Інструменти
Ukrainian (UA)English (United Kingdom)Polish(Poland)German(Germany)French(France)Spanish(Spain)
Понеділок, 24 лип. 2017

БАР'ЄРИ (ПОРОГИ) РОЗВИТКУ ПАРТІЙ

М. Педерсен трактує партії як інституції, близькі до живих організмів. Вони народжуються, досягають зрілості та зникають з політичної арени (вмирають). Він вважає, що у своєму розвиткові партія долає кілька рівнів – бар’єрів розвитку. Учений виділяє чотири таких бар’єри:

1) бар’єр декларацій. Політична група публічно декларує бажання брати участь у виборах. Це може мати форму заяви в пресі чи телевізійного виступу;

2) бар’єр авторизації. Подолання цього бар’єру означає, що організація стає партією в юридичному сенсі, набуває правового статусу. У багатьох країнах (наприклад, у Данії) повинна відбутися реєстрація партії, що змушує її зібрати певну кількість підписів громадян, готових підтримати партію на наступних виборах. Часом замість підписів або крім підписів вимагають внести ще й грошову заставу (Великобританія, Німеччина);

3) бар’єр репрезентації. Його подолання означає, що партія здобуває місце в парламенті. В Данії, наприклад, бар’єр підтримки становить 2 %, у Німеччині – 5 %. Він окреслює межі парламентської партійної системи, або визначає, які партії залишаються в її межах, а які втрачають статус парламентської партії;

 

4) бар’єр істотності. Це коаліційний потенціал та потенціал шантажу партії, тобто здатність партії бути учасником урядової коаліції або ж її здатність впливати на процес прийняття політичних рішень, перебуваючи поза нею. Для центристських партій більш характерним є коаліційний потенціал, а для радикальних партій – потенціал шантажу.