Інструменти
Ukrainian (UA)English (United Kingdom)Polish(Poland)German(Germany)French(France)Spanish(Spain)
П'ятниця, 18 серп. 2017

Ярош Я. Б. Передумови виникнення громадських об'єднань в Україні

Ярош Я. Б. Передумови виникнення громадських об’єднань в Україні / Я.Б. Ярош // Панорама політологічних студій: Науковий вісник РДГУ.- Випуск 10.- Рівне.- 2013.- С. 108-114.

Україна завершила початковий етап перехідного періоду – проголошення незалежності та набуття атрибутів держави, і перейшла до етапу розвитку демократичних інститутів.

Захисником думки, що громадянське суспільство стартувало по всьому світу, є Я. Саламон, в проекті якого “Порівняльний аналіз неприбуткового сектору” була зроблена спроба задокументувати тенденції в громадянському суспільстві в усьому світі. На його думку, зараз у всесвітньому масштабі відбувається справжня “революція асоціацій”, яка має для кінця ХХ століття такі ж важливі соціальні й політичні наслідки, які мало становлення національних держав для кінця ХІХ сторіччя [109].

М. Туленков зазначає, що організація – це складний соціальний організм, у якому перетинаються та уживаються різні інтереси особистостей і груп, стимули та обмеження, жорстка технологія і інновації, безумовна дисципліна і вільна творчість, нормативні вимоги та неформальні ініціативи. У кожній організації є своя система цінностей і норм, а також певна модель самоорганізації та управління. Вони динамічно розвиваються коли мають обгрунтовану стратегію, чітко визначену структуру та ефективно використовують наявні ресурси. Вони перебудовуються, коли перестають відповідати обраним цілям і розпадаються, коли стають неспроможними виконувати свої функції (Туленков М. Сутність і співвідношення понять “організація”, “самоорганізація” і “управління” / М. Туленков // Політичний менеджмент.- 2007.- № 1.- С. 24-35. [26]). [110].

Обєднання громадян, на нашу думку, проходять кілька етапів розвитку, а саме:

- етап декларацій: група декларує бажання об’єднатися в організацію,

- етап реєстрації: подолання цього бар’єру означає, що громадська організація набуває правового статусу,

- етап участі:це потенціал та здатність громадської організації впливати на процес прийняття політичних рішень та реалізацію державної політики.

Для успішної діяльності і виконання покладених на організацію функцій необхідно забезпечити її подальший інституційний розвиток. [111].

Cеред основних напрямів діяльності громадських організацій в Україні найбільш широкого розповсюдження одержали такі: інформаційний, освітній, соціально-політичний. [111].

Л. Лойко досить детально виокремлює громадські організації за спрямованістю на такі групи: професійні (профспілки, ассоціації фермерів тощо); економічні (об’єднання підприємців, банкірів, роботодавців тощо); соціально-демографічні (молодіжні, ветеранські, жіночі): конфесійні (церкви, релігійні общини, об’єднання мирян); культурологічні та просвітницькі; творчі (об’єднання артистів, письменників, художників); спортивно-туристські та оздоровчі; наукові та науково-технічні; оборонні; національно-культурні; екологічні (Лойко Л. Громадські організації етнічних меншин України: природа, легітимність, діяльність [монографія] / Л. І. Лойко.- К.: Фоліант.- 2005.- 634 с. [165]). [112].

Передумови виникнення та розвиток обєднань громадян закладені у принципі відкритого партнерства влади і громадянина, в якому вони є різними суб’єктами відносин. Кожен із суб’єктів діалогу володіє певними ресурсами, які підтверджують їх суб’єктність та визначають потенціал участі в ньому [112].

Важливим аспектом залишається проблема зацікавлення громадян у діалозі з владою та готовність до нього. За оцінками представників центральних органів виконавчої влади, 43 % були скоріше готові, ніж неготові до використання діалогових форм політичної участі у вигляді відкритого співробітництва з органами виконавчої влади, 29 % - скоріше були неготові, ніж готові до цього, 21 % - готові, 5 % - неготові. Основною причиною того, що тільки 21 % громадян повністю вважали себе готовими до участі у діалозі з владою, був низький рівень довіри до всіх гілок влади, який транслюється упродовж усіх електоральних циклів трансформаційного періоду [c.33] (Загородній Ю. Методологія вивчення громадянського суспільства: інституційний підхід / Ю. Загородній // Наукові записки. Збірник.- К.: ІПіЕНД, 2004.- Вип. 25.- С. 92-105) [112].

Н. Ротар виділяє чотири основні варіанти діалогу між владою і обєднаннями громадян. перший передбачає використання владою традиційної стратегії взаємодії з громадянами згори-вниз, яка грунтується на наданні останнім мінімуму інформації про перебіг процесу ухвалення політичних рішень та повністю заперечує їх субєктність в процесі формування їх політичного порядку денного. Фактично цей тип діалогу є монологом влади, який претендує винятково на схвальну оцінку з боку громадян. Другий варіант діалогу – взаємодія, обмежена згори – є стратегією обмеженого діалогу, коли влада погоджується приймати пропозиції від громадян, проте не реагує на них. Третій варіант передбачає відкритий діалог з владою і громадянами. Проте остаточний вибір пріоритетів залишається за владою, оскільки вона обирає стратегію взаємодії. Четвертий варіант діалогу, який відповідає принципам функціонування демократії участі, формується на основі спільного володіння інформацією, тому пересічні громадяни є рівними з владою суб’єктами політичного процесу, а їх пропозиції мають таку ж вагу, як і пропозиції влади. Зауважимо, що тільки останній варіант діалогу між владою та громадянами передбачає і рівні права щодо контролю за реалізацією спільно ухвалених політичних рішень. [Ротар Н. Діалогові форми політичної участі; передумови та перспективи становлення в Україні // Політичний менеджмент.- 2007.-№ 1.- С. 75-92] [113].

В Україні у повному обсязі реалізовано перший варіант діалогу і робляться спроби засвоїти другий та третій варіанти. Однак нестабільний характер взаємодії між основними гілками влади, намагання політичної еліти тримати все під власним контролем не дозволяє їй обирати більш розкуті варіанти політичних стратегій у взаємодії з громадянами. Наслідок: поширення серед громадян тенденції до абсентеїзму та поглиблення кризи довіри до демократичних інститутів. [113].

 

Висновки. Особливістю становлення обєднань громадян є те, що вони виникають у відповідь на нагальні потреби певної частини суспільства. Можна виділити три основні причини виникнення обєднань громадських організацій. По-перше, участь окремих громадян у політиці (за деяким винятком) значно менш ефективна, ніж діяльність групи. По-друге, створюючи громадські організації, особа задовільняє потребу в спілкуванні зі своєю соціальною групою. По-третє, беручи участь у функціонуванні громадських організацій, громадянин отримує можливість підкреслити свою індивідуальність та задовільняє потреби в розв’язанні  соціальних потреб. [113].