Інструменти
Ukrainian (UA)English (United Kingdom)Polish(Poland)German(Germany)French(France)Spanish(Spain)
Неділя, 23 лип. 2017

КЛАСИЧНЕ ВИЗНАЧЕННЯ ПОЛІТИЧНОЇ ПАРТІЇ

У 1966 р. американські політологи Ж. Ла Паломбара та М. Вайнер спробували дати визначення політичної партії за такими критеріями:

1) “життєздатна організація, тобто така, середня тривалість політичного життя якої довша за тривалість життя її керівництва;

2) місцева, добре впорядкована і життєздатна організація, яка підтримує регулярні й різноманітні зв’язки з іншими організаціями країни;

3) тверде бажання державних та місцевих керівників організації взяти в свої руки і здійснювати владу, а не лише впливати на неї;

4) прагнення отримати підтримку народу через вибори чи якимось іншим способом”.

Перший критерій – тривалість існування організації. Партія повинна пережити своїх засновників, що відрізняє її від клік, клієнтел, камарилій, які зникають разом зі своїми патронами. В тому випадку, коли партія організовується навколо фігури харизматичного лідера, їй ще доведеться довести можливість свого існування без нього.

Другий критерій – характер організаційної структури, яка повинна складатися як з керівної ланки загальнонаціонального масштабу, так і регіонального – місцевих, локальних партійних організацій. Наявність розгалуженої партійної організації, яка охоплює також місцевий рівень, існування стійких і міцних систематичних зв’язків між загально-національним центром і локальними партійними організаціями, відрізняє політичну партію від парламентської фракції. Партії – це організації, які об’єднують людей у більш-менш формалізовану структуру. Політичні партії повинні бути конкурентноспроможними організаціями, здатними в межах політичного ринку впливати на розподіл політичних цінностей. Тому підставовою їх метою, (характерною для існування будь-яких організацій), є їхнє організаційне існування в оточенні, що динамічно змінюється.

Третій критерій полягає в чітко вираженому свідомому прагненні керівництва організації як на центральному рівні, так і на місцях, до завоювання і здійснення влади (самостійно чи в коаліції). Прагнення до безпосереднього здійснення політичної влади – це ознака, яка відрізняє політичні партії від груп тиску, союзів підприємців, груп інтересів, які намагаються досягти лише впливу на владу. В багатьох державах існує багато різноманітних груп інтересів, які займаються лобізмом, впливом на ухвалення урядом вигідних для них рішень. Групи інтересів відрізняються від політичних партій тим, що вони лише впливають на політику, в той час як політичні партії її визначають через механізми участі у владі.

 

Четвертий критерій відображає прагнення забезпечити собі масову підтримку на виборах як членів партії, так і електорату. Пошук масової опори, особливо через участь у виборах, відрізняє політичні партії від політичних клубів, які не беруть участі у виборах, а є своєрідними ідейними лабораторіями, що чинять вплив на владу та громадськість головно через формування відповідних політико-філософських та ідеологічних засад. Визначення політичних партій на основі виборчих дефініцій є на сьогодні найчасті-ше вживаним. Дж. Сарторі стверджує, що “партія – це така політична група, яка присутня у виборчому процесі і спроможна висунути через вибори кандидатів на публічні посади”. На думку К. Янда, партія – це організація “яка прагне до здобуття політичного становища своїми легітимними репрезентантами”. Дж. Лане та С. Ерсон визнають політич-ними партіями тільки ті організації, які є у виборчих статистиках. Отже, політична партія – добровільна організація, яка виражає прагнення її членів до здобуття та утримання державної влади шляхом безпосередньої участі у виборах кандидатів, які обіймають становища в законодавчих інститутах або в інститутах виконавчої влади. Поняття політичної партії стає дедалі ближчим до поняття “виборчої партії”, що підкреслює значення цієї сфери в діяльності партії. Однак не можна зводити визначення партії лише до вибор-чої демократії та виборчої активності. Зокрема так звані революційні партії організовані в такий спосіб, що намагаються отримати контроль над владою не через механізм виборів, а застосовуючи силу. Тоталітарні партії, скажімо, нацисти 30-х років, також творять машину недемократичної держави.