Інструменти
Ukrainian (UA)English (United Kingdom)Polish(Poland)German(Germany)French(France)Spanish(Spain)
Неділя, 23 лип. 2017

ІСТОРІЯ ВИБОРЧИХ КАМПАНІЙ

Історія виборчих кампаній така сама давня, як і людське суспільство. Потреба в ефективних засобах впливу на “електорат” була гострою  вже на виборах вождя або гетьмана. Цивілізаційний поступ у такий спосіб неминуче зумовлював і розвиток виборчих технологій.

У 1846 р. майбутній Президент США А. Лінкольн висунув свою кандидатуру на виборах до конгресу США. Друзі пожертвували на його виборчу кампанію 200 доларів. Перемігши, педантичний і скрупульозний А. Лінкольн повернув друзям залишок — 199 доларів і 25 центів. Під час передвиборної кампанії А. Лінкольн жодного разу не виїхав за межі рідного міста й не виголошував промови перед виборцями.

Кандидати в американські президенти почали зустрічатися з виборцями лише у другій половині XIX ст. У 1888 р. Б. Гарісон — кандидат-республіканець — зустрівся з 2 млн осіб, а У. Маккінлі під час виборчої кампанії 1896 р. особисто поспілкувався із 750 тис. виборців.

У 1924 р. претенденти на президентський пост США К. Кулідж та його опонент-демократ Дж. Дейвіс уперше викупили час у радіоефірі для презентації власних політичних платформ. Радіотрансляції виступів кандидатів слухали 30 млн американців. Ф. Рузвельт 1932 р. проїхав потягом через усю країну виступивши у 36 штатах.

Е. Бернейс — родич усесвітньо відомого З. Фройда — 1919 р. заснував у Нью-Йорку свою фірму “керівництва відомістю”, орієнтовану на політичну сферу.

У 30-х роках ХХ ст. журналіст К. Уайтекер і рекламний агент Л. Бакстер створили в Каліфорнії першу в історії спеціалізовану службу з проведення виборчих кампаній “Кампейн інкорпорейтед”. Їхню першу виборчу кампанію організували у такий спосіб: на вулицях, були розклеєні портрети усміхнених кандидатів, під звуки оркестру дефілювали одягнені в уніформу дівчата, роздаючи перехожим листівки.

Першим “телевізійним” президентом вважають Дж. Кеннеді. Проте ще 1952 р. у США було 19 млн телевізорів, і Д. Ейзенхауер витратив на телевізійну рекламу 2 млн доларів. Вибори 1960 р., на яких Дж. Кеннеді переміг Р. Діксона, започаткували ефективний розвиток сучасної моделі виборів — “New Politics”.

У Парижі 1968 р. засновано Міжнародну асоціацію політичних консультантів. Саме французи першими спробували перейняти американські виборчі технології. Під час президентських виборів 1965 р. класичному стилеві генерала Ш. де Голля вперше протистояв американізований стиль кандидата Ж. Леканюе. У Франції почали з’являтися приватні агентства, які займалися виключно політичними виборчими кампаніями. Найвідомішою була фірма “Сервіс та метод” на чолі з М. Бонграном.

Під впливом європейської політичної культури американська модель “New Politics” трансформувалась у французьку модель “Marketing Politique”.

У 70-х роках ХХ ст. більше уваги з організації виборчих кампаній приділяли й у Німеччині. Тут, на відміну від США, політичні консультанти і менеджери виборчих кампаній належали до партійних структур.

Відомими спеціалістами з виробництва “політичних зірок” вважають американців Дж. Наполітана, М. Різа, Т. Шварца, французів М. Бонграна, Ж. Сегела, англійця Г. Ріса, німця Г. Бахера.

 

Країни “нової демократії” також набули унікального досвіду виборчих технологій. У Російській Федерації, наприклад, з 1989 р. відбулося 6 федеральних виборчих кампаній (4 парламентські й 2 президентські), 3 загальнонаціональні референдуми. Унікальний досвід проведення виборчих кампаній здобула й Україна.