Інструменти
Ukrainian (UA)English (United Kingdom)Polish(Poland)German(Germany)French(France)Spanish(Spain)
П'ятниця, 18 серп. 2017

КЛАСИФІКАЦІЯ ПАРТІЙ ЗА ОРГАНІЗАЦІЙНИМ КРИТЕРІЄМ 2

Партії демократичного та недемократичного типу керівництва. Кожна з описаних раніше організаційних структур може бути демократичною та недемократичною. Це значною мірою залежить від характеру зв’язків між членами партії та її керівництвом. Демократичні партії – це такі, в яких керівництво обирається і контролюється партійними масами. Недемократична структура партії – це така, за якої керівництво є незалежним від партійних мас і засноване на принципах вождизму. Прикладом цього є фашистські партії. Донедавна процедура обрання лідера Консервативної партії Великобританії чи американських партій невеликою групою впливових партійних діячів також була недемократичною. Однак, останнім часом суттєво зросла роль у цьому процесі як парламентської фракції, так і партійного з’їзду.

Партії одноосібного та колегіального типу керівництва. До першого типу належать фашистські партії на чолі з фюрером, комуністичні, на чолі з вождем. До другого типу належать партії, найвищим партійним органом яких є з’їзд, що обирає керівний орган – комітет. Цей тип керівництва трапляється найчастіше, причому незалежно від ідеологічного напряму партії. Колегіальне керівництво не виключає факту існування інституту лідера партії (лідер, перший секретар), але він загалом є лише провідником колегіального органу, обраним і відповідальним перед ним. Однак на практиці можливі різноманітні комбінації цих двох типів партійного керівництва.

Наприклад, перша голлістська партія у Франції (Об’єднання в підтримку Республіки), згідно з статутом, керувалася її головою – генералом де Голлем. Голова партії призначав генерального секретаря партії і її виконавчий комітет. Це становило одноосібну тенденцію в керівництві партії. Oднак формально голова партії обирався щорічним з’їз-дом, який, згідно зі статутом партії, був найвищим партійним органом. Він же затверджував програму діяльності партії.

Подібний стиль керівництва спостерігаємо і в британській консервативній партії та американських партіях. Лідер Консервативної партії Великобританії та президент США є необмеженими керівниками партій. Вони визначають її політику, ухвалююють рішення, і немає жодного формального механізму, який би цьому перешкоджав. При лідері партії існують й інші органи, які вважаються також керівними – парламентська фракція, щорічна конференція. Лідер партії не є її вождем, він не має влади над партією, а лише керує нею. У американських політичних партіях лідер є президентом або лідером парламентської опозиції.

Немає окремих статутних приписів, які б давали змогу змінити лідера партії, але на практиці сильна внутрішньопартійна опозиція може змусити лідера відмовитися від своєї посади.

 

Насправді, на практиці немає одноосібного чи колегіального керівництва. Навіть у фашистських партіях лідер прислухається до думки свого найближчого оточення. Водночас відомі приклади одноосібного керівництва в колегіальних партіях, наприклад, К. Аденауер у ХДС Німеччини. Визначну роль відіграють керівники партій в японських партіях, австралійській ліберальній партії.