Інструменти
Ukrainian (UA)English (United Kingdom)Polish(Poland)German(Germany)French(France)Spanish(Spain)
Четвер, 27 лип. 2017

ДЖЕРЕЛА ТА НАПРЯМКИ ТРАНСФОРМАЦІЇ ПАРТІЙ 2

У 60-х роках відомий дослідник еволюції партійних систем Західної Європи О. Кірчхеймер сформулював тезу про появу партії нового типу – виборчої. Масові партії, згідно з його теорією, були лише першим етапом організаційної еволюції на шляху створення виборчих агенств, близьких до американських партій. Він передбачав, що процес поступової “електоралізації” політичних партій, особливо соціал-демократичних і християнсько-демократичних, змусить інші об’єднання до прийняття подібної політичної стратегії, оскільки в такий спосіб вони зможуть продовжити своє існування на виборчому ринку, який ставав щораз більш відкритим та конкурентним.

Спробуємо викласти основні положення самої концепції, а також взяти до уваги фактичні зміни, зареєстровані в окремих політичних партіях, виразниках цієї нової стратегії політичного суперництва.

Основним пунктом їхньої виборчої підтримки є вже не лише і виключно конкретна суспільна група, а так званий народний електорат. Виборча підтримка тепер скеровувалася до ширшого кола суспільства, а результатом має бути успіх на виборах та відповідальність за державну політику. Партії нового типу намагаються “згладити” групову само-ідентичність. Існування традиційних виборчих союзів стає неефективним, зважаючи на процес переоформлення соціальної структури постіндустріального суспільства та нові правила політичної гри. Зменшення робітничого класу, виникнення нового середнього класу, не зорганізованого політично і відкритого як для лівих, так і правих впливів, “якісна” зміна системи суспільних вартостей чи “європеїзація” національних політичних систем це лише деякі з чинників, що вплинули на ідеологічний характер політичних партій та їхню парламентсько-урядову діяльність. Ключем до політичного успіху та утримання конкурентноспроможності стає здобуття голосів “нового середнього класу”, який у Західній Європі становить близько 67 % активного населення і позбавлений виразної партійної орієнтації. Кожна з усталених політичних партій намагається реалізовувати змішану виборчу стратегію, яка уможливлює водночас як підтримку традиційних соціальних груп, так і здобуття нового електорату, особливо представників нового середнього класу.

Партії ці меншою мірою зацікавлені в реалізації експресивної функції. Принципова їхня мета – прагнення до здобуття влади – не змінилася, однак змінилися інструменти, якими вони користуються. Колективна стратегія ідеологічної поляризації, спрямована на підкреслення групової самобутності, не забезпечує вже політичного успіху. Це особливо відчули ліві та релігійні партії (у результаті занепаду робітничого класу та процесу секуляризації суспільства). Виборчі стратегії повинні набути більш наступального характеру, оскільки йдеться про нові голоси виборців, традиційна група підтримки вже не гарантує успіху на виборах.

Сучасні політичні партії втратили здатність структуризації електорату. Адресатом їх виборчого змагання є не представник визначеної соціальної групи, який крім того є ще й членом партії, що орієнтований на відповідні цінності, а добре поінформований і підготовлений виборець. Цей перший надавав підтримку, визнаючи відповідну ідеологію, підтверджуючи на виборах факт приналежності до визначеного політичного спектру, другий починає вибирати, керуючись визначеними програмними питаннями, які йому близькі. Партії втратили здатність ефективного заглиблення в суспільство і контроль над визначеними соціальними групами. Зв’язок партії з виборцем спирається значною мірою на схему програмної ідентифікації і щораз частіше підставою для індивідуальних партійних преференцій виступають конкретні політичні проблеми, визначені у виборчій програмі партії. Можна дійти, принаймні, двох висновків, які випливають з факту оформлення нової схеми партійної лояльності. По-перше, виборці стали схильними до частішої зміни підтримки партій, що однак не означає радикальної зміни ідеологічної орієнтації, їхня підтримка партії може виявитись нетривалою і випадковою. По-друге, партії, адаптуючись до нового політичного середовища, спричинилися до відкриття виборчого ринку, почали змагатися в його межах, використовуючи зіндивідуалізовані наступальні стратегії, перестали бути представниками лише визначених сегментів електорату. Відкриття виборчого ринку зробило партії більш сприятливими до кон’юнктурних змін у рамках електорату, роблячи виборчу кампанію ареною фактичної конфронтації пропозицій з очікуваннями виборців. Це і було ключем до політичного успіху.

У виборчих партіях щораз меншу роль відіграє членство. Існування розвинених локальних структур і місцевих активістів гарантувало партії доступ у найвіддаленіші кутки країни. Інститут партійного членства був дуже ефективним способом перенесення партійного впливу на локальний рівень. У час електронних ЗМІ таким чином розбудований апарат партії є непридатним, а, крім того, може обмежувати свободу діяльності політичних еліт. Членські внески перестали бути основним джерелом фінансування політичних партій. Партійні еліти знаходять сильну підтримку в групах інтересів (часто не пов’язаних з партією формальними зв’язками), що допомагає у фінансуванні виборчої кампанії й водночас є способом утримання близьких стосунків з конкретними групами електорату.

У сучасних партіях спостерігаємо часткове повернення до кадрової моделі партії. Це насамперед означає, що центральну роль у них відіграють спеціалізовані групи політиків та професійні керівники або експерти з конкретних проблем. Професіоналізація партій є природним наслідком їхнього виходу в сферу високої технології, оскільки сучасна політика й процедури управління складним державним апаратом вимагають спеціальної підготовки. Партія як організація, що об’єднує професіоналів, починає діяти на певній дистанції від її членів та виборців. Можна вважати, що більшість електорату погодилося з цим явищем, очікуючи від партії лише професіоналізму в управлінні державою.

Поряд з професіоналізацією діяльності виникає явище зміцнення організаційних засад керівництва групи лідерів (персоналізація влади). Партія щораз частіше використовує особистість лідера як важливий елемент у виборчій кампанії. Наприклад, Християнські демократи Німеччини використовували позиції канцлера К. Аденауера, консервативна партія Великобританії у 70-х роках об’єдналась навколо М. Тетчер.

 

Принциповою метою діяльності партії стає доступ до різнорідних приватних інтересів. Групи інтересів, становлячи досконалу організаційну машину і безпосередньо контролюючи визначені сегменти суспільства, стають для партії істотним джерелом добування голосів виборців. Результатом цього є зростання залежності виборчої партії від груп інтересу.