Інструменти
Ukrainian (UA)English (United Kingdom)Polish(Poland)German(Germany)French(France)Spanish(Spain)
П'ятниця, 18 серп. 2017

ПРОПОРЦІЙНА ВИБОРЧА СИСТЕМА

Пропорційна виборча система. Пропорційне представництво ґрунтується на тому, що вплив партії має відповідати кількості виборців, котрі голосують за її представників. Ця система ґрунтується на пропорційній відповідності між кількістю завойованих і отриманих мандатів.

Вважають, що пропорційності найкраще досягти за допомогою партійних списків, але цього результату можна так само легко досягти, коли пропорційний компонент змішаної системи використовувати для компенсації диспропорційності, що виникає внаслідок голосування у мажоритарних виборчих округах. Пропорційне голосування з правом передання голосу іншому кандидатові також може бути ефективним. Голосування з правом передання голосу іншому кандидатові, де виборці голосують у багатомандатних округах, засвідчує, в якому порядку вони надають перевагу запропонованим кандидатам, це своєрідний варіант пропорційної виборчої системи.

Історично пропорційні виборчі системи з’явились пізніше, ніж мажоритарні. В Європі до кінця XIX ст. переважали виборчі системи звичайної більшості, з голосуванням у два й більше тури. Два важливих чинники впливали на запровадження пропорційної системи у європейських країнах.

Перший — це проблема етнічних і релігійних меншин; пропорційна система забезпечувала представництво меншин, і нейтралізувала потенційну загрозу національній єдності та політичній стабільності. На думку С. Роккана, не було випадковим, що найперші зрушення стосовно пропорційного представництва спостерігалися в найбільш гетерогенних в етнічному сенсі країнах”.

Другий чинник — динамічність процесу демократизації. Ця система постала під гаслами справедливості, політичної рівноваги та поваги до прав меншин і часто пов’язують її з ідеєю адекватного представництва всіх провідних політичних сил. Робітничий клас, як зазначав С. Роккан, виступав за зменшення порога представництва для того, аби отримати доступ до законодавчої влади, а впливові партії вимагали пропорційної системи для захисту своєї позиції від нових хвиль мобілізованих виборців, які виникли внаслідок всезагального виборчого права.

Виборчий законодавчий орган за пропорційної системи — це макет усього суспільства з різними інтересами, поглядами та партійною ідентифікацією, які відображають реальний розклад сил у суспільстві.

Ідею пропорційної виборчої системи обґрунтував Л. Сен-Жюст ще 1793 р., але почали застосовувати її лише наприкінці XIX ст. В Антверпені 1885 р. відбулася конференція, організована прихильниками пропорційної виборчої системи. В ухвалі конференції було зазначено, що система звичайної більшості обмежує свободи виборців, провокує зловживання і викривлення волі електорату, цього можна уникнути, застосовуючи метод Д’Oндта.

Перші кроки до впровадження пропорційного представництва були зроблені в найбільш етнічно гетерогенних європейських країнах. Уже 1855 р. пропорційну виборчу систему запровадила Данія, 1888 р. — Сербія, 1899 р. — Бельгія. У 1891 р. її використали на виборах до Установчих зборів Швейцарії, 1905 р. використали її у Моравії, а 1906 р. — Фінляндії.

Запровадження тут елементів представництва меншин стало необхідним кроком у стратегії національної консолідації. У країнах з різними мовами та релігіями мажоритарна виборча система могла би загрожувати політичній системі. Згодом вимоги пропорційного представництва з’явились у гомогенніших державах.

Сьогодні пропорційні виборчі системи використовують у країнах Західної Європи, тільки дві країни — Велика Британія та Франція –застосовують суто мажоритарну систему звичайної більшості (в Німеччині, а від 1993 р. — в Італії застосовують змішану виборчу систему, де половина складу нижньої палати парламенту в Німеччині й 3/4 в Італії обирають у мажоритарних виборчих округах, а решту мандатів виборюють за партійними списками). Застосовують її у понад 60 країнах і частіше, ніж мажоритарну виборчу систему.

Доцільно зясувати різницю між крайнім варіантом пропорційного представництва, коли на шляху малих партій виникає мало перешкод, та поміркованим її варіантом. Поміркований варіант обмежує вплив малих партій, застосовуючи малі виборчі округи та виборчі бар’єри.

Голландська, ізраїльська й італійські системи — приклади крайнього варіанта пропорційного представництва, а німецька та шведська —  поміркованого. На сучасному етапі використовують 152 різновиди пропорційних систем.

Головна особливість пропорційної системи полягає в тому, що один депутатський мандат не може бути пропорційно розподіленим. У зв’язку з цим передбачено багатомандатні округи. “Чиста” форма пропорційної системи може функціонувати лише за умов загальнонаціональної згоди стосовно основних питань суспільного життя. На жаль, така ситуація виникає дуже рідко, унаслідок чого виборча система повинна бути максимально пристосована до реального життя. Цим і можна пояснити чимало різновидів пропорційної виборчої системи.

Ірландія застосовує “чисту” пропорційну систему, різні її варіанти діють під час обрання однієї з палат парламенту в Австралії, Німеччині та Японії. Важко знайти дві держави, де б ці форми були подібними. Однак всі вони, без винятку, мають певні спільні риси й ґрунтуються на двох засадах — необхідності визначення так званого виборчого метра і принципі умовного передання голосів.

За пропорційної виборчої системи на загальнодержавному рівні виборці голосують за політичні партії в масштабі всієї країни, а виборчі округи є багатомандатними; у невеликих за розмірами мононаціональних державах може бути єдиний загальнонаціональний виборчий округ, межі якого збігаються з межами земель, провінцій, областей та ін.; установлюється виборчий бар’єр, щоби відтіснити маловпливові партії, забезпечивши політичну структурованість парламенту; згідно з принципом пропорційного представництва місця в окрузі розподіляються пропорційно до кількості голосів, поданих за партію.

У межах пропорційної системи використовують різноманітні способи підрахунку результатів виборів. Беручи до уваги те, що вибори практично завжди мають партійний характер, виборці голосують не за окремі кандидатури, а за партійні списки.

Пропорційна система фактично є узагальнюючим поняттям, яке охоплює різноманітні варіанти. Так, виокремлюють пропорційну виборчу систему з повним пропорційним представництвом (єдиним загальнонаціональним виборчим округом); з обмеженим пропорційним представництвом; пропорційну систему із закритими списками; пропорційну систему з преференціями; виборчу систему панашаж; систему єдиного перехідного голосу та ін.

Пропорційна виборча система передбачає утворення різних видів виборчих округів: загальнонаціональний, великі, середні й малі. Зазвичай у багатьох країнах створюють різні виборчі округи.

Простежується закономірність: що більші округи, то чіткіше виявляються переваги пропорціоналізму. Ідеальний варіант, якщо країна є єдиним виборчим округом. Періодично поділ території країни на відповідні виборчі округи уточнюється, оскільки відбувається міграція населення. Підставою для зміни виборчих округів є дані загальнонаціональних переписів населення.

Очевидно, що пропорційні системи найскладніші. Адже пропорційність визначається відразу кількома чинниками: розміром виборчого округу чи рівнем розподілу мандатів; задіяною формулою цього розподілу; наявністю або відсутністю виборчого бар’єра. Крім того, пропорційні системи уможливлюють вибір окремих кандидатів. Усі наведені чинники незалежні один від одного, тобто їхні комбінації можуть бути дуже різними.

Вважають, що країни, де застосовують пропорційну виборчу систему, мають дещо вищий рівень демократії, ніж країни, де її не використовують. Як засвідчує досвід, невдале застосування цієї системи зумовлює погіршення рівня демократії в країні. Історія Німеччини має два різні приклади використання системи пропорційного представництва — у Веймарській республіці та ФРН, тому добре ілюструє небезпеку поспішних узагальнень стосовно неї.

Завдяки цій системі переміг Гітлер, але у Чехословаччині — країні, де не було значних розбіжностей із політичних, економічних і соціальних питань, у міжвоєнний період ця система слугувала зміцненню демократії. Ця виборча система підтримувала демократичний режим і в Італії, але країні був притаманний високий ступінь поляризації й урядової нестабільності.

Досвід скандинавських країн узагалі зруйнував уявлення про систему пропорційного представництва як джерела політичної нестабільності й слабкості уряду: саме вона була вирішальним чинником постійної переваги соціал-демократів і відповідного стилю урядування. Вплив пропорційної системи на політичну систему Греції та у країнах Бенілюксу простежувався у різні періоди. У Греції пропорційна система у 50-х роках ХХ ст. спричинила формування хитких коаліцій, 1967 р. — військовий переворот, а з 1974 р. сприяла діяльності стабільного уряду.

До соціальних змін у 60-х роках ХХ ст. у Голландії та розгляду мовного питання у Бельгії, що зумовило виникнення нових партій, пропорційна система забезпечувала існування у цих країнах стабільного коаліційного уряду. В такому випадку дестабілізуючий потенціал мовного конфлікту й економічного спаду виявився значно більшим, аніж той, який містить ця виборча система.

Нині систему пропорційного представництва застосовують у 57 країнах світу, зокрема в Австрії, Бельгії, Греції, Данії, Ізраїлі, Ірландії, Ісландії, Іспанії, Люксембурзі, Нідерландах, Німеччині, Норвегії, Португалії, Фінляндії, Швеції, Швейцарії.

У країнах Латинської Америки використовують лише пропорційну виборчу систему. Франція й Італія свого часу відмовилися від неї, оскільки партійний принцип проведення політичних виборів не сприяв формуванню міцного й стабільного уряду.

 

На сучасному етапі 75 незалежних держав у світі, котрі використовують прямі вибори (35 %), застосовують системи пропорційного представництва. Пропорційні виборчі системи використовують у країнах, загальна кількість населення яких 1,2 млрд осіб. До найбільших країн, де застосовують пропорційне представництво за партійними списками, належить Індонезія (191 млн осіб), хоча переважно цю систему застосовують у деяких країнах Західної Європи, Латинської Америки й Африки. Пропорційна виборча система голосування за партійними списками поширена в Східній, а особливо — у Західній Європі (61 %). Пропорційні системи становлять 3/4 усіх виборчих систем у Західній Європі.