Інструменти
Ukrainian (UA)English (United Kingdom)Polish(Poland)German(Germany)French(France)Spanish(Spain)
П'ятниця, 18 серп. 2017

ШИРОКЕ ВИЗНАЧЕННЯ ПОЛІТИЧНОЇ ПАРТІЇ

Широке визначення політичної партії. Справді, загальна теорія політич-них партій не може бути заснована на вузькому визначенні, яке не застосовується до однопартійних та антисистемних партій. У класичній праці М. Дюверже можна знайти плідне обговорення однопартійних систем, так само як і багатопартійних систем; воєнізовані угруповання учений зіставляє із парламентськими партіями. Обсяг цієї праці був настільки широким, що М. Дюверже не сформував у ній жодного визначення партії. Пізніше вчений визначив партії як організації, які, по-перше, “намагаються захопити владу або брати участь у її здійсненні” і, по-друге, спираються на “підтримку широких верств населення”, на відміну від груп тиску, які “представляють обмежене число громадян з особливими чи приватними інтересами”.

Перша частина цього визначення передбачає, що партії можуть існувати і без участі у виборах. Друга частина є спробою розмежувати партії і групи тиску, тобто вирішити найважливішу для широкого визначення партії проблему.

Значну увагу концептуальним проблемам, які виникають при визначенні політичної партії, приділяв також Дж. Сарторі. Вчений намагався дати “мінімальну дефініцію”, яка б охоплювала лише необхідні ознаки партій. Сформульоване в результаті визначення звучить так: партія – це “політична група, яка має офіційну назву, і здатна шляхом участі у виборах (вільних чи невільних) заміщати державні посади своїми кандидатами”. Виділяючи ту обставину, що вибори не обов’язково повинні бути вільними, Дж. Сарторі поширив своє визначення на партії, що діють в умовах однопартійного режиму. Але і це визначення не залучала до уваги тих партій, які намагалися здобути владу чи вже володіють нею, не беручи участі у виборах.

Ще ширшим є визначення партії як організації, яка має на меті заміщення урядових посад своїми визначеними представниками. Таке визначення пропонує К. Джанда. Цілі всякої організації багатогранні. Щоб відповідати такому визначенню, організації достатньо мати серед своїх цілей досягнення урядових посад своїми представниками. (Під урядом у цьому випадку  розуміють будь-яку державну службу, як в Америці, а не кабінет, як у Великобританії). Крім того йдеться власне про визначених представників партії, тобто осіб, які відкрито ідентифікуються з відповідними партіями чи з їх символікою. Якщо група інтересів відкрито висуває кандидатів на виборах, вона стає партією. Як зазначав Л. Епстейн, “наявність пізнаваної назви (незалежно від того, чи вноситься вона у виборчі бюлетені) – ось визначальний елемент визначення”. Зрештою, термін “заміщення” також треба розуміти широко. Сюди входить досягнення посад через участь у виборах (коли дві чи декілька партій змагаються за ці посади), так і пряме адміністративне призначення (коли змагання за владу заборонене правлячою партією) чи насильницьке захоплення влади (коли партія намагається заволодіти владою шляхом знищення існуючої системи). Відповідно партії можуть використовувати змагальницьку, стримувальну чи підривну стратегії в боротьбі за досягнення цілей.

На відміну від дефініції Дж. Сарторі, це визначення можна поширити на захоплення влади більшовиками в Росії та Фіделем Кастро на Кубі, запровадження баасистського режиму в Іраку після військового перевороту 1968 р. і обмеження на вільні вибори, до яких вдавалася Інституційно-революційна партія Мексики. Очевидно, що ці стримувальні та підривні партії відрізняються від змагальницьких і тому потребують інших теоре-тичних підходів. Однак М. Дюверже вдалося показати, що революційні та авторитарні партії можна продуктивно вивчати, зіставляючи їх зі змагальницькими партіями, в дослідженнях К. Джанди маємо продуктивне порівняння партій усіх регіонів світу. Та залишається відкритим питання про те, наскільки між собою перетинаються теоретичні критерії, які застосовують до різних типів партій.

Ключовим у вивченні політичних партій є саме вибір широкого чи вузького їх визначення. Власне від характеру визначення партії залежить, чи обмежується дослідження суто змагальницькими партіями, які діють у демократичних системах, чи набуває більш універсального характеру, охоплюючи однопартійні системи, антисистемні чи підривні партії. Багато дослідників американських партій були б, подібно Дж. Шлезінджеру, цілком задоволені вузьким визначенням, за яким загальна теорія пов’язана лише із змагальницькими партіями. Навіть багато європейських учених схильні до підходу, який зводить сферу вивчення партій до західних демократій. Але фахівці з країн Третього світу потребують більш широкого визначення, яке можна покласти в основу теорій, що розкривають роль партій у відповідних політичних системах. Як визнає навіть Л. Епстейн, який обмежив власне дослідження змагальницькими партіям західних демократій, “немає нічого поганого в тому, щоб притримуватися широкого визначення партій”.