Інструменти
Ukrainian (UA)English (United Kingdom)Polish(Poland)German(Germany)French(France)Spanish(Spain)
П'ятниця, 21 лип. 2017

Лапайте злодія!

Галінфо. 03 Червня 2013 15:26

Коли влада кричить “Лапайте злодія!”

29 травня Приморський суд Одеси виніс вирок на користь партії УДАР, ухваливши, що мер Одеси Олексій Костусєв і ще 88 депутатів міськради зобов'язані перепросити мешканців міста за гасло під час мітингу «Фашизм не пройде».

"У зв'язку з поширеною інформацією про те, що я і 88 депутатів Одеської міськради будемо перепрошувати свободівців за те, що сесія міськради прийняла резолюцію Фашизм не пройде!, заявляю- перепрошувати ніхто не буде. Дивне рішення судді, яка носить красиве прізвище Суворова, ми оскаржимо в законному порядку, тільки-но отримаємо його на руки",– написав він на своїй сторінці у Facebook. Політик наголосив, що гасло в декларації підтримує більшість мешканців міста-героя Одеси.

18 травня цього року у Києві на противагу завершальному етапу акції Об’єднаної опозиції “Вставай Україно!” Партія регіонів провела т.зв. Антифашистський марш. Розрахунок організаторів маршу загалом зрозумілий – продемонструвати несприйняття населенням України ідеології опозиційних політичних сил. Коли б правляча партія організувала подібну до опозиційної політичну акцію на свою підтримку, розказала б про свої здобутки і досягнення, зрештою - розкритикувала б діяльність опонентів – ніхто б і слова не сказав – звична європейська практика. Але ж ні! Влада, яка з екранів телевізорів не втомлюється повторювати про “покращення життя вже сьогодні”, у боротьбі з політичними опонентами фактично вдалася до використання “брудних” технологій: “залякування”, ”навішування ярликів” та ”маніпулювання усталеними стереотипами”. Про те, чи існує й звідки іде справжня загроза відновлення фашизму в Україні, варто з’ясувати окремо.

Фашизм як ідеологія

Фашизм (від лат. fasio– пучок, зв’язка) вважається найрадикальнішою правою ідеологією ХХ ст. Ця суспільно-політична течія найбільш віддалена від демократичного центру, оскільки відкрито заперечує ідею демократії і пріоритет загальнолюдських цінностей. Історичними різновидами фашизму були італійський етатиський (еtat– держава) фашизм, німецький гітлерівський націонал-соціалізм (нацизм), іспанський фалангізм.

Гітлерівська соціал-національна партія мала певні популістські риси, як видно з самої її назви, і фюрер вважався виразником справжніх інтересів німецького народу, представляючи їх повніше від будь-якого демократичного процесу. Капіталізм вони трактували у той спосіб, що євреї позбавили німецький народ його невід’ємних прав. Держава вважалася втіленням загального блага і, безперечно, відповідала за економіку, освіту, соціальне та культурне життя. Фашизм проповідував ідею сильної, навіть безжалісної влади, яка буде позбавлена “недоліків” ліберальної демократії.

Найбільше фашисти наголошували на мобілізації німецького народу за допомогою сучасних технологій масового впливу (мітинги, факельні походи, партійні конгреси тощо). Фашисти заборонили страйки й інші форми захисту своїх інтересів, які зазвичай використовують трудящі. Профспілки, які вони створили, стали формою контролю над робочою силою. Відбулася мілітаризація усього суспільного життя. Військові загони (скуадре в Італії, штурмовики та загони СС в Німеччині) повністю взяли під свій контроль суспільство. Насильство стало звичною практикою фашистського режиму.

Бажання виправити несправедливість, яку фашисти вбачали в підписаному 1919 року Версальському мирному договорі, і сильні націоналістичні почуття (які поділяли багато німців) вилилися в зловісну доктрину панівної арійської раси, яка становила спільність людей, об’єднаних однією кров’ю. Звідси брала свій початок ідея збереження чистоти крові та раси. Нації при цьому поділялися на нищі та вищі. Вища раса повинна була поширитися на схід і очиститися від інородних елементів, як-от, цигани та євреї, а також знищити фізично чи розумово недосконалих представників власної раси. Спроба втілити цю доктрину в життя спричинила загибель мільйонів людей у всьому світі.

Доктрина расової переваги визначала агресивність зовнішньої політики фашизму, яка була спрямована на створення Середземноморської імперії ( для Муссоліні) й тисячолітнього Третього рейху (для Гітлера).

Основною працею, в якій були сформовані ідеї соціал-нацизму стала книга А. Гітлера “Mein Kampf” (“Моя Боротьба”). Погляди А. Гітлера загалом не відзначаються особливою оригінальністю і базуються на інтерпретації поглядів більш ранніх німецьких філософів. Зокрема, Г. Гегелю належить ідея сильної держави, її ролі у визначенні культури і впливі на діалектику історії, яка виправдовує війну сильнішої держави проти слабшої. А. Шопенгауер ставив бажання вище розуму, Ф. Ніцше вірив у можливість створення надлюдини, раси вищих людських істот. У поєднанні з ретельно відібраними науковими відкриттями про природній добір та природу поділу людства на раси, ці погляди лягли в основу ідеології соціал-нацизму, що знайшла значний відгук у політично нестабільних умовах Веймарської Німеччини.

На відміну від німецького, італійських фашизм, хоча й використовував ті ж причини соціального та політичного невдоволення, а також аналогічні методи здобуття влади – масові мітинги і вуличні сутички – набагато менше наголошувалося на расизмі. На противагу нацизму, притягальна сила вождя тут поєднувалася зі спробами створити корпоративну структуру представництва, в якій брали участь церква, армія, асоціації роботодавців і навіть робітничі синдикати.

Незважаючи на певні відмінності, загалом для них були характерні чимало спільних ознак, що і дає підстави об’єднати їх в одну ідеологію. Такими спільними ознаками є:

- культ сильної державної влади, на противагу слабосилому лібералізму;

- ідея вищості державних інтересів над інтересами особи;

- вождизм – сліпа віра в лідера (фюрера, дуче);

- нація і держава як найвища цінність і мета;

- нетерпимість до інакомислення;

- відверта ставка на силові методи досягнення мети (люди діла, а не слова);

- агресивні форми поведінки;

- провокування суспільної напруженості та здійснення підривних акцій.

Фашистська партія

За фашистського режиму формується специфічна партійна система – діяльність політичних партій забороняється, а самі партії розпускаються. Натомість фашистська партіяперетворюється у монопартію або ж партію-державу.

Вождь партії є главою держави, главою уряду, подібна унія стосується і багатьох інших посад у державному та партійному апараті. Партія стає частиною державного апарату, а тому на неї поширюються норми державного права.

Основними правовими актами, які стосувалися партійної діяльності Німеччини 30-х рр. були закони від 1 грудня 1933 р. ”Про забезпечення єдності партії та держави” та закон від 1 вересня 1934 р. ”Про главу держави Німецька Республіка”.

Для Італії основним правовим актом у процесі правової інституалізації фашистської партії був закон про Велику Фашистську Раду від 9 рудня 1928 р., який надавав їй цілий ряд важливих державних функцій і легітимізував поєднання посади вождя партії і керівника уряду. Подібною була і роль фашистської партії у франкістській Іспанії.

Неофашизм

Після поразки А. Гітлера у Другійсвітовій війні відкрита пропаганда фашистських чи нацистських ідей стала непопулярною і забороненою. Однак, расистські й крайні націоналістичні настрої залишаються ознакою ультраправого напряму й існують і сьогодні у вигляді т.зв. неонацистського руху (ескадрони смерті в Латинській Америці, Італійський соціальний рух, Республіканська та Націонал-демократична партія в Німеччині).

Останніми, хто використовував близьку до фашистської символіку (свастика з трьома елементами), були представники Південно-Африканського руху “Брудербонд”, який захищав режим апартеїду. Південно-Африканський режим апартеїду можна вважати останньою сучасною фашистською державою з ідеологією, що базувалася на расизмі.

До сучасних різновидів фашизму належать: неонацизм, який ґрунтується на традиційній ідеології гітлерівського соціал-націоналізму; націонал-лібералізм, який терпиміше ставиться до індивідуалізму і автономії особи; неофашизм, де переважають ідеї патріотизму, народного ґрунту, природної держави з безжалісним урядом; комунофашизм, що висуває ідеї досягнення рівності та справедливості через насильницьке знищення демократії на підставі авторитету провідних класів або націй.

Лише неповний перелік сутнісних рис ідеології та практики фашизму вказує на те, що загроза фашизму в Україні якщо й існує, то йде вона аж ніяк не від нинішньої політичної опозиції. Надмірна концентрація влади правлячою верхівкою, ігнорування демократичних процедур, послідовне й цілеспрямоване згортання громадянських прав і свобод, зрештою, бритоголові бойовики як авангард “антифашистського руху”– куди більш загрозливі тренди сучасного політичного життя України! Щоб відвернути від них увагу влада на всяк випадок прокричала: ”Лапайте злодія!” Й одеські можновладці, відомі своїм загостреним почуттям гумору, із сатириків перетворилися у… посміховисько.

Юрій Шведа, політолог.

Фото - vgolos.com.ua.

В контактіЖивий ЖурналТвітерФейсбукПоділися новиною: