Інструменти
Ukrainian (UA)English (United Kingdom)Polish(Poland)German(Germany)French(France)Spanish(Spain)
Понеділок, 24 лип. 2017

ВПЛИВ ПАРТІЙ НА ГРОМАДСЬКУ ДУМКУ

Вплив партій на громадську думку. “Класична теорія представництва більше не відповідає дійсності – якщо припускати, що вона взагалі коли небудь їй відповідала, а не була штучно cтвореною з метою перетворення національного суверенітету в офіційно проголошений парламентський суверенітет”.- зазначав М. Дюверже.

Депутати представляють своїх виборців, але по-іншому, ніж уповноважений представляє того, хто дав йому ці повноваження: так фотографія відображає якусь модель у пейзажі та портреті. Головна проблема полягає в тому, щоб виміряти ступінь точності представництва, тобто ступінь відповідності між громадською думкою і її парламентським представництвом. Роль партій у цій сфері вагома.

Будь-яка система партій - це певні рамки, що визначають параметри громадської думки, які його формують й одночасно деформують. Зазвичай існуючу в державі партійну систему розглядають як похідну від громадської думки. Водночас можна стверджувати і протилежне: структура громадської думки є наслідком системи партій – такої, якою вона сформувалась в результаті історичних обставин, політичного розвитку і всієї сукупності складних чинників, в яких провідна роль належить виборчій системі.

Для того, щоб оцінити адекватність парламентського представництва партії, звичайно зівставляють відсоток голосів, отриманих нею на виборах, з відсотком отриманих місць у парламенті: тобто порівнюють виборчу та парламентську вагомість партії.

Однак такий підхід не є вичерпним: розбіжність між виборчим і парламентським вимірами становить другу фазу деформації громадської думки. На нього накладається інша деформація, яку помічають рідше, однак саме вона значно серйозніша: розбіжність між розподілом голосів і справжньою природою громадської думки. Адже розподіл голосів ще не є громадською думкою, а лише одним із багатьох способів її вираження, які до певної міри завжди його спотворюють.

Деформація другої фази, яка характеризується різницею між  відсотком голосів і відсотком парламентських місць, легко піддається обчисленню. Тут головну роль відіграє виборча система.

Пропорційне представництво за своєю суттю веде до незначної деформації - воно засноване на ідеї збігання між виборчими та парламентськими вимірами партій. Зміни, які вносяться у функціонування цієї системи, часто суттєво порушують зазначену відповідність. Різноманітні політичні мотиви змушують вдаватись до застосування менш ідеальних методів. Розбіжність виявляється досить незначною в одних країнах і навпаки досить суттєвою – в інших. Направленість деформації залежить від техніки пропорційного представництва. Така система сприяє великим партіям, які мають тенденцію до надпредставництва, ніж малим, що приречені на занижене представництво. Пропорційна виборча система не “фотографує” громадську думку, як про це говорять її прихильники. Проте ця неточність значно менша, ніж при мажоритарній виборчій системі в один тур, яка в цьому напрямі діє з максимальною неадекватністю. Якщо маємо справу лише з двома партіями, то можемо простежити постійну тенденцію: партія більшості надпредставлена, а партія меншості має занижене представництво. Якщо мажоритарна система співіснує з багатопартійністю, то це може привести до значної деформації представництва. Завжди треба пам’ятати, що ця система за своєю природою має тенденцію до самовизначення, оскільки феномени надпредставництва та недопредставництва, до яких вона веде, якраз і становлять головну рушійну силу політичного дуалізму.

Вважати, що парламентське представництво коректно відображає громадську думку, можна наскільки голосування справді відбувається вільно, таємно, без впливу та маніпуляцій, які фальсифікують його результати. Таке припущення не достатньо обгрунтоване аби бути загальновизнаним; виборче відображення громадської думки не відповідає самій громадській думці, воно завжди більшою чи меншою мірою його деформує, направленість цієї деформації суттєво залежить від способу голосування та типу партійної системи.

 

Борці за виборчі реформи звичайно підраховують ефект своїх систем порівняно з розподілом голосів, отриманих партіями при попередньому способі голосування. Але ці обчислення завідомо помилкові, оскільки першим наслідком виборчої реформи є зміна не лише розподілу місць, а й розподілу голосів. Виборці по-різному голосують при мажоритарному режимі та системі пропорційного представництва, при двох і одному турі, партійних списках та  уніномінальному голосуванні. Механізм поляризації прекрасно ілюструє цей зворотний вплив способу голосування на громадську думку. Прийняття пропорційної виборчої системи у Швейцарії, Данії, Норвегії зменшило кількість голосів центристських партій і збільшило кількість голосів, отриманих радикальними партіями. Отож, у результаті виборчої реформи змінився розподіл між партіями не лише парламентських місць, але й голосів.