Інструменти
Ukrainian (UA)English (United Kingdom)Polish(Poland)German(Germany)French(France)Spanish(Spain)
Четвер, 17 серп. 2017

ВИБОРЧИЙ ФОНД ПАРТІЇ (БЛОКУ)

Виборчий фонд партії (блоку) - відкритий відповідно до закону, банківський рахунок політичної партії (виборчого блоку) для збору коштів на проведення виборчої кампанії.

Кошти, з яких формується виборчий фонд, поділяються на кошти, виділені виборчою комісією; власні кошти кандидата (партії); добровільні пожертви фізичних чи юридичних осіб. Закон України “Про вибори народних депутатів України” досить детально врегульовує питання щодо формування та порядку використання коштів виборчих фондів.

Закон визначає жорсткі загальні вимоги до виборчих фондів: партія (блок) мають право відкрити лише один рахунок виборчого фонду; всі виборчі рахунки відкриваються тільки в національній валюті; витрачання коштів з рахунку фонду проводять у безготівковій формі; витрачання коштів припиняється за день до дня виборів; розпорядники виборчого фонду у загальному порядку зобов’язані подавати фінансові звіти про надходження та використання коштів виборчого фонду.

Виборчий фонд партії (блоку) формується за рахунок власних коштів партії (партій, які входять до виборчого блоку), а також добровільних внесків фізичних осіб і не може перевищувати чотирьохсот мінімальних розмірів заробітної плати. Власні кошти партії (блоку), які перераховують на накопичувальний рахунок, не підлягають обмеженням за сумою і кількістю перерахувань. Кошти виборчих фондів партій (блоків), кандидати у депутати від яких зареєстровані в багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі, використовують лише для проведення передвиборної агітації. Закон визначає, що підставою для відкриття рахунку виборчого фонду партії (блоку) є копія рішення Центральної Виборчої Комісії (ЦВК) про реєстрацію кандидатів у депутати в багатомандатному окрузі, включених до виборчого списку партії (блоку). Порядок відкриття і закриття рахунку виборчого фонду партії регулюються Інструкцією про порядок відкриття та використання рахунків у національній та іноземній валюті, затвердженій постановою Правління Національного банку України від 18.12. 1998 р.

Щоб створити належні умови для забезпечення контролю за використанням коштів виборчих фондів, законом передбачено, що партія (блок) відкривають рахунок виборчого фонду в установі банку за місцем розташування ЦВК – у місті Києві.

Закон визначає спеціальні умови для відкриття, користування коштами та закриття відповідних рахунків виборчих фондів: послуги установи банку, пов’язані з відкриттям і закриттям рахунку виборчого фонду, надаються безоплатно; установа банку за користування коштами, які є рахунку виборчого фонду, відсотки не нараховує і не сплачує. Інформація про відкриття рахунку відповідного виборчого фонду та його реквізити не пізніше наступного робочого дня повідомляється ЦВК та публікується в газетах “Голос України” та “Урядовий кур’єр”.

Закон не передбачає конкретної відповідальності партій (блоків) у разі невиконання ними обов’язку щодо утворення своїх виборчих фондів. Варто враховувати, що невідкриття рахунків своїх виборчих фондів опосередковано може тягнути за собою застосування санкцій у вигляді скасування ЦВК рішення про реєстрацію списку кандидатів партії (блоку) у разі: визнання судом, що партія (блок), крім коштів свого виборчого фонду, використовували при фінансуванні передвиборної агітації інші кошти.

Закон також запроваджує перелік заборон щодо прийняття добровільних внесків до виборчого фонду. Забороняється робити добровільні внески: іноземним громадянам та особам без громадянства; фізичним особам, які є суб’єктами підприємницької діяльності й мають заборгованість перед бюджетом будь-якого рівня на день перерахування коштів до виборчого фонду; анонімним жертводавцям; державним підприємствам, установам, громадським благодійним, релігійним організаціям. Розпорядник накопичувального рахунку виборчого фонду партії (блоку) має право відмовитись від внеску фізичної особи, про що він подає відповідну заяву та платіжний документ до установи банку, в якій відкрито накопичувальний рахунок партії (блоку).

Контроль за надходженням, обліком і використанням коштів виборчих фондів здійснюється відповідно до Порядку, який затверджує постанова ЦВК за погодженням з Національним банком України і Державним комітетом зв’язку та інформації України. Партія (блок) із  кандидатів, включених до виборчого списку цієї партії (блоку), або своїх уповноважених осіб у загальнодержавному виборчому окрузі, призначає двох розпорядників виборчого фонду, які мають виняткове право на розпорядження коштами з накопичувального рахунку виборчого фонду партії (блоку). Вони зобов’язані вести облік надходження та розподілу коштів виборчого фонду партії (блоку), забезпечувати дотримання фінансової дисципліни, цільове використання коштів виборчого фонду партії (блоку). Розпорядник коштів накопичувального рахунку виборчого фонду партії (блоку) зобов’язаний не пізніше як на п’ятнадцятий день після дня виборів подати до ЦВК фінансовий звіт про надходження та використання коштів виборчого фонду партії (блоку).

Витрачання коштів з поточних рахунків виборчого фонду партії (блоку) припиняється о 15 годині останнього дня перед днем виборів. Арешт коштів на рахунках виборчого фонду партії (блоку) не допускається. Закриття рахунків, зупинення операцій по рахунках виборчого фонду партії (блоку) раніше, ніж у термін, визначений законом відбувається лише у разі втрати партією (блоком) статусу суб’єкта виборчого процесу.

Кошти виборчого фонду, не використані партією (блоком), за рішенням керівного органу партії (блоку), прийнятим у десятиденний термін після офіційного оприлюднення результатів виборів, перераховуються з накопичувального рахунку виборчого фонду партії (блоку) на поточний банківський рахунок партії (партій, що входять до блоку) у п’ятиденний термін з дня надходження до установи  банку відповідного рішення партії (блоку). У разі неприйняття у цей термін  партією (блоком) такого рішення невикористані кошти виборчого фонду партії (блоку) установа банку перераховує до Державного бюджету України на п’ятнадцятий день з дня офіційного оприлюднення ЦВК результатів виборів. Прозорість використання виборчого фонду - умова прозорості політики. В Україні немає адекватних механізмів громадського моніторингу використання виборчих фондів. Вперше в Україні поточні та підсумкові показники моніторингу виборчих фондів розробила Коаліція громадських організацій України “Свобода вибору” та українське представництво міжнародної організації “Transparency International”.

До головних індикаторів моніторингу вони ввели: вартість прямої політичної реклами суб’єктів виборчого процесу в засобах масової інформації (ЗМІ), яку розміщували з метою отримання електоральної підтримки, вартість непрямої політичної реклами, відповідність вартості витрат на політичну рекламу вимогам чинного законодавства, розподіл вартості реклами за часовими періодами, розподіл вартості реклами за типами ЗМІ, співвідношення витрат у регіональних і загальнонаціональних ЗМІ, умовна “ціна” одного голосу для всіх суб’єктів виборчого процесу за підсумковим показником вартості політичної реклами у ЗМІ.

Головна проблема нормативного регулювання цієї сфери - нереалістичність визначених законодавством максимальних сум виборчих фондів. Така практика обмеження виборчих фондів існує у Великобританії при виборах до Палати громад та у Канаді. Для дотримання подібних лімітувань треба створити сувору адміністративну систему, за якої на всі витрати кандидатові, або спеціально призначеному службовцеві (“агенту”) необхідно заздалегідь отримати дозвіл, або ввести жорстку систему штрафів (у Великобританії за перевищення виборчих фондів можна втратити місце в парламенті).

Проблема визначення “іноземних” кампаній і іноземців, яким у більшості країн заборонено вносити кошти у виборчий фонд. У Тайвані, де іноземне фінансування є опорою економіки, діє заборона політичного фінансування тільки для іноземних юридичних осіб і груп, в яких керівники є іноземцями. В Канаді та Росії компанії, які мають 30 % іноземної власності, звільняються від заборони щодо “іноземних донорів”. Те саме стосується США і Великобританії, у них це зумовлено впевненістю в неможливості похитнути внутрішній лад країни через незначне іноземне втручання і передвиборну боротьбу.

Українському законодавству бракує чітко визначених критеріїв визначення “іноземності” таких компаній. Існує також проблема філій вітчизняних компаній за кордоном. Наприклад, у Німеччині дозволені внески від таких філій, якщо частка німецького власника становить понад 50 %. Визначення, до якої категорії зарахувати цю групу донорів, також треба ввести в українське законодавство. Існують проблеми з визнанням різних груп населення: членів діаспори, іноземних резидентів, осіб без громадянства. У Німеччині використовують внески з Данії для партій, які представляють інтереси етнічних датчан. У Великобританії Ольстеру дозволено отримувати внески з Ірландії.

В Україні не передбачено механізмів фінансування партій, що представляють інтереси великих груп національних меншин з країн їхнього походження, так само, як і фінансування українських партій членами української діаспори за кордоном. Проте чітко визначено, що іноземні резиденти та особи без громадянства є “іноземцями”, тому не можуть бути донорами передвиборних кампаній. Для країн-членів наддержавних міжнародних утворень існує проблема “іноземності” інших країн-членів цього утворення та його керівних структур.

 

Країнам-членам Європейського Союзу заборонено визнавати відповідні внески від донорів з інших країн-членів “іноземними”, але цілком зрозуміло, що, не заборонені, такі інвестиції дають змогу іноземним країнам, юридичним та фізичним особам втручатись у внутрішньополітичну боротьбу окремої країни. Те саме стосується заборони отримувати кошти на передвиборну кампанію від іноземних урядів, яка існує, наприклад, у Франції та Португалії. Чи є в такому разі урядові, наддержавні структури Європейського Союзу “іноземним урядом”? Україні, яка прагне стати членом ЄС та приводить своє законодавство у відповідність до європейських стандартів, варто вже зараз обміркувати вирішення цих проблем.