Інструменти
Ukrainian (UA)English (United Kingdom)Polish(Poland)German(Germany)French(France)Spanish(Spain)
П'ятниця, 21 лип. 2017

МАЖОРИТАРНІ ОДНОТУРОВІ ТА ДВОТУРОВІ СИСТЕМИ

Мажоритарні однотурові та двотурові системи. Результат застосування мажоритарної системи значно залежить не лише від кількості зібраних нею голосів, а й від того, як ці голоси розподіляють за округами. Це, зокрема, стосується системи відносної більшості. Не менш важлива і здатність створювати вдалі альянси.

Жодна система, що використовує одномандатні округи, не може забезпечити пропорційне представництво політичних об’єднань, і на практиці це призводить до ігнорування позиції виборця. Через це існує серйозне протистояння між ідеями територіального та пропорційного представництва.

Мажоритарна однотурова система — різновид мажоритарної виборчої системи. За однотурової системи голосування в одномандатному округу переможцем стає кандидат з найбільшою кількістю голосів (мажоритарна система відносної більшості). Або у багатомандатному округу голоси розподіляють відповідно до преференцій виборців (система альтернативного голосування).

Мажоритарна двотурова система (мажоритарна система повторного голосування, двобюлетенева система, відносно мажоритарна система) належить до різновиду мажоритарної виборчої системи. Мажоритарна система з двома турами голосувань передбачає, що переможця виборів у одномандатному округу можна визначити за результатами першого туру, якщо хтось із кандидатів набере понад 50 % голосів. Оскільки такого результату важко досягнути у першому турі, то виборча система передбачає другий тур (перебалотування).

На президентських виборах до другого туру потрапляють кандидати, котрі за результатами першого туру посіли два перших місця. Законодавство певних країн передбачає і можливість так званого розколу голосів.

Дехто із дослідників схильний вважати мажоритарну двотурову систему окремим типом виборчих систем, що дозволяє виборцям голосувати двічі й переорієнтувати симпатії, враховуючи результати першого туру. Наявність другого туру робить цю систему гнучкішою та наближає її і до мажоритарної, і до пропорційної.

Позитивний ефект такої системи — усунення від розподілу парламентських місць антисистемних партій навіть тоді, коли у першому турі вони й здобули підтримку виборців. У другому турі більшість виборців зазвичай підтримує помірковані просистемні партії. Перед початком другого туру для отримання перемоги політичні партії змушені виявляти “партійну гнучкість” і домовлятися між собою. Такі системи використовують, щоби проводити вибори до національних парламентів у 30 країнах світу, але найчастіше за цією схемою відбуваються президентські вибори.

У парламентських виборах згадана виборча система застосовувалась у Швейцарії до 1900 р., Австрії, Голландії, Італії до 1918 р., а також у Франції у Третій та П’ятій республіках. Окрім Франції, цю систему використовують у багатьох інших незалежних державах, котрі перебувають у територіальному підпорядкуванні Французької Республіки або історично є під її впливом.

У франкомовній Африці на південь від Сахари таку систему використовують у Центрально-Африканській Республіці, Малі, Того, Чаді, Габоні, Мавританії, Конго, а у північній Африці — в Єгипті, Кубі, Гаїті, Ірані, Кірібаті й на Коморськах Островах.

З пострадянських країн цю систему застосовують Білорусь, Киргизстан, Македонія, Молдова, Таджикистан, Узбекистан, колись — Україна.

Майже третина всіх країн СНД і Східної Європи застосовують виборчу модель голосування у два тури. Закономірно й те, що у Західній Європі, крім Франції, цю систему використовують у Монако. В Албанії й Литві у межах їхніх паралельних систем вибори у два тури співіснують із пропорційними виборами за партійними списками, а Угорщина з її змішаною виборчою системою голосує в два тури для визначення переможців у мажоритарних виборчих округах.

Така система голосування посідає третє місце за популярністю серед 211 країн світу. Однак вона складна з огляду організаційного забезпечення, бо згодом після першого туру необхідно проводити другий, а це збільшує вартість усього виборчого процесу і час між проведенням виборів та оголошенням результатів, що може спричинити нестабільність і невизначеність.

Ця система також покладає додаткове навантаження на виборця, й інколи простежується суттєве зниження активності виборців між першим і другим турами голосування. Крім того, ця система зберігає багато недоліків голосування за принципом відносної більшості, причому залишаючись непростою у застосуванні.

Дослідження засвідчили, що система голосування в два тури у Франції зумовлює надто диспропорційні результати виборів серед усіх демократичних держав Заходу.

Водночас розглянемо й певні переваги цієї системи.

1. Найголовніше — вона дає виборцям другу можливість проголосувати за кандидата на свій вибір чи навіть змінити думку й віддати голос у другому турі за іншого кандидата. Цим згадана система подібна до систем голосування з преференціями.

2. Вона заохочує об’єднати різні інтереси, котрі відстоюють кандидати, які вийшли до другого туру, стимулюючи у такий спосіб переговори між ними та політичними партіями. Ця система також дає змогу партіям і виборцям відреагувати на ймовірні зміни на політичній арені між першим і другим турами голосування.

3. Система зводить до мінімуму проблему “розколу” електорату, притаманну голосуванню за принципом відносної більшості, коли дві схожі партії розтягують між собою голоси виборців, відкриваючи менш популярному кандидатові шлях до перемоги.

4. Оскільки в другому турі виборці не повинні визначати порядок кандидатів, ця система, на відміну від системи альтернативного голосування або системи голосування з правом передання голосу іншому кандидатові, придатніша для країн із низьким рівнем грамотності населення.

Двотурова система відносної більшості — це різновид мажоритарної виборчої системи відносної більшості. Застосовують її у французькій П’ятій республіці.

Замість того, щоб здійснювати одноразову й остаточну градацію кандидатів у депутати, французькі виборці отримують можливість визначитись стосовно вибору в двох голосуваннях. За результатами першого голосування визначаються кандидати, котрі зможуть продовжити боротьбу в другому турі. За найжорсткішими правилами таке право отримують лише два кандидати, які за результатами першого голосування посіли перше й друге місце; це має сприяти одержанню одним із них абсолютної більшості голосів. Саме такий механізм діє стосовно другого туру президентських виборів у Франції, а також у багатьох виборах губернаторів на півдні Америки.

На виборах до французької Асамблеї для продовження боротьби треба набрати щонайменше 12,5 % голосів усіх зареєстрованих у виборчому окрузі виборців. Практично повторне голосування дуже часто відбувається лише за двома кандидатурами. Така система дає партіям та їхнім кандидатам простір для маневру між першим і другим турами виборів.