Інструменти
Ukrainian (UA)English (United Kingdom)Polish(Poland)German(Germany)French(France)Spanish(Spain)
П'ятниця, 18 серп. 2017

РІЗНОВИДИ МАЖОРИТАРНИХ СИСТЕМА ЗА ТИПОМ ГОЛОСУВАННЯ

Різновиди мажоритарних систем за типом голосування. Мажоритарна система альтернативного (пільгового) голосування (мажоритарно-преференційна виборча система) — різновид мажоритарної виборчої системи абсолютної більшості з преференціями в одномандатному виборчому округу. Вона достатньо складна для застосування. Виборці голосують за одного кандидата у депутати, зазначаючи позитивні якості інших (преференції). Ця система потребує від виборця поставити одиницю навпроти прізвища кандидата, якому віддає найбільшу перевагу, після чого виборець може (в Австралії — зобов’язаний) проставити біля прізвищ інших кандидатів цифри 2, 3, 4 і под., визначаючи ступінь прихильності до того чи іншого кандидата.

Повторні вибори в такому випадку не відбуваються. Спочатку підраховують перші преференції. Коли кандидат одержує на свою користь абсолютну більшість (50 % + 1), то його вважають обраним. Якщо під час першого підрахунку голосів жоден із кандидатів не набирає абсолютної більшості, то першим з гри вибуває той, хто набрав найменшу кількість голосів. Відтак проводиться повторний підрахунок. У його процесі відбувається поступове передання голосів кандидата, що вибув, іншим кандидатам. Цю процедуру повторюють доти, доки один з кандидатів не набирає абсолютної більшості.

Суть системи можна проілюструвати таким прикладом. У певному виборчому округу за депутатський мандат борються 6 кандидатів. Проголосували 109 269 виборців, отже, необхідна кількість голосів становить 54 635. Згадані кандидати отримали у виборчих списках таку кількість перших місць: А — 29 147; В — 20 448; С — 18 991; D — 18 307; E — 13 171; F — 9205. Отже, жоден із кандидатів не набрав потрібної для перемоги кількості голосів. За цієї ситуації вилучається кандидат з найменшою підтримкою — F, а одержані ним голоси виборців (9205) розподіляються між іншими кандидатами, з огляду на отримані ними другі місця. Отже, А отримав 886 голосів і має 30 033; В — + 2770 = 23 218; С — + 1348 = 20 339; D — + 3501 = 21 808; E — + 824 = 13 995. У цьому раунді з підрахунку голосів вилучається кандидат E, а одержані ним голоси знову розподіляють між іншими претендентами. Унаслідок багаторазового повторення цієї операції мандат остаточно одержує кандидат С, незважаючи на те, що під час підрахунку перших місць він був лише на третій позиції.

Система альтернативного голосування надає другій преференції чинності голосу лише тоді, коли перша безперспективна і жоден з кандидатів відразу не підтриманий абсолютною більшістю виборців. Така система дає змогу виборцеві підтримати інші бажані кандидатури, не перешкоджаючи шансам свого пріоритетного кандидата. Ця виборча система, допускаючи кількаваріантний вибір, допомагає уникнути додаткового голосування.

У політичному розумінні альтернативна система достатньо суперечлива, бо друга чи навіть третя преференція ототожнюється з першою, пріоритетною. Крім того, в умовах суперечностей між лівими і правими силами виборці тієї та іншої орієнтації зупиняють другий за пріоритетом вибір на кандидатові-центристові.

Система альтернативного голосування не допускає отримання більшості парламентських місць партією, не спроможною забезпечити собі другі преференції прихильників інших партій. Цю систему використовують сьогодні тільки під час виборів до нижньої палати парламенту Австралії та на президентських виборах в Ірландії.

Мажоритарна система з правом передання голосу іншому кандидатові — різновид мажоритарної виборчої системи. Її застосовували лише в Ірландії 1921 р., а на Мальті нею послуговуються з 1947 р., де проживає 4 млн осіб. Раз її також застосовували в Естонії 1990 р. Цю систему також використовують в Австралії для виборів до палати зборів Тасманії, законодавчих зборів столичної території та федерального сенату Австралії, а також для місцевих виборів у Північній Ірландії.

Основні принципи системи винайшли у ХІХ ст. Т. Гейр з Великої Британії та К. Андре з Данії незалежно один від одного. У цій системі використовуються багатомандатні виборчі округи, і виборці визначають у бюлетенях порядок, в якому вони віддають перевагу запропонованим кандидатам, — так робиться за системи альтернативного голосування. Здебільшого ця класифікація кандидатів факультативна, виборці не зобов’язані розставляти всіх кандидатів у порядку віддання переваги; виборець може поставити позначку тільки поряд з прізвищем одного кандидата. Після підрахунку всіх голосів першого порядку визначають квоту голосів, необхідних для обрання одного кандидата (виборчий метр). Квота визначається за простою формулою:

.

На першому етапі підрахунку необхідно встановити загальну кількість голосів першого порядку, відданих за кожного кандидата. Кандидат, який отримав голосів першого порядку не менше, ніж передбачено квотою, відразу ж вважається обраним. Коли ніхто не набрав квоти, то кандидат з найменшою кількістю голосів першого порядку вибуває, а його голоси другого порядку розподіляють між іншими кандидатами. Водночас надлишок голосів обраних кандидатів (тобто голоси надміру квоти) перерозподіляють між кандидатами другого порядку, зазначеного в бюлетенях. Для справедливості всі бюлетені кандидата перерозподіляють, але голоси розподіляють у процентному співвідношенні так, щоб у сумі перерозподілені голоси дорівнювали надлишку, який утворився у кандидата (крім Республіки Ірландії, де використовують так званий зважений вибір).

З погляду механізму відбору представників, ця система, мабуть, найскладніша з усіх виборчих систем. Вона дає змогу обирати і між партіями, і між окремими кандидатами від партій. Остаточні результати також достатньо пропорційні, а оскільки за цієї системи виборчі округи переважно невеликі то зберігається важливий географічний зв’язок між виборцями та їхніми представниками.

Крім того, виборці можуть впливати на склад післявиборчих коаліцій (наприклад, в Ірландії) через взаємний обмін голосами другої, третьої черги і под. Ця система стимулює міжпартійний діалог. Система голосування з правом передання голосу іншому кандидатові дає також більше шансів популярним незалежним кандидатам, аніж система партійних списків, бо виборці обирають радше кандидатів, а не партії (хоча до системи можна додати і компонент голосування за партійними списками; саме так обирається сенат в Австралії).

Водночас розглядувану систему часто критикують за те, що голосування в порядку віддання переваги зовсім незнайоме багатьом країнам і потребує певного рівня грамотності й уміння рахувати. Схема підрахунку голосів достатньо складна, і це вважається її недоліком. Такій системі притаманні недоліки, характерні загалом для пропорційних парламентських виборів, скажімо, за певних обставин посилюється влада малих партій, котрі представляють меншість.

Інколи ця система, на відміну від пропорційних виборів за партійними списками, спричиняє внутрішню фрагментацію політичних партій, адже під час виборів члени однієї партії фактично змагаються за голоси і між собою, і з опозицією.

Частина парламентарів стверджує: діюча система змушує їх витрачати надто багато часу на розгляд скарг окремих громадян та груп громадян з їхніх округів, бо лише так можна розраховувати на переобрання. Але це відволікає від розв’язання власне політичних і парламентських питань, тому не приносить користі загальнодержавним інтересам.

Існує також думка, що виборча система, яка послаблює зв’язок між депутатами та виборцями і в такий спосіб знімає стимул працювати на потреби округу, може привести в політику яскравіші особистості.

Однак треба зазначити: багато критичних зауважень не виправдовують себе на практиці. Вибори з правом передання голосу іншому кандидатові в Ірландії, на Мальті й Тасманії допомагають сформувати стабільний, легітимний уряд з представників однієї чи двох основних партій. В Ірландії не виникало проблем зі стабільністю та ефективністю уряду. Багато років при владі тут перебував уряд, сформований однією найбільшою партією — “Фіанна Файл” (“Солдати долі”), і лише інколи уряд формувала коаліція, створена іншими двома великими партіями. В останні роки через послаблення позицій “Фіанна Файл” та появу низки малих партій коаліційний уряд став нормою. З 1989 р. кожна з найбільших п’яти партій, тобто тих, котрі набрали понад 2 % голосів на виборах, перебувала при владі принаймні два роки. Сформований уряд зазвичай працює достатньо тривалий час — у середньому три роки.

В Ірландії 1959 і 1968 рр. за ініціативою правлячої партії “Фіанна Файл” відбулося два референдуми з метою заміни існуючої виборчої системи на британську мажоритарну систему відносної більшості. Проте в обох випадках цю ініціативу не підтримало населення.

Мажоритарна система з голосуванням обмеженою кількістю голосів належить до різновиду мажоритарної виборчої системи у багатомандатних округах, де виборець має більше одного голосу, але менше загальної кількості кандидатів, котрих треба обрати. Голоси підраховуються так само, як і в процесі голосування за принципом відносної більшості, тобто перемагає кандидат, що отримує найбільшу кількість голосів.

Мажоритарна система “подвійного одночасного голосу” — це різновид мажоритарної виборчої системи, яка застосовується на президентських виборах в Уругваї та Гондурасі. Названу систему використовують в ситуаціях, коли від політичної партії виставляється відразу декілька кандидатів. Переможцем стає той, хто отримує найбільшу кількість голосів.

Мажоритарна система представницького голосування — один з різновидів мажоритарної виборчої системи. Представницьке голосування — це те саме голосування за принципом відносної більшості, тільки у багатомандатних округах. Кожному виборцеві дається стільки голосів, скільки мандатів виділено на відповідний округ, і голосувати переважно можна за незалежних депутатів, не беручи до уваги їхню партійну приналежність. У більшості систем представницького голосування виборець має право використати стільки голосів, скільки бажає.

Названу систему застосовують у 13 країнах та підпорядкованих територіях, тобто у 6 % держав, котрі використовують прямі вибори парламенту, населення яких становить 143 млн осіб, чи 3 % усього населення земної кулі. Застосовують її в Палестині, Лаосі, Таїланді, Кувейті, Філіппінах, Мальдівській Республіці, Республіці Маврикія і на Віргінських Островах.

Третина держав, де використовують систему представницького голосування, розташовані в Азії. Цю систему також застосовували в Йорданії 1989 р. і Монголії 1992 р., але в цих країнах її змінили з огляду на певні проблеми, пов’язані з наслідками її запровадження. До 1945 р. декілька місць у палаті общин парламенту Великої Британії, зокрема так звані університетські місця, заповнювалися за системою представницького голосування.

Систему представницького голосування часто хвалять за те, що вона дає виборцеві змогу голосувати за окремих кандидатів, забезпечує можливість розподілити країну на округи, котрі мають розумні географічні межі, й одночасно підвищує роль політичних партій та сприяє зміцненню партій, які демонструють узгодженість дій і організаційну єдність.

Проте, коли виборці віддають всі свої голоси за кандидатів однієї партії (кумулятивне голосування) — це трапляється часто, — тоді зазначена система ще більше загострює мінуси системи голосування за принципом відносної більшості, зокрема її диспропорційність. Наприклад, у Маврикії 1982 і 1995 рр. колишня опозиція здобула всі місця в парламенті, хоч отримала на виборах лише 64 і 65 % голосів виборців відповідно.

Це створює величезні труднощі для ефективного функціонування парламентської системи, що позначається на засадах формування уряду і діяльності опозиції. Через аналогічні причини Філіппіни відходять від цієї системи голосування до голосування за партійними списками.