Інструменти
Ukrainian (UA)English (United Kingdom)Polish(Poland)German(Germany)French(France)Spanish(Spain)
Субота, 19 серп. 2017

ПАРТІЇ - ГОЛОВНІ СУБ'ЄКТИ ВИБОРЧОГО ПРОЦЕСУ

Центральна проблема, якою займаються партії – це виборчий процес. Лише перемагаючи на виборах і завойовуючи виборні посади, партія та її керівництво спроможні утвердити свої позиції. Успіх на виборах є обов’язковою умовою виживання партії та мірою її ефективності. Тому природно, що конкурентну політичну партію відрізняє від усіх інших форм організації те, що у центрі її уваги завжди стоїть питання про вибори.

Історичний досвід розвитку усталених демократій переконливо засвідчив неможливість існування більш адекватного інструменту реалізації політичної активності громадян будь-якої країни, ніж об’єднання їх у складі політичної партій. В очах виборців мірилом негативної або позитивної оцінки діяльності партії знову ж таки є їхній успіх на виборах. У нинішніх умовах для більшості населення основною, а часто і єдиною формою політичної участі, є участь у виборчому процесі.

Політичні вибори допомагають виявити розміщення політичних сил у країні. Вони дають змогу виборцям робити продуманий, усвідомлений вибір на користь тієї партії й програми, які, на їхню думку, найбільшою мірою відповідають цим позиціям. Партія, яка претендує на успіх під час передвиборної кампанії, повинна переконати якомога ширше коло виборців у тому, що саме вона ліпше від усіх інших партій здатна вирішити проблеми, які стоять перед громадськістю, захищати інтереси більшості населення. Успіх на виборах забезпечує приплив коштів у партійну касу та виборчий фонд кампанії. Це є необхідною умовою ефективного функціонування й виживання партій. Вибори як механізм заміщення широкого кола посад охоплюють усі рівні державності. Головна функція політичних партій – електоральна, що визначається самою сутністю їх як організацій, призначених для завоювання та здійснення державної влади. У демократичному суспільстві ця мета може бути досягнута тільки легальним шляхом, тобто участю політичних партій у виборах, і передовсім центральних державних інститутів – голови держави та парламенту (в Ізраїлі на загальних виборах обирають прем’єр-міністра). Саме тому в усіх законодавчих визначеннях політичних партій електоральна функція висувається на перший план.

Однак електоральна функція має публічний характер, тому її здійснення є не тільки правом, а й обов’язком політичних партій. У законодавстві багатьох країн положення про те, що тривала неучасть політичної партії у виборах є підставою або для її розпуску, або для втрати статусу партії. Партії та вибори пов’язані функціонально та організаційно на усіх стадіях виборчого процесу. Їхній зв’язок відображено у сучасному виборчому законодавстві, яке повністю орієнтоване на політичні партії як головні суб’єкти цього процесу.

Вирішальне значення для визначення ролі політичних партій на виборах має законодавче вирішення питання про коло суб’єктів, що допускаються до них. Характерна тенденція розвитку сучасного законодавства у все більшій кількості країн – законодавче закріплення монополії політичних партій на участь у виборчому процесі й передусім найважливішій стадії – висуванні (номінації) кандидатів.

Відсутність в законодавстві норм, що регулюють внутріпартійну демократію дозволяє партіям вибудовувати достатньо централізовані та дисципліновані структури націлені на перемогу на виборах. Це може привести до ситуації, коли партії остаточно перетворяються в машини для голосування”.

У регулюванні політичних партій як головних суб’єктів виборчого процесу варто визначити два моменти, характерні для законодавства деяких країн. По-перше, виборчі закони визначають певні умови допуску партій до виборів. У одних країнах це – визначення мінімальної кількості партії наприклад у Чехії та Словачиині вона становить не менше 10 тис. членів; якщо кількість менша, то партія має подати петицію, підписану тією кількістю виборців, якої не вистачає. В інших це – встановлення необхідного терміну реєстрації політичної партії, що передує виборам (наприклад, у Росії – це один рік до дня голосування). Обидва ці обмеження спрямовані на те, щоб перешкодити участі у виборах дрібних, випадкових, тимчасових політичних угруповань, які створюють амбіційні політики з пропагандистською метою напередодні виборів та зникають після їх завершення.

Суттєвішим є обмеження, яке полягає у вимозі, щоб партія зареєструвалася у виборчому органі (виборчій комісії) для участі у цих виборах. Це характерно для країн, де не існує постійної реєстрації політичних партій (Індія, США, Шрі-Ланка, ФРН, ПАР).

У багатьох країнах політичні партії, які мають парламентські фракції, користуються певними перевагами під час допуску до виборів порівняно з позапарламентськими партіями (Ізраїль, Польща, ФРН). У ФРН партії, не представлені у бундестазі чи в одному з ландтагів з моменту проведення останніх виборів як мінімум п’ятьма депутатами, можуть висувати кандидатів лише після того, як повідомлять керівника виборів про свій намір брати участь у виборчій кампанії, а федеральний комітет визнає за ними якості “партії”.

Певні пільги у деяких країнах надані партіям національних меншин (Данія, Польща, ФРН). Наприклад, у Польщі положення закону 1993 р. про виборчі бар’єри для окремих партій і коаліцій не застосовують до зареєстрованих організацій національних меншин. У ФРН та Данії на партії національних меншин не поширюється вимога збору визначеної кількості підписів виборців під час висунення кандидатів у виборчих округах.

 

Окрім розглянутої регламентації можна виділити такі важливі об’єкти такої регламентації: процедура висування (номінації) кандидатів, участь партії у формуванні, діяльності органів виборчої адміністрації та контролі за нею, діяльність партій у ході виборчої кампанії (особливо щодо використання засобів масової інформації), фінансування виборчих кампаній політичних партій.   Виборче законодавство регламентує також усі форми агітаційної діяльності політичних партій у період виборчих кампаній. Закон України “Про вибори народних депутатів України” (Ст. 11) поряд із громадянами України, виборчими комісіями, кандидатами у депутати, оганами державної влади та органами місцевого самоврядування, офіційними спостерігачами визнає політичні партії законодавчими суб’єктами виборчого процесу, наділеними відповідними правами, обов’язками та гарантіями.