Інструменти
Ukrainian (UA)English (United Kingdom)Polish(Poland)German(Germany)French(France)Spanish(Spain)
П'ятниця, 18 серп. 2017

ЗАКОНОМІРНОСТІ ПРОПОРЦІЙНОСТІ ВИОРЧИХ СИСТЕМ

Закономірності пропорційності виборчих систем. Аналізуючи проблему пропорційності в межах різних виборчих систем, звернемо увагу на такі закономірності:

1. Деформація результатів виборів сильніша у системах, заснованих на мажоритарній формулі, а слабша в системах, які застосовують пропорційну формулу.

Індекс пропорційності виборчої системи у випадку мажоритарної виборчої формули у Західній Європі приблизно 80, у випадку застосування пропорційної формули — від 86 (Іспанія) до 98 (Австрія, Данія, Німеччина).

Простежується різниця у пропорційності й серед систем відносної більшості. Приміром, результати виборів до американського конгресу 1980 р. відрізнялись від показника абсолютної пропорційності на 6 %, а у виборах 1981 р. до Національної асамблеї у Франції ця різниця становила 21 %.

За певних умов непропорційні виборчі системи (наприклад, голосування за принципом відносної більшості) можуть зумовити порівняно пропорційні результати. Наприклад у південноафриканській країні Малаві 1994 р. Провідна політична партія Об’єднаний демократичний фронт отримала на цих виборах 46 % голосів і 48 % місць у парламенті. Партія конгресу Малаві набрала 34 % голосів і здобула 32 % місць, “Альянс за демократію” набрав 19 % голосів і одержав 20 % місць. Загальний рівень пропорційності був достатньо високим, однак це не була пропорційна система і її не можна зарахувати до цього виду систем. Виявилось це в тому, що кількість “зайвих” голосів все одно становила майже чверть усіх голосів.

За використання 17 систем пропорційного представництва у країнах сталих демократій Європи пропорційність представництва на 8 % більша, ніж в умовах систем відносної більшості. Між найпропорційнішою австрійською системою пропорційного представництва та французькою системою відносної більшості ця різниця становить 20 %, але перевага австрійської системи над системою, за якою у США обирається конгрес і яка є найпропорційнішою з-поміж усіх систем відносної більшості, дорівнює 5 %.

2. Рівень пропорційності виборчої системи зростає разом із збільшенням величини виборчого округу. Що більший виборчий округ, то слабша деформація результатів виборів.

У країнах, де використовують великі виборчі округи (Австрія, Нідерланди, Німеччина, Швеція), показник пропорційності вищий, ніж в Іспанії, де малі виборчі округи. Зі збільшенням розмірів округу на думку Р. Таагепери та М. Шугарта, точніше визначають співвідношення між частками голосів, одержаних партією на виборах, та часткою отриманих ними місць. Правдивість цього очевидна у випадках, коли відбувається зміна виборчого права, яка полягає у зменшенні кількості виборчих округів. Наприклад, за зменшення кількості одномандатних округів в Ісландії 1959 р. і заміни їх багатомандатними округами індекс пропорційності збільшився вчетверо. Подібний ефект спричинила зміна виборчого права в Австрії 1971 р., де трикратне зменшення кількості виборчих округів зумовило досягнення індексу пропорційності, близького до ідеалу, — 99. Винятком є виборче право Німеччини. Тут високий рівень індексу пропорційності (98) поєднується з малою кількістю округів (2).

3. Рівень пропорційності зростає зі стабілізацією партійної системи і зменшенням ефективної кількості партій.

У випадку з мажоритарними системами найбільша деформація характерна для П’ятої республіки у Франції та Канаді, найменша — в США і Великій Британії. У межах пропорційних виборчих систем найвищий ступінь пропорційності простежується в Австрії та Німеччині, котрі є прикладами двопартійних систем. Натомість найнижча пропорційність в Іспанії, Греції, Фінляндії, Норвегії, Португалії, Бельгії, Швейцарії — державах, де ефективна кількість партій перевищує 3. З цього правила, однак, є певні винятки. До них належить передусім Данія, в якій висока ефективна кількість партій (5,4) поєднується з високим рівнем пропорційності (98,0), та Італія до 1994 р. (відповідно 5,2 і 95).

4. Зростання рівня пропорційності корелюється з так званим вирівнювальним розподілом мандатів, зокрема у тих державах, де передбачена постійна кількість місць, котрі розподіляють у такий спосіб.

До країн, де виборче законодавство зумовило такі наслідки, належать Німеччина (50 % мандатів розподіляють у такий спосіб), Данія (20 %), Швеція (11 %) та Норвегія (5 %). За винятком Норвегії, вони належать до групи держав, у яких пропорційність виборчих систем найвища.

5. Застосування виборчого бар’єра, всупереч очікуванням, не впливає на зменшення пропорційності виборчих систем.

Три держави Західної Європи, в котрих величина індексу пропорційності найвища (98), застосовують одночасно виборчі бар’єри: Німеччина — 5 %, Австрія — 4 %, Данія — 3 %. У Швеції та Норвегії, де виборчий бар’єр дорівнює 4 %, індекс пропорційності значно вищий (відповідно 96 і 93), ніж в Іспанії, яка застосовує тривідсотковий виборчий бар’єр. Це підтверджує гіпотезу, що репресивність виборчого бар’єра буває перебільшеною.

Правдоподібність збільшення величини індексу пропорційності найвища у випадку поєднання чотирьох чинників: пропорційної виборчої формули (зокрема класичної формули Сен-Лагю); значного розміру виборчого округу; стабілізації багатопартійної системи; застосування принципу вирівнювання розподілу мандатів.

Доведено, що найвищий рівень пропорційності зумовлює поєднання чотирьох чинників — пропорційних виборів, великого виборчого округу, стабілізації багатопартійної системи та використання другого рівня розподілу мандатів.

У таких державах, як Данія і Швеція, для “вирівнювання” деформації пропорціоналізму використовують так звану систему вирівнювання. Вона полягає в тому, що незначну кількість мандатів (від 10 до 20 %) заздалегідь виділяють для розподілу в загальнодержавному масштабі.