Інструменти
Ukrainian (UA)English (United Kingdom)Polish(Poland)German(Germany)French(France)Spanish(Spain)
П'ятниця, 18 серп. 2017

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕНН ВИБОРЧИХ ПРАВ ГРОМАДН

Відповідальність за порушення виборчих прав громадян

Під відповідальністю за порушення виборчих прав розуміють систему правових норм, організаційних засобів, форм, за допомогою яких Конституція й інші законодавчі акти держави встановлюють порядок організації та проведення виборів, забезпечують їхню охорону, а у випадку порушення визначеного порядку — відновлюють їх конституційність та законність. Розрізняють конституційно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність за порушення виборчих прав.

Конституційно-правова відповідальність за порушення виборчих прав. У теорії виборчого права розглядають такі види санкцій за порушення законодавства: попередження; відмова у реєстрації кандидата (кандидатів); скасування рішення про реєстрацію кандидата (кандидатів); визнання дільничною виборчою комісією голосування на виборчій дільниці недійсним; визнання окружною виборчою комісією голосування на виборчій дільниці недійсним; визнання виборів недійсними; дострокове припинення повноважень виборчої комісії; дострокове припинення повноважень члена виборчої комісії. Усі ці санкції зафіксовані в Законі України “Про вибори народних депутатів України”.

Виборчі законодавства інших держав мають свої особливості. Законодавства Албанії, Болгарії, Литви, Польщі, Словаччини, Молдови, Казахстану, Киргизії, Російської Федерації не містять такого положення, як попередження. Однак у Білорусі передбачена відповідальність у формі попередження за порушення Виборчого кодексу й інших законодавчих актів, що стосуються проведення виборів кандидатом, його довіреною особою чи ініціативною групою зі збору підписів громадян на підтримку його особи як кандидата. Повторне накладення цієї санкції — підстава для застосування до правопорушника санкції як відмови від реєстрації кандидатом у депутати відповідної особи (осіб). І хоча попередження як санкція за порушення виборчого законодавства окремими кандидатами у депутати та політичних сил уперше було закріплене лише в Законі про вибори народних депутатів України 2001 р., але під час проведення останніх парламентських виборів.  Запропоновано позитивні зрушення: зменшилась кількість протиправних дій учасниками виборчого процесу.

Інша санкція конституційно-правової відповідальності, яку застосовують лише до органів та їхніх посадових осіб, котрі організовують вибори, а саме до виборчих комісій, — дострокове позбавлення повноважень члена виборчої комісії.

Виборчий кодекс Албанії визначає: у випадку порушення членом ЦВК конституції або тоді, коли його поведінка дискредитує честь та репутацію члена ЦВК, порушник може бути звільнений парламентом. Водночас автоматично припиняються повноваження члена ЦВК після прийняття остаточного рішення суду, яким члена ЦВК звинувачено у вчиненні злочину; якщо він не з’являється на роботі більше ніж 3 місяці у невиборчий час і понад 5 днів під час виборчого процесу. Такі ж підстави звільнення передбачені й для членів окружних виборчих комісій і виборчих комісій органів місцевого самоврядування.

Закон про вибори до парламенту Польщі передбачає вихід із членства у виборчій комісії округу та виборчої дільниці у випадку порушення заборон щодо набуття статусу кандидатів у депутати чи сенатори, фінансових агентів, спостерігачів та у випадку їхнього відкликання Державною виборчою комісією. Обов’язкова умова початку виконання обов’язків члена виборчої комісії Литви — складання ним присяги. У разі відмови складення присяги особу позбавляють права працювати у складі виборчих комісій.

Член комісії, який порушив заборону стосовно проведення передвиборної агітації або в інший спосіб впливав на волю виборців чи порушив положення присяги, повинен бути виведений зі складу комісії та притягнений до відповідальності.

Члена виборчої комісії може відкликати також партія, коаліція, що його запропонувала, виборча комісія, яка затвердила склад цієї комісії. Законодавство Румунії, наприклад, не передбачає відкликання та позбавлення права члена виборчої комісії. Член виборчої комісії Казахстану може бути звільнений від виконання обов’язків за рішенням органу чи посадової особи, котра його призначила, а також у випадку подання заяви про відставку, позбавлення громадянства, набуття щодо неї чинності обвинувального вироку суду, визнання його недієздатним, обмежено дієздатним та безвісти відсутнім. Повноваження члена виборчої комісії Білорусі можуть бути припинені у разі: відкликання органом, що висунув відповідну кандидатуру на затвердження члена комісії; унаслідок порушення цієї особою положення Виборчого кодексу та систематичного невиконання ним обов’язків. Повноваження члена виборчої комісії Російської Федерації з правом вирішального голосу можуть бути скасовані в будь-який час за рішенням особи чи органу, що призначив цю особу на посаду члена комісії.

Виборчий кодекс Албанії передбачає кримінальну відповідальність членів комісій за відмову члена виборчої комісії від служби без законних підстав. Санкція за це правопорушення — штраф або ув’язнення від 6 місяців до 2 років.

У виборчих законодавствах багатьох держав передбачена процедура призначення, обрання членів виборчих комісій різних рівнів, визначено відповідні кваліфікаційні критерії, але не прописано санкції припинення повноважень членів виборчих комісій у випадку вчинення відповідних правопорушень. Немає таких санкцій у виборчому законодавстві Болгарії, Словаччини, Румунії та інших країнах.

Члени виборчих комісій є учасниками конституційно-правових відносин, пов’язаних із проведенням виборів, використовують надані їм права й повинні виконувати законодавчо визначені для них обов’язки, а за їх порушення — нести конституційно-правову відповідальність.

Така санкція, як відмова в реєстрації особи кандидатом чи списку кандидатів, має правообмежувальний характер і обмежує відповідну особу (осіб) у випадку недотримання чітких законодавчих вимог у реалізації пасивного виборчого права, зокрема участі у виборчому процесі як кандидата (кандидатів). Чинне законодавство України містить перелік підстав про застосування цієї санкції виборчою комісією. У національному законодавстві зафіксовані підстави для того, аби відповідна виборча комісія прийняла рішення про відмову в реєстрації окремого кандидата чи списку політичної партії.

У виборчому законодавстві інших держав передбачено: подання відомостей про кандидата — обов’язкова умова порядку реєстрації кандидатів, а неподання, приховання важливих відомостей є підставою для відмови у реєстрації кандидата (кандидатів) або ж скасування рішення про їхню реєстрацію.

У законодавстві Литви, наприклад, коли кандидат приховав інформацію про рішення суду, на підставі якого було виявлено факт його свідомої співпраці не за завданням Литовської Республіки зі спецслужбами інших держав, що має юридичне значення, ЦВК не реєструє такого кандидата, а коли він був уже зареєстрований, то негайно анулює його реєстрацію.

Виборче законодавство Болгарії для реєстрації кандидата окружною виборчою комісією передбачає подання від кандидата лише документа про його висунення політичною силою чи ініціативною групою, заяву про згоду балотуватися та інформацію про  прізвище, ім’я, по батькові, вік, місце постійного проживання й особистий ідентифікаційний номер. Зауважимо, що  чітко не визначена санкція за подання неповних або недостовірних відомостей про кандидата.

Виборчий кодекс Білорусі передбачає подання, крім протоколу партійного осередку про висунення кандидатом відповідної особи, ще й заяву про згоду балотуватися та біографічні дані. Якщо подана інформація, зокрема щодо біографії, недостовірна, то відповідна виборча комісія має право відмовити особі в реєстрації кандидатом, а коли вона уже зареєстрована, то скасувати рішення про реєстрацію.

Законодавство Польщі для реєстрації кандидатом у депутати передбачає заяву про згоду балотуватися, яка повинна містити: прізвище; ім’я; по батькові; вік кандидата та його ідентифікаційний номер; належність до політичної партії, інформацію про службу в органах державної безпеки й співпраці з такими органами в 1944—1990 рр. осіб, які обіймають публічні посади. Недоліки в поданих документах можна виправити упродовж 3-х днів. У випадку, коли це не буде виконано, виборча комісія може застосувати до порушника санкцію у вигляді відмови в реєстрації списків кандидатів загалом або ж окремих кандидатів.

Виборче законодавство Албанії передбачає визнання виборів недійсними на виборчих дільницях, у виборчих адміністративно-територіальних утвореннях чи на всій території республіки, якщо ЦВК виявляє: порушення закону чи природні катаклізми, які можуть вплинути на розподіл місць до Асамблеї; голосування не починалось або припинилось упродовж 6 год. Рішення ЦВК може бути оскаржене у Верховному чи Конституційному Суді.

ЦВК Литви може визнати результати виборів недійсними за умови виявлення фактів грубого порушення закону про вибори до парламенту, здійснених на виборчій дільниці або у виборчому окрузі, або тоді, коли підроблення документів чи їхня втрата суттєво вплинули на результати виборів або коли на підставі протоколів підрахунку голосів або інших виборчих документів важко встановити остаточні результати виборів.

Вибори вважаються недійсними в Молдові, якщо Конституційний Суд республіки визнає, що під час голосування та підрахунку голосів положення виборчого закону порушувались і впливали на результати виборів.

Згідно з польським законодавством нелегітимними, можуть бути визнані вибори загалом, у виборчому окрузі, вибори депутата чи сенатора. Підставою для застосування цієї конституційно-правової відповідальності є порушення закону чи порушення Державною виборчою комісією положень виборчого закону, котрі стосуються визначення результатів голосування і результатів виборів. Верховний Суд, приймаючи рішення про недійсні вибори або недійсність вибору депутата чи сенатора, затверджує втрату дійсності мандатів та виносить постанову стосовно проведення додаткових виборів або певних виборчих заходів, вказуючи дії, з яких треба поновити виборчі процеси на території Польщі.

У Румунії вимогу визнати вибори недійсними в окрузі можуть подати лише партії, політичні організації чи блоки не пізніше ніж через 48 год. після закриття виборчої дільниці. У випадку визнання Конституційним Судом порушення Конституції Румунії, ЦВК може визнати вибори в окремих адміністративних одиницях недійсними і прийняти рішення про проведення в них повторних виборів упродовж 2 місяців.

У Казахстані у разі виявлення вищою комісією помилок у протоколах виборчих комісій нижчого рівня, а також сумніву в правильному підрахунку голосів комісія може прийняти рішення про повторний підрахунок голосів відповідною виборчою комісією.

Правові реформи, які відбувалися у державах у різний час, маючи на меті гарантувати дотримання прав громадян відбувалися у двох різних напрямах: посилення відповідальності до правопорушників; послаблення санкцій і скорочення переліку діянь, за які передбачена юридична відповідальність.

Кримінальна відповідальність за порушення виборчих прав. Кримінальний злочин — це суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), учинене суб’єктом злочину. Загалом злочин вирізняється з-поміж інших правопорушень рівнем суспільної небезпеки. Визначаючи кримінальну відповідальність, зауважимо: цей вид юридичної відповідальності настає саме за вчинення діяння, що має найвищий ступінь суспільної небезпеки, тому сама відповідальність, порівняно з іншими, суворіша. У чинному Кримінальному кодексі України законодавець визначив злочинними такі дії: перешкоджання здійсненню виборчого права; неправомірне використання виборчих бюлетенів; підміна виборчих документів або неправильний підрахунок голосів чи неправильне оголошення результатів виборів; порушення таємниці голосування (ст. 157—159).

Кримінальне законодавство Росії, Казахстану, Киргизької Республіки, Болгарії, Латвії, Естонії визначає відповідальність формулюванням “перешкоджання здійсненню громадянином своїх виборчих прав”. Кодекс Молдови доповнює це формулювання “різними способами”. У кримінальному законодавстві Польщі, Данії, Німеччини, Узбекистану визначають такі способи: погроза; насильство; обман; підкуп. Коли злочин вчиняють у такий спосіб можливе застосування кримінальної відповідальності.

Кримінальні кодекси Росії, Білорусі, Казахстану, Молдови, Киргизії не передбачають відповідальності за порушення пов’язані з видачею членом виборчої комісії виборчого бюлетеня. Однак у цих кодексах передбачена відповідальність за фальсифікацію виборчих бюлетенів, підміну документів.

Виборчий кодекс Албанії за участь у голосуванні осіб, стосовно котрих відомо, що вони не мають права голосувати більше, ніж раз, або за іншу особу, передбачає покарання виправними роботами до 6 місяців.

Згідно зі ст. 157 Кримінального кодексу України насильство, обман, погрози, підкуп тощо, які впливають на вільне здійснення громадянином права обирати і бути обраним народним депутатом України, здійснювати передвиборну агітацію, вважають суспільно небезпечними злочинами.

Перешкоджання вільному використанню громадянином його виборчого права може виявитись у: безпідставній відмові у реєстрації кандидатом; не занесені прізвища громадянина до списків виборців або виведення зі списків виборців у разі відсутності до цього підстав; неправомірній відмові виборцеві у прийнятті й розгляді його заяви про занесення його прізвища до списку виборців; неповідомленні або неправдивому повідомленні виборця про місце та час голосування; примушуванні кандидата зняти кандидатуру чи зареєструватися кандидатом у народні депутати України і под. Стосується це також створення перешкод для діяльності довірених осіб, представників партій у ЦВК, для нормальної діяльності виборчих комісій або її члена. Це може виявитися в створенні перешкод для засідання комісії, щоб не допустити реєстрації певної особи кандидатом у депутати.

Громадянам України, політичним партіям, іншим об’єднанням громадян можуть створювати перепони вільно й усебічно обговорювати передвиборні програми, зривати збори, мітинги або зустрічі з кандидатами,  не допускати виборців, кандидатів чи інших осіб до місця проведення зібрань, не надавати приміщення, зумисно пошкоджувати технічне обладнання, відключати електроенергію тощо, надавати необґрунтовані переваги або встановлювати безпідставні обмеження для передвиборних виступів кандидатів, їхніх довірених осіб у відповідних ЗМІ, безпідставно відмовляти чи затягувати виготовлення матеріалів передвиборної агітації, незаконно вилучати або знищувати, порушувати правила транслювання ЗМІ агітаційних телерадіопрограм і под.

До найпоширеніших способів перешкоджання вільному здійсненню громадянином виборчих прав або передвиборної агітації закон зараховує насильство, обман, погрозу, підкуп. Кримінальна відповідальність за такі дії настає лише за умови, що їх вчинено зумисно й вони перешкоджають здійсненню активного чи пасивного виборчого права або передвиборної агітації.

Кримінальну відповідальність за перешкоджання здійсненню виборчого права може нести будь-яка осудна фізична особа, котра досягла 16-річного віку. За цей злочин передбачено обмеження волі від трьох до п’яти років або позбавлення волі від двох до чотирьох років.

Адміністративна відповідальність за порушення виборчих прав форма реагування держави на правопорушення. Вона полягає в застосуванні уповноваженим органом або посадовою особою передбаченого стягнення до суб’єкта проступку. Підставою є не лише вчинення адміністративного проступку, передбаченого адміністративним законодавством.

Незважаючи на те що виборче законодавство врегульовує складну процедуру виборів, чинний Кодекс про адміністративні правопорушення містить лише одну статтю, яка визначає відповідальність за порушення законодавства про вибори Президента України і народних депутатів України. Згідно з цим законодавчим актом відповідальність до правопорушників застосовують за такі дії: публічні заклики чи агітація за бойкотування виборів; опублікування або поширення іншим способом неправдивих відомостей про кандидата; агітація “за” або “проти” кандидата у день виборів; видача членом дільничної виборчої комісії виборчого бюлетеня для голосування за іншу особу; втручання в роботу виборчих комісій, що перешкоджає виконанню ними обов’язків, пов’язаних із реєстрацією кандидатів, підрахунком голосів, визначенням результатів або підбиттям загальних підсумків виборів.

Державна дума Російської Федерації 1 грудня 1999 р. прийняла закон, за яким Кодекс про адміністративні правопорушення було доповнено 24 статтями, котрі визначають адміністративну відповідальність за порушення виборчого законодавства. Крім того, у Росії діє окремий закон “Про адміністративну відповідальність юридичних осіб за порушення законодавства Російської Федерації про вибори і референдуми”. У 10 статтях цього закону визначено адміністративну відповідальність для юридичних осіб, а також чіткий і детальний процесуальний порядок притягнення порушників до відповідальності.

Кодекс Республіки Казахстан про адміністративні правопорушення містить 13 статей, які стосуються порушень виборчого законодавства, Киргизької Республіки — 12, а Кодекс Молдови про адміністративні правопорушення закріпив лише одну статтю щодо порушення виборчих прав громадян, проте ця стаття містить 13 частин.

Право на складання протоколу про адміністративні правопорушення мають уповноважені особи: мер місцевості, голова виборчої комісії; поліційні органи, котрі наглядають за виборами.

У Республіці Білорусь Кодекс про адміністративні правопорушення, як і в Україні, містить лише одну статтю, що складається з однієї частини та визначає відповідальність за порушення виборчих прав громадян. Закон про вибори членів парламенту Болгарії загалом визначає: за будь-які порушення виборчого закону керівник відповідного району визначає штраф.

Виборчий кодекс Франції детально регламентував заборони та передбачив конкретні санкції стосовно кожного етапу виборчого процесу. В цьому нормативно-правовому акті містяться санкції адміністративної, конституційно-правової та кримінальної відповідальності.

 

Узявши за основу Кодекс Російської Федерації про адміністративні правопорушення, ЦВК України розробила законопроект, яким запропоновано Кодекс про адміністративні правопорушення доповнити главою “Адміністративні правопорушення, що посягають на здійснення народного волевиявлення та встановлений порядок його забезпечення”, котра охоплювала би 24 статті. Цей законопроект розглянули 10 січня 2002 р., але 31 січня 2002 р. Президент України не підписав цей закон і повернув Верховній Раді України на повторний розгляд, мотивуючи своє рішення тим, що цей закон має суттєві недоліки, які перешкоджають його застосуванню та не гарантують захисту прав і свобод людини й громадянина. Народні депутати погодились із пропозиціями Президента України та скасували результати попереднього голосування за цей законопроект.