Інструменти
Ukrainian (UA)English (United Kingdom)Polish(Poland)German(Germany)French(France)Spanish(Spain)
Понеділок, 24 лип. 2017

ПАРТІЇ ЯК АРИСТОКРАТИЧНІ УГРУПУВАННЯ

Партії як аристократичні угруповання. Партії як політичні угруповання, засновані на підтримці певного аристократичного роду виникають ще в стародавні часи. Класичним прикладом цього є Стародавній Рим напередодні Пунічних війн. Правляча верхівка – nobilitas боролася між собою за владу та впливи. Угруповання, які творили-ся тодішньою римською знаттю називалися factiones і були об’єднанням кількох родів навколо єдиного роду патриціїв, який виконував роль домінанти у такому об’єднанні. Члени factio солідаризувалися між собою у боротьбі за владу і впливи. Крім того, вони часто поєднувалися між собою шлюбними і родинними звязками. Ці угруповання не мали визначеної політичної програми, але відрізнялися тим, що шукали підтримки у різних категорій населення.

Також у Стародавньому Римі зароджується і пізніша форма політичного обєднання – аристократичні угруповання. Вже у Римській республіці формуються два конкуруючі політичні угруповання – популісти (populares) і оптимати (optimates). Перше угруповання мало антисенатський характер і вимагало проведення широких соціально-політичних та господарських реформ, друге – мало просенатський і консервативний характер. Перше угруповання спиралося на підтримку незаможних римлян, друге користувалося підтримкою знаті.

Приналежність до цих угруповань не мала формальних ознак, а їхня структура загалом була досить нечіткою. Головним їхнім завданням була підтримка своїх кандидатів на виборах. Після епохи братів Гракхів у політичному житті Риму запанував звичай, що якщо на виборах перемогу отримував представник популістів, то наступним до сенату проходив представник оптиматів і навпаки.

Отже, про партію як аристократичну групу можна говорити ще з Стародавніх часів. Однак у веберівському розумінні нас цікавлять лише ті угруповання, які поклали початок формуванню сучасних політичних партій. Вони повинні мати певне представництво в парламенті, а відтак і певне представництво в політичній структурі суспільства. Тільки тоді стосовно таких аристократичних угруповань ми можемо вживати термін “партія”, а їхню діяльність трактувати як передісторію формування сучасних політичних партій.

У такому розумінні зовсім невелика кількість сучасних партій пройшли в своєму розвитку зазначений етап. В інших випадках партії або не проходили даного етапу історичного розвитку або відмінність між цим та наступним етапом була надто невиразною.

Яскравим прикладом партій, які найповніше пройшли цей етап історичного розвитку є англійські партії – торі та віги. Перші згадки про них з’являються під час революції 1698 р. у Англії. В ХVІІІ ст. ці назви застосовуються для характеристики двох конкуруючих в парламенті політичних угруповань; тоді ж в лексиконі з’являється і слово “партія” і перші трактати, що визначали їхні ідеологічні засади та цілі.

Самі назви торі та віги” мали спочатку саркастичне значення. Іменем торі” прозивали ірландських бунтівників, а ”вігами” – шотландських дисидентів. Приблизно між 1660 та 1680 рр. ці терміни почали вживатися стосовно англійських партій. Партію торі утворило аристократичне об’єднання, яке після реставрації династії Стюартів отримало більшість у парламенті й відзначилося переслідуванням прихильників революції. Віги були противниками правління Якуба ІІ, за якого виступали головною опозиційною силою і, зрештою, привели на англійський трон Марію і Вільгельма Оранських. Порівняно з торі віги були ліберальнішими.

Спочатку різниця між партіями полягала в тому, що торі були католиками і прихильниками короля Якуба ІІ, а віги – протестантами та його противниками. До цього згодом додалися відмінності також в поглядах на майбутній соціальний розвиток – торі домагалися відновлення прав та повернення маєтків втрачених під час революції. Віги ж виступали проти монархії, за обмеження її влади парламентом. Зрештою вони домоглися визнання прав на англійський престол ганноверської династії і, скориставшись її політичною пасивністю, зосередили політичну владу в руках прем’єра – лідера вігів Р. Валпола, що і поклало початок англійській традиції формування державного уряду. Зміцнення парламенту і послаблення королівської влади було результатом діяльності вігів. Торі ж були прихильниками влади короля і противниками всяких суспільних змін. Початково це була не стільки боротьба організованих партій, скільки боротьба аристократичних родів і урядів, що їх підтримували. Навколо них групувалися прихильники з числа політиків та парламентарів. В основі політичного вибору останніх дуже часто лежали суто меркантильні інтереси. Досить поширеною в тодішньому парламенті була практика, коли уряд перед кожним важливим голосуванням виплачував своїм прихильникам відповідне матеріальне заохочення. В уряді навіть існувало спеціальне бюро, яке займалося пошуком прихильників у парламенті, його керівник пізніше трансформувався в організатора партійної фракції, який отримав назву “батога”.

Тодішні англійські партії були коаліціями великих аристократичних родів, які спиралися на численну клієнтелу. Угруповання ці не мали жодної формальної організації, парламентські фракції були також слабо організованими, їх об’єднували лише спільні матеріальні інтереси. Однак уже в 1660 р. зявилися відомості про те, що обидві партії проводили збори прихильників своєї тактики на виборах.

 

Ніде поза Англією цей перший етап розвитку політичних партій не був таким виразним, ніде не було і такого впливового парламенту.