Інструменти
Ukrainian (UA)English (United Kingdom)Polish(Poland)German(Germany)French(France)Spanish(Spain)
П'ятниця, 18 серп. 2017

ТРУДНОЩІ КЛАСИФІКАЦІЇ ПАРТІЙНИХ СИСТЕМ

Труднощі класифікації виборчих систем. У сучасних демократичних державах функціонує багато виборчих систем, котрі часто дуже відрізняються між собою. Насправді існує принципова відмінність між мажоритарними та пропорційними виборами, але що саме повинно бути відмінним — не до кінця зрозуміло. Крім того, додається ще й надто нечітка категорія так званих змішаних виборчих систем. Постає питання: чи не краще було би замінити дихотомічну класифікацію певною тріадою? Спроби розмежування між так званими чистими та змішаними виборчими системами є кроком в тому напрямі, що водночас відсилає до проблем, які стосуються внутрішніх відмінностей.

У випадку міжнародного порівняльного аналізу спостерігаємо також труднощі, оскільки предмет аналізу стосується різнорідних елементів, відмінностей держав, культур, мови. Наприклад, в англійській мові існує велика альтернатива в означенні понять “плюральна система” та “пропорційна система”. Ці відмінності не мають такого значення в процесі порівняння мажоритарної та пропорційної системи у німецькій мові.

Традиційно мажоритарні й пропорційні вибори визначаються так: мажоритарні вибори мають місце, коли перемагає кандидат, який отримує більшість (абсолютну або відносну). Пропорційні ж вибори застосовують тоді, коли політична репрезентація найдокладніше відображає поділ голосів між партіями. Обидва поняття трактуються як правильні, але не симетричні. За дефініції мажоритарних виборів звертається увага на принципи вирішення, а під час дефініції пропорційних виборів — на результат виборів, модель представництва. Такі відмінності у критеріях визначення ускладнюють порівняння систем. Для компаративістів воно неприйнятне.

Перша концептуальна вимога полягає в тому, щоби сформулювати симетричні визначення мажоритарних та пропорційних виборів. Лише у такий спосіб можна впорядкувати засадничі питання для характеристики типів виборчих систем.

Асиметрія визначення мажоритарних та пропорційних виборів порушує питання про формування адекватної понятійної стратегії: чи обидва ці засадничі типи повинні бути визначені на основі технічних або емпіричних елементів?

Що постає за прийняттям визначення, яке використовує технічні елементи? Його перевагою є те, що воно точне і докладно підтверджує наслідки. Оскільки більшість виборчого округу — це найважливіша змінна, яка визначає сутність виборчих систем, то її взяли за головний визначальний класифікаційний критерій.

Учений Дж. Блондель (1969) установив: у системі мажоритарних виборів є лише один кандидат, котрого обирають у виборчому окрузі, а у системах з пропорційними виборами — більше ніж один кандидат у виборчому окрузі. Багато дослідників підтримали його й обрали величину виборчого округу за вирішальний критерій визначення, утотожнюючи мажоритарні вибори зі застосуванням одномандатних виборчих округів, а пропорційні вибори — зі застосуванням інших типів виборчих округів.

Для пропорційних виборів визначення допускає такі розміри виборчих округів — від двох до всієї кількості мандатів у парламенті, що вочевидь надзвичайно вирізняє результати цього типу виборчої системи. Технічний критерій у такий спосіб диспонує фрагментаризованими та суперечливими кваліфікаціями. Коротко кажучи, оскільки виборчий округ — найважливіша технічна змінна, не надто придатна для визначення засадничих виборчих систем, то й інші технічні елементи не можуть виконати цієї ролі.

Така констатація не означає заперечення необхідності дослідження технічних елементів як важливої умови вивчення виборчих систем. Технічні елементи можуть отримати понятійне значення і виконувати класифікаційні функції лише в площині встановлення підтипів виборчих систем.

У питанні визначення засадничих типів виборчих систем основним критерієм може бути мета системи. Дихотомія, що спирається на такий визначник, як різниця між засадами репрезентації мажоритарних і пропорційних виборів, виразніша, коли суперечливість засад більша, ніж наслідки, котрі виникають з технік. Принципи не можуть змішуватися.

Суперечливість принципів порушує цінності: насправді у дискусіях стосовно виборчих систем йдеться про цінності, а менше — про техніки. Позитивна оцінка однієї системи означала б автоматично негативну оцінку іншої. Одночасно з цим рішенням дозволяється розв’язання попередніх проблем, які постають під час класифікації виборчих систем.

Численні непорозуміння і відмінності в оцінках виборчих систем виникають через нестачу загальновизнаних концептуальних меж та єдиної понятійної системи. А. Лейпхарт слушно зауважує термінологічні непорозуміння, котрі характеризують дослідження про виборчі системи.