Інструменти
Ukrainian (UA)English (United Kingdom)Polish(Poland)German(Germany)French(France)Spanish(Spain)
Неділя, 23 лип. 2017

ПАРЛАМЕНТСЬКІ КОАЛІЦІЇ

Парламентські коаліції. Коаліції, які створють партії для забезпечення своєї парламентської діяльності називаються парламентськими. На практиці існує кілька типів парламентських коаліцій:

1) коаліція як результат розпорошення партій;

2) коаліція в біполярному укладі партій;

3) коаліція в умовах домінуючої партії, яка виступає у двох виглядах: а) проти домінуючої партії; б) коаліція домінуючої партії.

Більшість учених зазначають, що “золотий вік” багатопартійного парламентаризму вже відійшов і після Другої світової війни ми маємо справу з партійними коаліціями, які формуються в умовах розпорошення політичних сил. Сучасними прикладами коаліцій такого типу виступають партійні коаліції Голландії, Бельгії, Фінляндії, Данії. Партійна коаліція формується тут швидше за підсумками виборів, ніж перед виборами. Жодна з політичних партій не домінує. Електоральний успіх основних партій впливає на її шанси потрапити до складу правлячої коаліції не суттєво. Рішення про це є результатом післявиборчих міжпартійних переговорів.

Коаліція в умовах біполярного укладу політичних сил з’являється за двопартійності. Великобританія є класичним прикладом такого типу. З подібною схемою можна зустрітися і поза двопартійними системами.

Досвід показує, що домінування партії в політичному житті відбуваєтья тоді, коли: 1) партія на кількох парламентських виборах здобуває поспіль більше 40 % депутатських мандатів; 2) більше ніж на 20 % випереджає своїх конкурентів. Трапляються також випадки, коли партія має незначне переважання, але залишається тривалий час правлячою, використовуючи поляризацію партійної системи.

Аналіз конкретних систем цього типу дає підстави для виокремлення трьох різних укладів однопартійного домінування:

1) партія здійснює державне керівництво одноосібно на основі абсолютної переваги в парламенті, а коли це не вдається, то намагається запровадити дострокові вибори. Прикладом домінування такого типу є правління Японської ліберально-демократичної партії, яке триває з 1958 р.;

2) якщо парламентське представництво партії не дає їй можливості одноосібно здійснювати державне керівництво і може призвести до втрати влади, то вона намагається організувати коаліцію зі своїм домінуванням. Прикладом цього типу домінування було домінування соціал-демократів у Швеції та Норвегії;

3) немає абсолютного домінування, а тому партія намагається залучити до державного управління представників опозиційних сил, що дезінтегрує опозицію. Прикладом цього типу домінування є ситуація у Польщі, яка склалася після виборів 1993 р. (домінування Союзу демократичної лівиці).

 

Прикладом коаліції, спрямованої проти домінуючої партії, може бути досвід формування правих коаліцій проти правління соціал-демократів у Скандинавських країнах. Однак, звичайно, така конфігурація міжпартійного змагання призводить до перетворення її у двоблокову модель.