Інструменти
Ukrainian (UA)English (United Kingdom)Polish(Poland)German(Germany)French(France)Spanish(Spain)
П'ятниця, 21 лип. 2017

ТРИ ТИПИ ПОВЕДІНКИ ВИБОРЦІВ

ТРИ ТИПИ ПОВЕДІНКИ ВИБОРЦІВ

А. Парізі і Г. Пасквіно (1980) виділили три типи виборчої поведінки на індивідуальному рівні - голос думки, голос приналежності, голос змін. П. Конверс виділив ще – нормальний голос.

Голос думки - тип електоральної поведінки на індивідуальному рівні, який є виразником  рішення виборця, прийнятого на підставі багатьох пропозицій і програмних рішень представлених політичними партіями.

“Голос думки” - преферований виборцями, які належать до середнього класу і частково до груп робітничого класу великопромислового робітничого класу. Поява такого типу голосів пов’язана з виникненням комунікаційних та організаційних структур, які об’єднують виборця з тими, кого обирають.

Суттєву роль у цьому укладі займають два чинники. Перший – це засоби масової інформації (ЗМІ), які як канал політичної інформації визначають коло даних, що уможливлюють прийняття остаточного рішення. Другий - рівень освіти, що дає змогу виборцеві отримувати багато різноманітної інформації потрібної для прийняття самостійного рішення. Завдяки цим чинникам відбувається формування орієнтації, яка становить основу виборчої поведінки.

Наслідки такого способу формування виборчої оцінки: високий ступінь непевності щодо підсумків виборів – цей тип виборчої поведінки формує виборчу конкуренцію дуже широку та відкриту, значна схильність партій до сприйняття змін у громадській думці, нестабільність і змінність виборчої поведінки, що значно узалежнює цей тип голосування від різних консультацій (наприклад, регіональних, національних). Симптомом домінування “голосу думки” є зростання певних політичних питань для рішення індивідуального виборця, якого І. Бадж і Д. Фарлє називають  раціональним виборцем .

Голос належності - тип електоральної поведінки на індивідуальному рівні, який є виразником рішення виборця, прийнятого на підставі  глибокої суб’єктивної ідентифікації з політичною партією, яку розглядають як таку, що має органічний зв’язок з соціальною групою, до якої належить виборець.

Голос належності - це сума соціальної та партійної ідентифікації виборців. Пов’язаний з існуючим  соціополітичним поділом. Цей тип голосів, пов’язаний з оцінкою певної програми партії. Випливає це з того факту, що виборець висуває на перший план групову (партійну) ідентифікацію.

Голос належності віддають у рамках так званої обмеженої автономії, коли голосування за певну партію виникає з почуття ідентифікації, а не апробації програми. Такий голос сильно пов’язаний з соціальною базою виборця (наприклад, в Італії фермери репрезентують тип католицької приналежності і голосують насамперед за християнських демократів, тоді як великопромисловий робітничий клас підтримує комуністів).

Голос належності пов’язаний з партійною орієнтацією виборця, натомість у дуже вузькому вигляді він відображає: зміни в політичному середовищі (події на політичній арені), результати індивідуальних виборчих консультацій. Творив стабільну базу виборчої підтримки у фазі існування традиційних соціальних поділів і “замороження” партійних систем.

Голос змін - тип електоральної поведінки на індивідуальному рівні, який є виразником складного зв’язку між виборцем і тими, кого вибирають. Він не є простим вираженням думки про політичну програму чи підтвердженням групової належності. У цьому випадку предметом вибору є конкретна структура, оскільки саме такий актор може безпосередньо реагувати на очікування виборця та пожертвувати йому раціональну, індивідуальну користь.

Голос змін нагадує торги, які повинні забезпечити визначені потреби або зміцнити певні інтереси виборців. У випадку цього типу голосів (на противагу голосу думки) зв’язок між рішенням виборця і вгамуванням інтересів є миттєвим і персоніфікованим. Існує безпосередній, особистий контакт між виборцем і тими, кого вибирають. Очікують від кандидата, що принесе він користь виборцю або групі, яку він репрезентує.

Часто наголошують, що голос змін характерний для тієї частини суспільства, яка є поза політичною системою або на її периферії. Цей тип зв’язку виключає зайняття виборцем становища більш програмного, ніж у випадку голосу думки. Якщо цей тип голосу не може знайти безпосереднього виразу в стосунках між двома зацікавленими сторонами, тоді, переходить здебільшого він у голос протесту.

Це може набирати також характеру абсентеїзму під час акту голосування. В італійському випадку голос змін асоціюється з міською та сільською малою буржуазією, або ж старим середнім класом. Такий голос характеризується відсутністю тяглості. Найчастіше він пов’язаний з економічною ситуацією регіону, яка детермінує кількість і характер індивідуальних потреб і можливість їхньої реалізації.

Нормальний голос - такий тип виборчої поведінки на індивідуальному рівні, який є виразником рішення виборця, прийнятого на підставі  сталого зв’язку з певною політичною партією. Це певна аналітична конструкція, яка опирається на факт існування сильної партійної ідентифікації, яка становить тривалу базу підтримки політичних партій. Оцінка величини “нормального голосу” є результатом ділення загальної кількості голосів, отриманих партією, і голосами тієї частини партійного електорату, яка керується конкретною політичною проблемою.