Інструменти
Ukrainian (UA)English (United Kingdom)Polish(Poland)German(Germany)French(France)Spanish(Spain)
Четвер, 27 лип. 2017

ЧИННИКИ, ЯКІ ВПЛИВАЮТЬ НА ПРОЦЕС ВИСУНЕННЯ КАНДИДАТІВ

Чинники, які впливають на процес висунення кандидатів. Ступінь втручання партій у процес висунення кандидатів різноманітний. Першочерговим є питання: монополія чи конкуренція? Чи повинен кандидат обов’язково бути представлений партією чи він може вільно, без будь-якого партійного покровительства домагатися схвалення виборців?

У деяких країнах партії володіють правом монополії: лише вони можуть висувати кандидатів, минаючи їх ніхто не може повстати перед виборчим корпусом. Крім абсолютної монополії – досить рідкісної, існує й відносна монополія: в Сполучених Штатах та деяких інших країнах виборчі закони зобов’язують тих, що висувають свої кандидатури поза партіями, збирати відповідну кількість підписів (наприклад, у штаті Нью-Йорк – 2000).

Юридична монополія партій менш важлива, ніж фактична монополія: надання незалежним кандидатам повної свободи – порожня формальність, якщо в звичайних умовах одні лише партійні кандидати мають шанси на успіх. Проте фактична монополія часто не має такого абсолютного характеру, просто партійні кандидати мають більше шансів, ніж незалежні, але й вони повністю їх не позбавлені.

Партія інколи виступає посередником, створюючи кандидата ex-nihilo (лат. з нічого): одного висунення від неї достатньо, щоб повстати перед виборчим корпусом і отримати перемогу. Такий екстремальний випадок рідкісний: це трапляється в комуністичних партіях і в деяких країнах з двопартійним режимом чи пропорційною виборчою системою.

Звичайно ж стосунки між партіями та кандидатами  складніші: офіційно других висувають перші, але фактично висунення нагадує щось середнє між загальною номінацією та ратифікацією; воно набирає форми складних торгів, де рівність учасників дуже ілюзорна, оскільки партії не завжди беруть гору.

Інколи не стільки партії вибирають кандидата, скільки кандидат – партію. Отже, можна говорити не про одностороннє висування, яке охоплює відносини субординації, але про рівноправну та двосторонню угоду: суттєва різниця з погляду можливих наслідків, коли справа стосується залежності депутата від його партії та її втручання в процес відбору депутатів.

Ступінь впливу кандидата на висунення кандидатів залежить від багатьох чинників. Звичайно зазначають на пряму залежність від юридичних факторів і законів, які можуть закріпити за партіями монополію та надати їм різного характеру переваги. Крім положень про висунення кандидатів партією, суттєва роль належить виборчим законам. Історичні традиції та менталітет нації також відіграють значну роль. У тих країнах, де збереглася повага до традиційних еліт, престиж імені й без партій забезпечить ефективність кандидатури.

Всі ці чинники є другорядні порівняно з виборчим режимом і внутрішньою структурою партій. Точно оцінити вплив виборчого режиму досить непросто. Для цього треба окремо розглянути кожний елемент виборчої системи, який відіграє у цьому свою роль: розмір округів, спосіб голосування, систему розподілу місць, наявність чи відсутність другого туру. Всі ці чинники інколи можуть протистояти один одному, що послаблює їхню сукупну роль.

Очевидно, що досить суттєвими є розміри виборчої території. Тут можна вивести майже математичну формулу: вплив партій на висунення кандидатів залежить від величини округів. Чим більший округ, тим більший вплив партії; чим він менший, тим обмеженішим є їхнє втручання. Чим менший округ, тим більше можливе особисте знайомство виборців з кандидатом – тим частіше виборча кампанія набирає характеру боротьби особистостей, і вибір між ними виборець робить на підставі притаманних їм рис, а не через їхню політичну належність. Коли ж територіальні рамки розширюються, прямий контакт між кандидатами та виборцями  послаблюється: другі вже не знають перших особисто. Політична етикетка стає суттєвим елементом голосування, тоді як у малих округах це має другорядне значення. Справа не лише у можливості безпосередніх контактів між виборцями та кандидатами: не можна нехтувати й фінансовим чинником. У невеликому окрузі фінансові витрати менші, ніж у великому; висунення кандидатів без підтримки партій є можливим, хоча й доволі складне. У великому окрузі це виключено: оплатити видатки  виборчої кампанії можуть лише партії або інші колективні організації, які мають риси партії.

Розмір округів, очевидно важливіший, ніж характер голосування: на муніципальних виборах роль партії не така значна, як на загальнонаціональних. Голосування за партійними списками чи за уніномінальним принципом мають однаковий вплив. Однак голосування за партійними списками з огляду на колективний характер звичайно зменшує вплив особистостей, зобов’язує до співпраці між сукупністю особистотей, надаючи перевагу єдності цілей та устремлінь перед особистими якостями кожного – всі ці елементи діють у напрямі зростання впливу партій. Якщо існує процедура блокування партійних списків, то роль особистісного фактора збільшується: стає можна віддати свій голос на користь окремого кандидата, незважаючи на колективний характер голосування. Блокування передбачає ініціативу виборця, який повинен внести зміни в надруковані списки, запропоновані йому для голосування: практика ж свідчить, що сила інерції серйозно заважає змінам такого характеру. При колективному голосуванні індивідуальні кандидатури завжди мають менше шансів на успіх, ніж повні партійні списки. Система пропорційного представництва збільшує вплив партій на висунення кандидатів. Його дещо обмежує блокування та преференційне голосування.

Як свідчить досвід, пропорційна виборча система приводить фактично до монополії партій. Мажоритарне голосування може також мати подібні наслідки, якщо воно відбувається в один тур і поєднується з дуалізмом партій: феномен поляризації працює проти індивідуальної кандидатури і веде до партійної монополії. Одна лише мажоритарна система у два тури, у тому випадку, коли вона поєднується з невеликими округами, дає відносну свободу  висунення кандидатів. За всіх обставин партійні кандидати мають значні переваги над всіма іншими.

Водночас внутрішня структура партій може досить глибоко змінити цей стан. Кадрові партії, які постійно відчувають фінансові труднощі, завжди позитивно налаштовані до кандидатів, що можуть самостійно покрити виборчі витрати. Масові партії звичайно відрізняються меншою схильністю до цієї “капіталістичної” форми підбору кандидатів. Статути цих партій нерідко містять норми, які заважають незалежному кандидатові в останній момент отримати сприяння партії: лише члени партії, які мають відповідний стаж, можуть бути висунені нею кандидатами в депутати. Такий порядок веде до старіння кадрів, але підтримує домінування партій. Свобода кандидатур так само залежить і від ступеня централізації партії. У децентралізованих партіях кандидатів відбирають на локальному рівні, комітети, які спокійно ставляться до висунення місцевих діячів; у централізованих партіях, де кандидатури погоджуються національним керівництвом, досягнути такої прихильності значно складніше.