Інструменти
Ukrainian (UA)English (United Kingdom)Polish(Poland)German(Germany)French(France)Spanish(Spain)
Субота, 19 серп. 2017

Яка СВОБОДА потрібна львів’янам?

Яка СВОБОДА потрібна львів’янам?

Радикалізм у гаслах – хвостизм” у діях!

Майже рік тому, підсумовуючи напружену боротьбу за контроль над владою у місті, Львівська міська ТВК під акомпанемент вигуків Слава нації! Смерть ворогам! 6 листопада  оголосила результати виборів міського голови та партій до міської ради. Перемогу здобули відповідно Андрій Садовий та ВО Свобода.

Зокрема, за чинного міського голову, який висувався від Республіканської християнської партії (РХП),  Андрія Садового проголосували 121 237 львів’ян, за регіонала Петра Писарчук – 65 522, представника ВО "Свобода" Ю. Михальчишина – 27 819. Проти всіх проголосували 14 177 виборців.

Міські організації партій, що набрали найбільше голосів – "Свобода" - 80 249, "Фронт змін" – 28 604, Партія регіонів – 22 892, більше 10 тис. голосів набрали також – "Наша Україна" (13 910), ПОРА (12 061), РХП (12 982), "Україна Соборна" (10 515), УДАР (12 930) та Народний Рух України (9 942). На їх основі й були сформовані партійні фракції Львівської міської Ради.

У мажоритарних округах переконливу перемогу здобули представники ВО Свобода”, що й зумовило їх абсолютне домінування у міському парламенті. З 90 міських райців – ВО “Свободу” представляють 53, що дає їй можливість самостійно проводити свою політику, а за підтримки ще 7 депутатів (2/3 від складу депутатського корпусу) навіть ставити питання про відставку міського голови.

Успіх ВО ”Свободи” на місцевих виборах одні пов’язують з усуненням від участі у виборах популярного в місті БЮТу, інші - з розчаруванням національно-демократичними силами, ще інші - з вдалою виборчою кампанією “Свободи”, яка зуміла подати себе як радикальна та монолітна опозиція до влади.

Аналізуючи електоральну поведінку львів'ян не можна не помітити її парадоксальність. Парадокс полягає у т. зв. феномені ”роздвоєного голосування”: голосуючи за А. Садового, який вже перебував на посаді міського голови, виборці таким чином виступили проти радикальних змін в житті міста, а іншою, голосуючи за ВО Свободу, вимагали радикальних змін. І саме в цій роздвоєності нової міської влади багато аналітиків побачили серйозну приховану проблему, яка або змусить одну з гілок влади пристосовуватися до іншої або зумовить різке протистояння та тривалу конфронтацію між ними.

До другого сценарію розвитку подій основних політичних акторів підштовхувала й різка опозиційна направленість виборчої кампанії Свободи. Вона обіцяла навести лад у місті, встановити жорсткий контроль над виконавчою владою та особисто міським головою. Згодом навіть обговорювалась ідея щодо ініціювання дострокового припинення повноважень міського голови.

Однак, отримавши фактично монопольний контроль над прийняттям рішень (а відтак і розподілом ресурсів) радикалізм Свободи помітно зменшився. Зрештою А. Садовий заявив, що принципових розбіжностей між його програмою та програмою Свободи насправді не існує. Пропозиція від чинного міського голови Львова Андрія Садового про майбутню співпрацю є прогнозованою. Так прокоментував цю заяву заступник голови ЛОО ВО Свободи, колишній конкурент А. Садового на виборах Ю. Михальчишин. “Свобода” задовільнилась тим, “що Андрій Садовий оцінив реальний потенціал і масштаб впливу ВО Свободи у Львові. Тому таку пропозицію до співпраці я можу розцінювати як нормальне, природне та цілком прогнозоване явище”.

Про можливість ситуативної співпраці з міським головою заявив і голова Львівського міського осередку ВО “Свободи” Іван Гринда. Звичайно, що ми будемо ситуативно співпрацювати з міським головою Львова Андрієм Садовим,- повідомив він. Ми будемо робити все необхідне для громади міста, але якщо будуть виявлені якісь темні речі, якісь маніпуляції з боку міського голови, то ми робитимемо все, щоб вони стали прозорими для львів'ян та ЗМІ - через їх розкриття та оприлюднення”.  

У цьому порозумінні звичайно є великий позитив для міста, адже взаємне поборювання двох складових міської влади мало б лише негативні наслідки для мешканців західної столиці. Безумовно його слід було б вітати… якщо б воно відбулося на основі певної програми спільного бачення розвитку міста, а не лише на основі банальних декларацій про захист інтересів львів’ян. А так для багатьох городян, які підтримували радикальну Свободу залишилося сумне відчуття, що їх черговий раз використали та обманули, а для багатьох аналітиків все виразнішими стають контури першого з двох оскреслених сценаріїв. І він складався не на користь міських радикалів.

Випробування владою – важке випробування і не всім політичним силам, на жаль, воно під силу. Сумно констатувати, але радикальні гасла виборчої кампанії Свободитак і залишилися нереалізованими. Радикальних змін у місті не відбулося. Про них сьогодні навіть ніхто й не говорить. А вони безсумнівно потрібні Львову. І це в першу чергу усвідомлювали ті, хто віддав свій голос на виборах Свободі.

Публічно Свобода дистанціюється від міського голови Львова Андрія Садового, але насправді в них спільні проекти та інтереси. Публічна ворожнеча Свободи з Садовим - введення в оману мешканців Львова. Таку думку висловив заступник голови Львівської міської організації партії ”Громадянська позиція” Теодор Дяків. ”Свобода”, несе відповідальність за сьогоднішній стан справ і має можливості впливу на мера”.- підсумовує він.

Не можна напевне сказати, що “Свободою” рухають якісь нешляхетні міркування, важко звинуватити її й у корисливих цілях, але чи то в силу недостатньої підготовленості чи відсутності чіткого розуміння ситуації та механізмів впливу на неї “Свобода” виявилась фактично придатком до адміністрації міського голови. Вона може його критикувати, гостро дошкуляти, погрожувати, але вона діє за його правилами, за визначеним ним порядком денним. А тому попри ситуативні перемоги – вона загалом програє. Таку безініціативну політику партії прийнято називати “хвостизмом. Вона є явною ознакою деградації політичної сили.     

Ми нанюхались свободи й чорнобильського диму. Слава Україні!

         Ці рядки з репертуару відомої групи Тік” приходять на думку при аналізі ситуації у місті через рік після виборів. У львівському варіанті щоправда замість “чорнобильського диму” слід співати львівського смороду. Програма захисту українців в українському П’ємонті при націоналістичній владі, на жаль, не спрацьовує! І це факт.

         За майже рік своєї діяльності соціально-економічне становище в місті не покращилося, а навпаки погіршилося. Виконавчі органи, опинившись у ситуації небажаного прохача у Києві, намагаються ”вирівнювати” ситуацію за рахунок мешканців, міські депутати, різко з цим не погоджуючись, не напрацьовують жодних реальних механізмів, щоб цьому протистояти. Усі чітко грають за партитурою, розуміючи фабулу політичного сценарію. От тільки глядачам цього дійства чомусь не хочеться аплодувати.

         Ось лише загальні й далеко не вичерпні підсумки діяльності львівської влади за останній період:

         - тарифи на утримання будинків та прибудинкову територію зросли,

         - вартість проїзду в громадському транспорті та маршрутках зросла,

         - вартість оренди землі зросла (у Львові 470 грн за м. кв. у Донецьку – 289 грн.),

         - вартість ритуальних послуг вдвічі вища ніж у Києві,

         - злочинність за 8 місяців зросла на 58.6 %,

         - кількість зареєстрованих приватних підприємств скоротилась вдвічі.

         До вирішення цих проблем міським депутатам чомусь не доходять руки, а натомість розглядаються питання щодо дострокового припинення повноважень Генерального консула РФ у Львові, звернення до Європарламенту та ОБСЄ з приводу майбутніх виборів в Україні, щодо подій 9 травня тощо. Зрозуміло, що такі питання  є набагато зручнішими для розгляду, оскільки дають широкий простір для демонстрації патріотизму та радикалізму. Але хто дасть відповідь на банальне запитання – а що турбота про рівень життя ”маленьких українців” не належить до патріотичних чеснот? Хіба патріотичні галичани не заслуговують жити достойно!

 

         Не треба бути великим аналітиком, щоб спрогнозувати, що така діяльність викликає глибоке розчарування владою та політичними силами, які її представляють. Соціологічні дослідження яскраво це демонструють. Це особливо загрозливо для політичних партій напередодні парламентських виборів, підготовка до яких вже фактично розпочалась.

         Наспростіший вихід з цієї ситуації – пошук ”офірного цапа”, щоб зробивши його відповідальним у всіх гріхах віддати на заклання, а самим вийти “сухими” із води. Останнє рішення сесії міської Ради про розпуск виконкому вказує на те, що прийшов час для жертвоприношення. Для порятунку іміджу, що похитнувся потрібне кровопускання – і жертва призначена. Однак якщо ситуація в місті не зміниться на краще такі язичницькі ритуали не допоможуть.

         “Ми можемо взяти на себе відповідальність за управління містом, захист львів'ян, протистояти тому свавіллю, яке чинить центральна влада.- заявляв на зустрічі з виборцями Ю. Михальчшин. Це лише один крок до нашої великої мети. Наша остаточна перемога базується на тому, що львів'яни, українці, залишаться задоволені роботою тих, кого ми пропонуємо стати обранцями нашої громади.Львів для нас є не тільки опорним пунктом для відстоювання наших цінностей. Він має стати майданчиком, на якому ми покажемо, що вміємо не тільки демонструвати красиву риторику, а й працювати на користь громади".

         Час збирати каміння ще не настав, але й часу його розкидати теж уже немає! Або ”Свобода” зробить висновки щодо своєї діяльності при владі, або їх зроблять виборці. Третього не дано!

Юрій Шведа - політолог.