Інструменти
Ukrainian (UA)English (United Kingdom)Polish(Poland)German(Germany)French(France)Spanish(Spain)
Понеділок, 24 лип. 2017

Время власти, 5 октября 2006

Юрій Шведа – Український Дюверже осмислює гегемонію політичних партій. Інтерв’ю з відомим українським дослідником політичних партій Юрієм Шведою, доцентом кафедри політології Львівського національного університету // Время власти, 5 октября 2006.

         Професія “партолог” звучить як вимисел Миколи Гоманюка на останній сторінці ”Взгляда” і скоріше асоціюється з медициною, ніж суспільствознавством. Проте партологія – реально існуюча наука, яка досліджує партії і партійні системи. Партологи вивчають  темні сторонни партійного, політичного життя…

В Україні відбувається становлення гегемонії політичних партій, люди прагнуть зрозуміти, що це означає, чим це закінчиться, до яких нових випробувань готуватись...

Доброго дня, пане Юрію. За яких обставин, чому саме ви зацікавилися партологією і стали вивчати партії?

Партіями зацікавився, почав їх вивчати і досліджувати на початку 90-х років, власне тоді, коли почалося формування і партій, і багатопартійної системи в Україні. Партії в демократичному суспільстві – це основні актори політичної сцени. Я абсолютно був переконаний в тому, що з розвитком демократії в Україні значення і роль цього інституту буде набирати сили, і це мене зацікавило. В 1996-му році я захистив кандидатську дисертацію ”Формування багатопартійної системи в Україні”. І з того часу партії є предметом мого наукового інтересу.

Щоб ви сьогодні, з тих наукових висот, яких ви досягли, могли б простій людині, простому пересічному громадянину сказати, для чого ці партії потрібні?

Проблема в тому, що ми оперували  загальними лозунгами. Скажімо, що демократія – це і є політичні партії. Всі думали про те, що варто тільки змінити однопартійну систему, перейти до багатопартійної – це і є перемога демократії. Але формування політичних партій, партійне будівництво, система впливів партій на державну владу – це є складний механізм. Він має свої закономірності, свої особливості, які потрібно знати, і вони не реалізуються просто так, в один день. Сам по собі факт існування багатьох партій ще не є достатньою умовою демократії. Треба дуже багато речей уточнити. А  які це партії? Які взаємини між політичними партіями? Яка є система стосунків партії і влади? Ми тривалий час йдемо до формування тієї партійної моделі, яка є на заході і яка існує там вже десятки, а то й сотні років.

Скажіть, партії допомагають людям впливати на владу чи навпаки допомагають владі керувати людьми?

Партії – це як дорога з двох сторін. З однієї сторони масові партії – це є та структура, яка дозволяє владі впливати на людей, але з іншої сторони, партії акумулюють проблеми і інтереси, які є у людей. Їх місія – доносити ці інтереси на найвищий політичний рівень, на державний рівень влади. Зараз в мене виникло певне розчарування. Події останнього часу показали, що і партії теж не завжди орієнтуються на свого виборця. Формування коаліції, зокрема, показало, що партії в боротьбі за владу дуже часто можуть зігнорувати ті декларації, програмні цінності, лозунги, з якими вони йшли на виборах. Тому сказати отак однозначно, як це ми раніше уявляли, що будуть партії, буде багатопартійна система, буде пропорційна виборча система і це одразу і стане основою демократизації – очевидно, що говорити так не можна.

Пане Юрію, сакраментальне запитання: чи є така партія?

Є (сміється), чи може бути, повинна бути. Партії повинні ще навчитись формувати демократію внутріпартійну. Багато партій при формуванні списків виборців, проведенні виборчих кампаній ще не орієнтуються на рядових членів партії, на виборців. На сьогоднішній день українські партії – це партії ”під вождя”, партії ”вождистського” типу.

Ви є членом партії? 

Ні, неєчленомпартіїпринципово, томущооб'єктивнодосліджуватиполітичніпартії, будучичленомтієїчиіншоїпартії, напевно, все-такиезовсімкорректно, я хочу залишатися патологом, тобто людиною, яка має можливість об’єктивно скласти уявлення про політичні партії.

Які Ваші враження від запровадження в Україні пропорційної виборчої системи?

Я вважаю, що чисто пропорційна виборча система  не є доброю для України. Мені здається, що для України доброю була б змішана система, і поясню чому. Сама партійна система і партійна конкуренція певним чином нівелюють політичну особистість. Окремі яскраві політики мусять зважати на команду, на лідера, на програми. Є чимало особистостей, яких проблема партійної дисципліни ставить в певні рамки. Виборець має право вибирати партію, програму, але з другої сторони він має право і вибирати, скажімо ту особистість, політика, як особу яка йому імпонує. Той варіант пропорційної виборчої системи, який був запроваджений в Україні, є, можливо, не найвдалішим серед існуючих варіантів. Тому що під час виборів, коли декларується перша ”п’ятірка” із виборчого списку, а фактично декларується лідер, то голосування йде за лідера, а що там в ”десятці” чи в списку є – виборцям невідомо. Досвід показав, що за авторитетом лідера проходять, скажімо, підприємці, які до політики мають дуже меркантильний інтерес.

Пане Юрію, символічно, що зараз одна з провідних партій у нас має назву ”Партія регіонів”. Якщо створити нову партію, назвати її ”Загальнонаціональна парті”, за яких умов вона має шанси на перемогу?  

Проблема полягає в тому, що партії мали б об’єднуати людей на основі певних ідеологічних принципів. На жаль, у нас фактично немає загальнонаціональної партії, тобто партії, яка б однаково була популярна як на сході, так і на заході, в центрі України і на півдні. З часом будуть формуватися повноцінні партії в класичному їх розумінні, тобто партії, які будуть засновані на певних ідеологічних принципах Очевидно будуть партії все-таки ”правого” спрямування, і партії, скажімо, більш соціальні, тобто ”лівого” спрямування, і очевидно, навколо цього буде відбуватися політична боротьба.

Пане Юрію, партійний лідер, вождь, бос – це окреме амплуа. Хто з партійних ватажків сьогоднішньої України вам до вподоби, здається більш адекватним, привабливим, перспективним з партійних діячів?

Кожний історичний період формує свій тип партійного лідера. Не мжу сказати, що в Україні вже сформувався високий рівень політичної культури. Зараз перевагу мають лідери мітингового характеру, політичні діячі, які вміють красиво виступити і ”завести” людей. Очевидно, що театралізація політичного життя – це тільки один із елементів політичної діяльності, який реалізується найбільш виразно в ході виборчої кампанії. А далі починається зовсім інше – рутинна діяльність політичної партії. Якщо партія при владі – це робота по реалізації державної політики. Якщо партія в опозиції, то це теж серйозна робота, яка має на меті пропонування альтернативних моделей державної політики. Мені більш імпонують лідери не театралізованого, мітингового характеру, а такі, які можуть згуртувати навколо себе потужну команду, виробити серйозну программу виходу з кризи, фактично в якій на сьогоднішній день знаходиться Україна, і реалізувати цю программу так, щоб населення відчуло, що якщо ця партія при владі, то за деякий час стало краще жити.

Друже, дякую за інтерв'ю. 

Розмову вів Володимир Коробов.