Інструменти
Ukrainian (UA)English (United Kingdom)Polish(Poland)German(Germany)French(France)Spanish(Spain)
Понеділок, 24 лип. 2017

ДВА ВИДИ ДЕФОРМАЦІЇ ГРОМАДСЬКОЇ ДУМКИ

Два види деформації громадської думки. Треба розрізняти опрацьовану та неопрацьовану громадську думку. Перше випливає з другого в результаті: впливу партійної пропаганди, виборчого режиму та партійної системи. Партії виражають громадську думку, але водночас вони її і cтворюють; вони її формують, але також і деформують. Без партій простежувались би такі тенденції – загальні, інстинктивні, різноманітні, що залежать від характеру виховання, звичаїв, соціальної ситуації. Навіть марксистська теорія, яка розглядає громадську думку як відображення становища соціального класу, вважає, що немає класу без класової свідомості; але ж і немає класової свідомості без діяльності партії, яка її формує й відображає.

Малі групи, об’єднуючись у партії за олігархічним чи ієрархічним принципом, викликають до життя думку мас. Зрозуміло, що без тієї основи, яку ми назвали неопрацьованою громадською думкою, вони б нічого не змогли: однак і ця інертна маса сама теж не здатна зробити нічого без партій. Вони надають індивідуальним поглядам зрозуміле відображення, збагачують і розвивають їх. Вони ж їх і підсилюють: без партій носіям тих чи інших поглядів не вистачало впевненості; зовсім інша справа бачити, що твої погляди поділяють інші, визнані офіційно, взяті на озброєння організаціями – тоді вони завойовують авторитет і здобувають впевненість. Плюс до того партії їх стабілізують: без них громадська думка нестійка, схильна до змін; вибори в країнах з молодою демократією, де партії ще міцно не вкорінились значно коливаються від одного голосування до іншого, що суттєво послаблює режим.

Партії ведуть до кристалізації громадської думки. Зрештою вони концентрують подібні погляди: нівелюючи індивідуальні відмінності, знімаючи особисту своєрідність, вони наче переплавляють їх у декілька великих груп поглядів. Цей синтез – надзвичайно важливий; без нього не було б ані виборів, ані політичного представництва, оскільки вони неможливі в обстановці безконечного хаосу особистих поглядів. Виділивши громадську думку з маси індивідуальних, партії не перестають постійно її формувати, спрямовувати, вести за собою.

Будь-яка виборча кампанія передбачає розробку платформи, здатної привернути максимум виборців, пропонуючи їм відповідні цілі подібні їхнім інтересам; однак ці приватні цілі є лише одним із аспектів – часто зовнішнім і другорядним – загальної діяльності партії, в якій все підпорядковано її парламентській та урядовій тактиці. Відповідно, сам механізм виборів має тенденцію деформувати громадську думку, застосовуючи тактику співпадіння між деякими специфічними цілями партії та бажаннями виборців для того, щоб привернути їхні симпатії до загальної політики партії, яка виходить далеко за межі цих приватних цілей.

Достатньо типовим є приклад французької компартії. У 1951 р. понад 25 % французьких виборців проголосувало за комуністів, а лише незначна частина з них приймала загальну політику партії. Переважну частину становили люди, які в принципі не підтримували комуністичну доктрину, але були солідарними з партією з приводу окремих питань. Цей приклад наочно підтверджує існуючу розбіжність між громадською думкою та її відображенням шляхом виборів, оскільки 25 % виборців, які проголосували за комуністів, визначають вагомість партії в країні й є основою її парламентського представництва.

Розбіжність між дійсною і опрацьованою громадською думкою притаманна всім партіям. Вона тим суттєвіша, чим більш централізованою є партія, ліпше організована, міцніше обперта на всеохоплюючу та несуперечливу доктрину, що дає змогу їй впливати на громадську думку, а не реєструвати її, керувати масами, а не йти за ними. Ті, що не сприймають режим партій, засуджують таку деформацію, не розуміють, що вона неминуча і що йдеться не стільки про деформацію, скільки про формування. Вони абсолютно не помічають, що неопрацьована громадська думка невловима, що лише за відповідного опрацювання вона може виразити себе, спосіб вираження передбачає певні рамки, які модифікують її. Тому, будь-яка партійна система, що створює своєрідні рамки для вираження громадської думки, формує специфічний тип політичного представництва.

Громадська думка, виборчий режим і система партій – це  три взаємопов’язані чинники, взаємини між якими далеко неоднозначні. Будь-яка зміна виборчого режиму супроводжує зміни у партійній системі. Це безпосередньо впливає на громадську думку. Можна стверджувати, що будь-яка зміна виборчого режиму має опосередкований вплив на відображення громадської думки.

 

Однак деякі зміни партійної системи не залежать від виборчого режиму, а це означає, що їхній вплив на представництво має самостійний характер. Зміни партій не становлять лише суто внутрішній феномен; вони супроводжують й відповідні зміни опрацьованої громадської думки.