Інструменти
Ukrainian (UA)English (United Kingdom)Polish(Poland)German(Germany)French(France)Spanish(Spain)
П'ятниця, 18 серп. 2017

СТАБІЛЬНА ПАРТІЙНА (ВИБОРЧА) ЛОЯЛЬНІСТЬ

Стабільна партійна (виборча) лояльність - такий тип виборчої поведінки на інтегрованому (груповому) рівні, коли виборець регулярно голосує за ту саму політичну партію і так підтверджує сильний зв’язок з цим угрупованням.

До 60-х років ХХ ст. виборча поведінка в Західній Європі характеризувалася саме такою стабільністю. Виборчу лояльність, яка формувалась таким способом можна визначити за допомогою двох підходів: партійної та соціально-культурної ідентифікації.

Соціально-культурний підхід заснований на тому, що головним мотивом голосування є причетність до визначеної соціальної групи, тобто виборці ідентифікують себе з певною соціальною групою. Цей тип ідентифікації розвивався здебільшого в Європі, де партійна лояльність невіддільна від соціальної структури та домінуючих у ньому соціально-політичних поділів. Тут електорат становить не окрему групу, а лише виборчу спільноту інтереси, якої зумовлені соціальним становищем і сприйняттям тих самих цінностей.

Партійна ідентифікація означає, що спосіб голосування залежить від лояльності до певної політичної партії, а не соціальної групи, звідси досить часто його називають ще психологічною ідентифікацією.

Загалом автори, що займаються проблемою політичної лояльності, шукають підстави для пояснення стабільних схем виборчої поведінки, звертають увагу на існуючі відмінності в процесі формування зв’язків між політичними партіями і соціополітичною структурою регіону.

Сформовані тривалі партійні лояльності визначають поняттям психологічної ідентифікації з конкретною політичною партією. Більшість виборців сформували стабільні форми партійної орієнтації, які є відображенням позицій успадкованих від попередніх генерацій, що опираються на узагальненні досвіду сприйняття політичних партій та їхніх лідерів. У такому укладі психологічна ідентифікація з політичною партією стає незалежним джерелом мотивації політичної позиції, а також виборчого рішення громадян, оцінювання конкретної політичної проблеми, кандидата чи події узалежнена від характеру партійної лояльності.

У дослідженнях, проведених на території США, помічено, що досить часто існування стабільної партійної лояльності не обов’язково повинно знайти відображення в способі голосування виборця. Це означає появу зовсім “неєвропейських” процедур, які полягають у тому, що партійна лояльність та акт прийняття рішення виборцем не мають причинно-наслідкового зв’язку.

Загалом нерідко простежується, що виборець, який ідентифікується з однією партією, віддає свій голос за інше угруповання. Пов’язано це насамперед з характером суспільно-політичного середовища. Порівняно з європейським воно видається слабше структурованим (наприклад, партійна лояльність часто розвивається незалежно від  соціального контексту, а характер ідеологічних конфліктів залишається дуже заплутаним), значно придатнішим до впливу функціональних і кон’юнктурних чинників, а також більш відкритим до процесу індивідуалізації політичного заклику.

Довший час вважалося, що партійна лояльність є відображенням специфічних рис політичних партій, партійної системи та домінуючого типу партійної конкуренції. Через те вважалося, що політичний контекст може спричинити формування особливих форм партійної лояльності.

Варто звернути увагу на один специфічний аспект, що виникає з такого способу сприйняття. Незважаючи на те, чи виборець первинно ідентифікується з конкретною формальною організацією (партією), чи теж вирішальною стає почуття групової ідентичності, лояльність до партії, а в підсумку її здатність до контролю електорату залишається узалежненою в обох випадках від процесу значною мірою незалежного від неї самої.

Можна роздумувати, чи процес безпосереднього (психологічного) чи опосередкованого (через ідентифікацію з соціальною групою чи організаційними репрезентантами  її інтересів) зв’язку виборців з партіями є ефективнішим з погляду бачення її інтересів. Показово, що К. Бакер, аналізуючи приклад німецької партійної системи, дійшов висновку, що соціально-структурну ідентифікацію застосовують через ідентифікацію психологічну і вона може слугувати найкращим способом передбачення, особливо серед молоді, індивідуальних виборчих рішень.

Б. Річардсон, підсумовуючи результати своїх соціологічних досліджень, проведених в 80-х роках в Німеччині, Великобританії та Голландії, зауважив, що в середньому від 50 до 70 % респондентів виражали сильний психологічний зв’язок з партіями. Б. Річардсон на відміну від К. Бакера, загалом не вважає, що маємо ми справу з явищем заміни однієї моделі другою. Обидва джерела стабільності виборчої поведінки виступають одночасно і в результаті індивідуальна  виборча поведінка часто виявляється як результат різних мотивів, не обов’язково пов’язаних з однією зі згадуваних раніше теоретичних моделей інтерпретації механізму партійної ідентифікації.

 

Цей автор пропонує трактування відношення виборців до партії як щільного укладу принципів та поведінки, яка є відображенням: а) його соціальної (групової) позиції; б) досвіду, що накопичувався роками, і збагаченому можливістю проведення більш зрілої і суб’єктивної оцінки політики, що може бути результатом, наприклад, зростання рівня освіти пересічного виборця, в) прив’язка до певних цінностей, які безпосередньо поєднуються з політикою певної політичної партії та її виборчими гаслами.