Інструменти
Ukrainian (UA)English (United Kingdom)Polish(Poland)German(Germany)French(France)Spanish(Spain)
П'ятниця, 18 серп. 2017

КЛАСИФІКАЦІЯ ПАРТІЙ ЗА РІВНЕМ РЕПРЕЗЕНТАТИВНОСТІ

Класифікація партій за рівнем репрезентативності

Істотні та неістотні партії. Залежно від ступеня впливу політичних партій на партійну та політичну системи, їх можна поділити на партії з високим рівнем репрезентативності (істотні) та партії з низьким рівнем репрезентативності (неістотні). Цей критерій класифікації політичних партій запропонував та розробив відомий дослідник партійних систем Дж. Сарторі. Істотність політичної партії означає, що вона є важливою для функціонування цілої партійної системи і має потенційну можливість зміни її характеру та напряму розвитку. Дж. Сарторі виділяв два альтернативні способи класифікації партій (два тести репрезентативності), які визначають істотність політичних партій (поріг репрезентативності) – коаліційний потеціал партії та потенціал політичного шантажу.

Партія вважається неістотною, якщо ніколи не брала участі або не розглядалася як потенційний партнер у процесі коаліційних переговорів. І навпаки, вона буде визнана іс-тотною, без огляду на її величину, якщо перебуває в позиції, що уможливлює її вплив на конфігурацію однієї з урядових коаліцій. Ця теза має певне обмеження. Стосується вона лише просистемних партій, які можуть бути залучені до процесу формування партійної коаліції. Сильні партії, що залишаються в постійній опозиції до політичної системи, згідно з концепцією Дж. Сарторі, не є  предметом розгляду (наприклад, комуністичні партії в Італії і Франції, які в 50-60-х роках отримували близько 1/4 виборчих голосів, але не були учасниками жодної урядової коаліції).

Серед істотних партій цього типу окремо виділяють ініціативні партії, які більшою чи меншою мірою виконують роль провідної політичної сили у процесі коаліційних пе-реговорів, та доповнювальні, коаліційний потенціал яких слабший, ніж перших, а тому вони змушені приставати на їхні пропозиції. У обидвох випадках оцінка статусу політичних партій спирається на критерій позиції, яку вона займає у коаліційних переговорах. Йдеться не стільки про потенціал конкретної партії, скільки про фактичну здатність впливати на формування коаліційних урядів. Як ініціативні так і доповнювальні партії можуть використовувати так званий надлишок істотності, що, звичайно, є результатом їхніх близьких зв’язків із зовнішніми організаціями (наприклад, профспілками, церквою, президентом). Виступ такого зовнішнього спонсора, який є важливим у процесі поши-рення політичних цінностей, у певний спосіб вирізняє політичну партію, особливо в коаліційних переговорах. Однак, часто малі партії схильні до перевищення своєї істотності. Сильні ж партії швидше будуть уникати аргументу виступу зовнішнього спонсора та утримання з ним щільніших зв’язків, оскільки це може призвести до обмеження їхньої організаційної автономії.

Дж. Сарторі стверджує, що визнання антисистемних партій (через відсутності у них коаліційного потенціалу) за неістотні було б нерозумним, а тому вводить наступну характеристику у класифікації істотності (ступеня репрезентативності) політичних партій – потенціал політичного шантажу партії. Відповідно до цього тесту, статусу істотності набудуть також антисистемні партії, але лише тоді, коли їхнє існування чи поведінка впливають на характер конкуренції просистемних партій. З метою виявлення такого впливу належить оцінити чи присутність антисистемних партій мала вплив на зміну політичної стратегії інших угруповань, особливо “сусідських”. Може виявитись, що близькість антисистемної партії змусить близьке угруповання шукати електорат ближче центру системи і зумовить його просування власне у цьому напрямі. У результаті ця близькість може впливати на проникнення угруповання у лівоцентристську (чи правоцентриську) коаліцію і зменшення гостроти політичного виклику. Без сумніву, цей процес може впливати і на зміну тактики виборчої поведінки просистемних партій.

Дж. Сарторі, визначаючи поняття потенціалу політичного шантажу, враховував тільки критерій величини антисистемної партії. Потенціалом політичного шантажу володіють лише сильні антисистемні партії.

 

У розумінні Дж. Сарторі, партія є істотною, якщо стосовно неї можна застосувати одну з двох описаних вище умов. Правда, він трактує їх як альтернативні положення, тоді як Дж. Сміт не бачить підстав для такого типу обмежень, вважаючи, що обидва положення слід поєднувати. Партія може бути потенційним партнером у коаліційних переговорах, але одночасно може бути небезпечною для просистемних партій. Пропозиція Дж. Сарторі має практичне значення тоді, коли ми хочемо відрізнити партії, які відіграють істотну роль у партійній системі від тих, які становлять лише тло політичної конкуренції. На практиці, спираючись на ці два критерії, можемо сказати дещо більше про політичні партії, які формують відповідну партійну систему.