Інструменти
Ukrainian (UA)English (United Kingdom)Polish(Poland)German(Germany)French(France)Spanish(Spain)
Неділя, 23 лип. 2017

УЧАСТЬ У ВИБОРАХ

Участь у виборах. Сьогодні для більшості громадян розвинутих демократичних країн участь у виборах є основною формою їхньої участі в політичному житті. На думку дослідників Е. Губера, Д. Рушемеєра та Дж. Стівенса, надання великій групі людей справжнього голосу у формальному колективному вирішенні долі країни є підґрунтям для прогресу в поширенні влади та інших форм справжньої рівноправності. Вважають, що кількість людей, котрі взяли участь у виборах є індикатором участі громадян цієї країни у політичному процесі. У більшості європейських країн голосування є обов’язковим для громадян.

У конституції Греції, наприклад, зазначено, що здійснення виборчих прав — обов’язкова справа. Винятки та карні санкції у кожному випадку визначає закон. Обов’язковий характер голосування передбачений у конституціях Бельгії, Італії та Люксембургу. В Нідерландах до 1970 р. громадян, що ігнорували вибори, карали штрафом. За ухиляння від виборів в Італії виборцеві від імені мера може бути висловлений громадський осуд. В Австрії та Греції як альтернатива адміністративним санкціям передбачена  навіть кримінальна відповідальність. Наслідком цього є достатньо високий рівень участі у виборах (у середньому 74 %). Це значно вище, ніж у США (39—48 %). Винятком є лише Швейцарія, де постійно фіксують найнижчий серед держав Західної Європи показник відвідування виборчих дільниць — 43,3 % (1999 р.), що можна пояснити практикуванням референдумів, часта участь у яких втомлює виборців.

До кількісних показників зміни виборчої лояльності (поведінки) належить фреквенція. Вона засвідчує обсяг політичної участі виборців. Фреквенція в Європі до 70-х років ХХ ст. мала більш-менш стабільний рівень, а у 80-х простежувалася незначна тенденція до її зменшення, зумовлена зменшенням прихильності до політичних інституцій, зокрема до політичних партій. Дослідники беруть до уваги якісні аспекти, наприклад, виборчі мотивації.

Група дослідників Мічиганського університету на чолі з А. Кемпбелом пояснюють участь у виборах соціально-психологічною потребою висловити належність до тої чи іншої групи (класу, етносу, конфесії, поселення, партії та ін.). Тобто виборці беруть участь у голосуванні, щоб підтримати на виборах “своїх”.

До найсильніших мотивів участі у виборах належить ідеологічна орієнтація виборців. Щоправда, стосується вона передусім ідеологічно ідентифікованих виборців — тих, котрі дотримуються певної ідеології та зараховують себе до ідеологічно орієнтованої групи (правих, лівих тощо).

Іншим чинником участі у виборах є партійна належність громадян. Громадяни, які є членами політичних партій або тісно пов’язані з ними, зазвичай беруть участь у виборах частіше, ніж безпартійні.

У США, де виборці ідентифікують себе безпосередньо з Демократичною чи Республіканською партіями, 2/3 виборців постійно голосують за кандидатів “своєї” партії. Більшість виборців європейських країн голосують за партії, котрі ідентифікують себе з їхньою класовою належністю, релігійною конфесією, етнічною належністю, типом поселень (місто-село) або з певною ідеологією. У Великій Британії та Скандинавських країнах важливу роль відіграє соціально-класова ідентифікація виборців, а в континентально-європейських країнах — релігійно-етнічна чи ідеологічна належність.

Має сенс і дуже просте пояснення поведінки виборців, запропоноване М. Фіоріни. Він стверджує, що громадяни керуються під час виборів лише однією порівняно надійною характеристикою, добре їм відомою: це те, як їм жилося, коли певна партія перебувала при владі. Їм достатньо лише оцінити результати партійної політики за попередній час: якщо вона зумовила до поліпшення економічного становища держави і життя виборців, то вони голосують за правлячу партію або блок, коли ж умови погіршились — за опозицію.

Суб’єктивна значущість виборів часто залежить від бажання виборця вирішити конкретне питання. Цю потребу він зіставляє зі здатністю певного кандидата чи партії зробити це. Тому проблема представництва інтересів може набувати вузького, прагматичного звучання. Уявлення про це у різних категорій неоднакове.

На участь у виборах впливають різні чинники: тип виборчої системи (у країнах із пропорційними виборчими системами участь виборців у голосуванні зазвичай вища); спосіб реєстрації виборців (вимога заповнювати для цього особисте подання, що діє в США, очевидно має певний стримуючий ефект); частота виборів (рівень участі виборців у голосуванні загалом перебуває в оберненій пропорції до неї) та ін.

У тоталітарних і авторитарних країнах населення виявляє високу виборчу активність (не маючи вибору) зважаючи на владний тиск та можливі репресії у випадку неучасті. У таких країнах вибори — це ритуал єднання влади і народу, а неучасть у них розглядають як вияв нелояльності до влади та карають аж до позбавлення права на професію, роботу, освіту (це траплялося в СРСР та країнах соціалістичного табору).

Порівняно з надзвичайно низьким рівнем участі, що простежується в США (54,2 %), у країнах з парламентською формою правління і мажоритарними виборчими системами значно краща ситуація (тут участь у виборах у середньому становить 75 %). Однак найвищий показник участі (понад 84 %) простежується в країнах з парламентською формою правління та пропорційною виборчою системою.

Частку зареєстрованих виборців, котрі взяли участь у виборах та проголосували, називають явкою виборців. Явка виборців — важливий показник, проте його, з одного боку, нелегко визначити там, де сама реєстрація є дорогим процесом, зокрема в США. З іншого — у державах із обов’язковим голосуванням (наприклад, в Австралії) явка виборців значно менша за 100 %, а закони про примусове голосування запроваджують у життя дуже рідко. У низці країн, зокрема у Великій Британії, простежувалася загальна тенденція зменшення явки виборців після піку в 50-х роках ХХ ст.

Надто висока явка створює в політичній системі завелику напругу між конфліктними вимогами. Певним слабким підтвердженням цього погляду є зв’язок між явкою і сподіваною запеклістю боротьби на виборах. Так само можна раціонально пояснити і великий спад явки 2001 р., коли партійна політика не змінювалась і кожен сподівався, що лейбористи отримають перемогу.

Загалом для підрахунку явки виборців використовують формулу:

 

де Голосування 1 — кількість голосів, отриманих на останніх виборах; Голосування 2 – голоси, одержані на попередніх виборах; Виборці — загальна кількість виборців певного виборчого округу, котрі мають виборчі права.