Інструменти
Ukrainian (UA)English (United Kingdom)Polish(Poland)German(Germany)French(France)Spanish(Spain)
Понеділок, 24 лип. 2017

ПАРАДИГМА МІЧИГАНА (МІЧИГАНСЬКА ПАРАДИГМА)

Поведінка виборців стала предметом спеціальних науковиз дослідження вчених Центру досліджень опитувань громадської думки Мічиганського університету, який від 1952 р. провадив загальнодержавні опитування американського електорату. Результати досліджень були узагальнені та видані в 1960 р. у праці під назвою “Американський виборець” й отримали назву Парадигми Мічигана (Мічиганської парадигми).

Ретельно проведене дослідження президентських виборів в США 1952 і 1956 рр. дало підстави їм виділити характерні риси, притаманні американським виборцям: слабкий інтерес до політики, інстинктивна відраза до абстрактних роздумів, поверховість поглядів та, що особливо важливо, незмінна вірність одній з двох політичних партій, які визначають політичне життя країни

Наступною, не менш класичною, стала книга “Вибори та політичний порядок”. Учені зробили такі висновки: політичні симпатії громадян впливають не лише на їхнє волевиявлення, але й взагалі на структуру політичних уподобань; американцям притаманна надзвичайна стабільність у виборі політичних симпатій, які не змінюються у них протягом всього життя, зміна їх є явищем винятковим і пов’язана, здебільшого, з надзвичайними обставинами; політичні погляди передають від покоління до покоління, дитинство та юність розглядають як вирішальні етапи формування політичного світогляду.

Парадигма Мічигана дала початок одному з напрямів політичних досліджень у 60-х роках. У цих дослідженнях сім’я постає як основна сфера формування політичного світогляду громадян, а його формування в ранньому віці сприяє збереженню загальної рівноваги системи.

Проте в новому дослідженні “Трансформації американських виборців”, проведеному американськими вченими під керівництвом С. Верби, висновки зроблені Мічиганськими дослідниками були значно скореговані. Вони засвідчили значне зростання ідеологічної культури у поглядах виборців, перевага кандидатів, а не їхніх програм, зростання тенденції до “розброду в рядах прихильників”, особливо молодих. Ні соціальний стан, ні належність до певного соціального класу,- як засвідчили дослідження,- не дають змоги прогнозувати розподіл голосів сучасних виборців.

Сучасні дослідження поведінки виборців чітко засвідчують повільну ерозію чинників, які, здавалося б, з найбільшою точністю давали змогу прогнозувати поведінку виборців: ерозія католицизму, ерозія соціальних антагонізмів, ерозія ідеологічних суперечностей. Вони показують також, що деякі драматичні події (революції, кризи) можуть перемістити соціологічні центри ваги і визначити нові політичні обриси. Структура політичної пропозиції (політичний чинник) складає також важливий фактор деформації поведінки виборців. Нарешті, при оцінці поведінки виборців не можна недооцінювати роль персонального чинника.