, їхньої авторитетності, виявленні згоди людей визнавати їхні владні повноваження. Політичні вибори  забезпечують справедливе представництво інтересів різних груп громадян, сприяють політичному структуруванню суспільства, становленню стійкого та працездатного уряду, гарантують права меншин (передусім етнокультурних) на справедливе представництво.

Вибори, на думку Г. Алмонда, належать до небагатьох демократичних механізмів, які дають змогу висловлювати різноманітні інтереси через опускання бюлетенів, і внаслідок агрегації цих голосів нація може прийняти колективне рішення, що стосується її майбутніх лідерів та державного курсу. Вибори — важливе знаряддя формування нового політичного менталітету. Ось чому вибори вважають одним із головних інститутів демократії. Демократичні вибори в органи політичної влади в сучасному суспільстві — значний і вагомий соціально-політичний захід, основна мета якого полягає в легітимному відтворенні стосунків соціального представництва у системі державного керівництва й управління.

Про значення виборів для розвитку свобод громадян влучно зауважив Д. Кирпатрік. На його погляд, демократичні вибори мають не просто символічний характер. Це конкурентні, періодичні, представницькі й остаточні вибори, у процесі яких громадяни, котрі мають велику свободу критикувати уряд, друкувати критику і пропонувати альтернативи, обирають осіб, що приймають основні рішення в уряді. Він також запропонував ознаки демократичності виборів: 1) конкурентність, наявність опозиції, яка має вільний доступ до виборчих бюлетенів та ЗМІ; 2) альтернативність, коли народ обирає з-поміж декількох кандидатів, котрі представляють різні політичні сили, політичні партії, рухи; 3) “лояльність опозиції” до фундаментальних основ демократії — законності, толерантності й дотримання процедури; лояльність не обов’язково має на увазі підтримку специфічної політики уряду й інших владних структур; 4) періодичність — не довічне, а строкове обрання офіційних осіб, що слугує додатковим елементом у системі стримування і противаг; 5) усенародність — право на участь у виборах усіх громадян, які досягли відповідного віку; 6) остаточність; обрані народом представники не мають бути маріонетками — виконавцями волі когось іншого, окрім народу-суверену.

Американські вчені К. Давіша та Б. Паррот працюють над дослідницьким проектом, який стосується політичного розвитку посткомуністичних країн Європи. У 1997 р. надруковано два збірники під назвою “Демократизація та політична участь: дослідницькі концепції та методології”. У них подано процедурне визначення демократії як політичної системи, де формальних та неформальних лідерів обирають на регулярних виборах, котрі відбуваються за принципами конкурентності й таємності, з правом голосу для всього дорослого населення. Лідери, яких обирають на таких вільних і чесних виборах, повинні уважніше, ніж лідери авторитарних держав, реагувати на бажання та потреби населення.

Громадянські права й політичні свободи — два концептуальних виміри демократії. Що ширші права, котрі використовує населення, то вищий рівень демократії. Аналіз законів і політичної практики дає підстави дійти висновку: наскільки загальним є активне та пасивне виборче право, настільки вільно лідери можуть змагатися під час виборчої кампанії.

Процес демократизації, на думку дослідників, починається з проведення вільних виборів, а відтак закріплюється гарантіями політичних свобод і громадянських прав. Отож, вибори відіграють ключову роль у визначенні самої демократії та процесу демократизації.