Інструменти
Ukrainian (UA)English (United Kingdom)Polish(Poland)German(Germany)French(France)Spanish(Spain)
Неділя, 23 лип. 2017

ЗМІШАНА ВИБОРЧА СИСТЕМА

Змішана виборча система. Змішана пропорційно-мажоритарна виборча система поєднує елементи мажоритарної та пропорційної виборчих систем.

Згідно з нею частину парламенту обирають за мажоритарною схемою в округах, а іншу частину — відповідно до пропорційної схеми голосування за партійними списками. У випадку змішаної системи місця, розподілені за партійними списками, компенсують диспропорційність, що виникає під час голосування у виборчих округах.

Учений Дж. Сарторі змішаною виборчою системою називає таку, коли в ту саму палату обирають за пропорційним критерієм і критерієм відносної більшості. А. Блайс з цього приводу зазначав: змішаними є і системи, котрі поєднують дві формули — пропорційність та плюралітет або більшість. Це система, де виборчі результати розміщені поміж тими, які зазвичай отримуються від плюралітету чи більшості й пропорційного представництва. Л. Массікотт і А. Блайс визначальною ознакою змішаної системи вважають те, що її механізми охоплюють комбінацію різних виборчих формул (більшості або пропорційного представництва; плюралітету або пропорційного представництва) для вибору більшості.

Таку систему застосовують у Німеччині, Новій Зеландії, Болівії, Італії, Мексиці, Венесуелі й Угорщині. Можлива комбінація, коли ці елементи діють послідовно або паралельно. Останній варіант популярніший. Його використовують у Німеччині, Болівії, Венесуелі.

Виборчу систему Німеччини Дж. Сарторі, М. Галлахер, М. Лейвер та П. Маєр визначили як різновид пропорційної виборчої системи. Натомість Л. Массікотт та А. Блайз вважають її одним із варіантів змішаної виборчої системи. Таку ж формулу застосовують і під час виборів сенату та на муніципальних виборах у Франції. В усіх країнах, де використовують змішану виборчу систему, мандати в округах розподіляють за мажоритарною системою голосування згідно з принципом відносної більшості, хоча в Угорщині застосовують систему виборів у два тури.

Набагато складніший італійський метод: 1/4 парламентських місць резервується для компенсації невикористаних голосів в одномандатних округах. У Венесуелі 102 місця розподіляють за мажоритарною системою голосування згідно з принципом відносної більшості, 87 місць — пропорційно за загальнонаціональними партійними списками, а 15 місць — додаткові компенсаційні місця, котрі розподіляють пропорційно.

У Мексиці 200 місць, які розподіляють пропорційно до результатів виборів за партійними списками, компенсують головно значний дисбаланс результатів виборів 300 депутатів відповідно до мажоритарної системи відносної більшості, хоча, згідно зі спеціальним положенням, жодна партія не може отримати понад 315 парламентських місць; коли ж партія одержує менше ніж 60 % голосів, то може розраховувати хіба на 300 місць.

Іноді застосовують і поєднання елементів мажоритаризму й пропорціоналізму. В Австралії нижню палату парламенту обирають за мажоритарною системою, а верхню — на підставі пропорційного представництва. Згідно з цією системою передбачається порядок визначення результатів виборів, який покликаний усунути об’єктивні вади мажоритарної та пропорційної систем.

Особливості цієї системи такі: голосування відбувається в одномандатних виборчих округах у частині, що обирається за мажоритарною системою, та багатомандатних — у частині, яка обирається за пропорційною системою; в одномандатних округах голосують за конкретного кандидата у депутати, у багатомандатних — за партійний список; результати голосування визначають за абсолютною чи відносною більшістю в одномандатних округах і за пропорційною відповідністю — у багатомандатних.

Учені М. Шуггарт та М. Ваттенберг наголошують: змішана система дисциплінує національні партії, чиї парламентарі можуть бути відповідальні і за місцеві інтереси. Окрім того, змішана система дає змогу партіям використовувати певні переваги: сконцентруватися на виборчих округах чи партійному списку. Однак це може спричинити утворення двох “класів” депутатів. Треба також пам’ятати, що в аспекті перетворення голосів на парламентські місця змішана система виявиться такою ж пропорційною, як і система виборів за партійними списками, з усіма притаманними їй недоліками та перевагами.

Виділяють кілька різновидів змішаних систем: структурна змішана; лінійна змішана; подвійного голосування. У змішаних системах можуть надавати переваги системі за більшістю поданих голосів або системі пропорційного представництва чи ефективному поєднанню обох систем.

З-поміж змішаних систем, де використовують принцип більшості поданих голосів, виокремлюють кілька її різновидів: просте голосування без права передання голосу; просте голосування з правом передання голосу; обмежене голосування; кумулятивне голосування. Серед змішаних виборчих систем, котрі, навпаки, ближчі до пропорційного представництва, найчастіше використовують: систему обмеженого голосу; альтернативну систему багатомандатного й одномандатного округу; систему партійних списків. Рівновагу між пропорційним представництвом та голосуванням за більшістю поданих голосів досягають поєднанням цих способів.

Змішану виборчу систему сьогодні використовують лише 6 країн світу (Венесуела, Нова Зеландія, Мексика, Італія, Болівія й Угорщина), а кількість населення у цих країнах становить 265 млн осіб, тобто 6 % усього населення світу. Її застосовують у країнах, де відбувається пошук і становлення виборчих систем або треба досягти компромісу між принципом представництва у парламенті різних політичних сил та стабільністю сформованого ними уряду.

Персоналізована (персоніфікована) пропорційна система — різновид змішаної виборчої системи, яку використовують у Новій Зеландії та Німеччині. Суть системи полягає в особливому способі поєднання персоніфікованих виборів в одномандатних виборчих округах за принципом пропорційного представництва.

Кожен виборець має два голоси. Перший — це голос, який можна віддати персонально за певного кандидата (від партії) в одному з 328 одномандатних округів. Другий — голос, що можна віддати за партію на підставі її списку, сформованого на рівні федеральної землі.

Кандидатам можна балотуватися в одномандатному окрузі, й одночасно їхні прізвища вносять до партійних списків. Обраним вважається кандидат у депутати, який отримує просту більшість голосів в одномандатному окрузі. Однак другий голос виборців визначає, скільки представників від кожної партії пройдуть у бундестаг.

На загальнонаціональному рівні визначають загальну кількість других голосів, поданих за партії. Лише партії, котрі одержали 5 % національних голосів або принаймні три прямих мандати в одномандатних округах, можуть розраховувати на місця в парламенті, які розподіляють за партійними списками.

Кількість представників від кожної партії, що подолала прохідний бар’єр, підраховують за формулою Гейра. Відтак місця розподіляють між 16 федеральними землями.

Кількість мандатів, отриманих членами партії безпосередньо в одномандатних округах конкретної землі, віднімають від загальної кількості місць, котрі розподіляють за партійним списком. Решту місць розподіляють за закритим партійним списком. Якщо у конкретній федеральній землі партія одержує більше прямих мандатів, аніж кількість місць, що має бути виділена їй за кількістю отриманих других голосів, “надлишкові” місця зберігають за партією. У такому випадку загальна кількість місць у бундестазі тимчасово зростає.

Багато аналітиків зараховують цей різновид виборчої системи не до змішаних, а до пропорційних.