Інструменти
Ukrainian (UA)English (United Kingdom)Polish(Poland)German(Germany)French(France)Spanish(Spain)
Четвер, 27 лип. 2017

Моделі електоральної поведінки на травневих виборах: раціональний вибір чи тимчасова симпатія?

Моделі електоральної поведінки на травневих виборах: раціональний вибір чи тимчасова симпатія?

Ніхто не міг і повірити, що в наш час, на початку ХХІ ст. в межах Європи може відбутися не що інше, а справжня, класична революція, метою якої стануть усунення діючої влади та глобальна зміна суспільства. Саме так і сталося. Спочатку був протест, потім сутички, і, врешті, вбивства.. Перша ціль революції, хоч і була досягнута – владу скинуто, проте досягнення наступної цілі виглядає швидше як перманентний процес, ніж як короткострокове завдання.

Попри економічні негаразди, обвал національної валюти, коли фактично все населення країни збідніло майже на третину, суспільство вже не настільки деморалізоване, як це було декілька місяців тому. Не зважаючи на те, що кардинальна зміна суспільства ще не відбулась, стали досить помітними зрушення в свідомості людей, зокрема політичній. Якщо раніше кожен другий був готовим покинути рідну країну в пошуках кращого життя чи грошей, тепер ця тенденція в минулому. На вулицях відчувається дух сильних людей, котрі готові працювати та міняти все довкола на краще. Не даремно в Україні революцію 2014 року названо Революцією гідності, адже в результаті всі ми, українці, отримали те чого нам так давно бракувало – дух єдності та сили, справжній дух нації, котра готова боротися за свої права.

Проте над цими людьми, попри їхню потугу та самоорганізованість, повинні бути люди-менеджери, здатні ефективно направити цю потенцію в необхідне русло та витягнути державу з скрутного часу в перспективне майбутнє. Насамперед, це повинні бути хороші економісти, котрі здатні запускати в дію ті маховики економічних процесів, які б змогли дати впевненість у завтрашньому дні. Вже давно пора відучити наше населення від долара, скуповуючи який, люди не розуміють, що тим самим знищують те на чому стоять – національну валюту, а відтак українську фінансову систему та економіку вцілому. Потрібні люди, котрі б могли забезпечити об’єктивне правове регулювання як державної діяльності, так і економічної, що дасть впевненість в українському бізнесі та поштовх для інвестування в Україну.

Оцінюючи уряд Яценюка, варто зазначити, що його каденція припала в найважчий для країни час, тому цілком обґрунтованою можна назвати фразу теперішнього прем’єр-міністра про «уряд камікадзе». Ряд домовленостей уряду з іноземними політичними та економічними акторами, зокрема ЄС та МВФ, а також запропоновані теперішнім керівництвом виконавчої влади реформи, важко недооцінити. Єдиний промах – надто швидкий перехід до плаваючого курсу валют, оскільки така швидка лібералізація фінансової політики спричинила хаос на фінансовому ринку та масу спекуляцій, а найгірше – параліч більшості бізнесових схем, які тим чи іншим чином пов’язані з імпортом, нерухомістю чи іноземними інвестиціями. Також погано те, що на ситуацію тисне й доволі непроста картина на Сході країни та все ще існуюча загроза війни з Росією (якщо не збройної, то інформаційної та економічної).

Враховуючи вище сказане, велике значення для суспільства матиме обрання нового президента України.  Саме новий президент буде зобов’язаний допомогти країні у вирішенні всіх наболілих питань, консолідувавши в своїх руках інтереси всіх, та надавши ще один стимул для руху країни по висхідній. Тому завданням даного есе є визначення можливих результатів майбутніх президентських виборів в Україні, котрі повинні відбутися 25 травня. Крім того слід дати означення моделі електоральної поведінки на цих виборах, керуючись певними критеріями.

Перша, соціологічна, модель електоральної поведінки полягає в тому, що при виборі кандидата і обґрунтуванні свого політичного вибору. Згідно даної моделі, виборці голосують відповідно до ідентифікації за певними ознаками, такими як соціальний статус, гендерна приналежність, вік, походження та іншими. Тобто на президентських виборах кандидат апелює до тієї частини суспільства, представником якого начебто є сам. Таким чином, перемогу отримує той претендент, електорат якого має найбільшу чисельність. В межах цієї моделі, Роккан та Ліпсет розмежували виборців на чотири основні групи: центр – периферія; держава – церква; промисловці – аграрії; власник – робітник.

Наступна модель електоральної поведінки – соціально-психологічна. Саме ця модель прийшла на зміну попередній, оскільки наведені вище ознаки соціальної ідентифікації з часом мали все менший вплив на виборчі вподобання. Дана модель здебільшого пов’язана з партійною ідентифікацією виборців, тобто до певного погляду на політику та до якоїсь ідеології.  Електорат, що відноситься до даної моделі поведінки може мати тип або зовнішньої, або внутрішньої ідентифікації. Перший означає активну участь громадян у політичному житті партії, другий – ідентифікація , що не передбачає формального членства чи приналежності до якоїсь з політичних партій. Також можлива ситуаційний та надситуаційна типи ідентифікації: ситуаційний тип ідентифікації перш за все є наслідком використання передвиборчих маніпуляцій, надситуаційний – протистояння маніпуляціям. Відкрита партійна ідентифікація – виборець симпатизує певній партії та кільком кантидатам, але не знає за кого б він точно не голосував (буває й навпаки). Також зустрічається апатичний тип ідентифікації (містить абсентеїзм), коли виборцю байдуже за кого він голосуватиме аж до самих виборів, або він не бере участі у виборчому процесі.

Третя, остання, модель – раціональна. Згідно з нею виборець обирає, відбиваючись від своїх інтересів та потреб. Йде мова про оцінку діяльності претендентів на пост Президента в минулому, а також моделювання його діяльності в майбутньому, виходячи із передвиборчої програми та інформації в ЗМІ. В даному випадку, виборець є свого роду споживачем, який прагне максимально якісного та вигідного йому товару.

Отож, почнемо аналіз кандидатур на президентських виборах 2014 року. Безперечним фаворитом передвиборчої кампанії є Петро Порошенко. Якщо вірити соцопитуванням та різноманітним рейтингам, за нього готові віддати свої голоси в середньому 30-34% виборців України. Чи можна назвати такий вибір раціональним? І так, і ні. Більша частина електорату, що віддасть свої голоси за Порошенка, все-таки зробить розумний вибір, інші – це ті, що несвідомо голосуватимуть за цього кандидата «тому, що всі голосують.. тому, що він і так виграє.. щоб не потрібно було проводити наступний тур виборів 15 червня». Пера Порошенка, безумовно підтримають ті, кого перш за все хвилює стан української економіки – бізнесмени, представники олігархів, середній клас, прихильники євроінтеграції, прихильники поміркованого політичного курсу, а також ті, хто б голосував за Віталія Кличка, проте, не жаль для них, він зняв свою кандидатуру на користь Порошенка. В свою чергу, Порошенко й справді поміркований політик, не схильний робити масу пустих обіцянок та популістських закликів. Його основна націленість – економічно-політичний розвиток України, тобто саме те, чого й потребує населення на даний момент.

Наступний кандидат, Юлія Тимошенко, попри очікуваних 15% у першому турі виборів, на нашу думку, політичний труп. Дивує те, що особа, котра зробила стільки неоднозначних речей та лише два з лишнім місяці тому покинула в’язницю, прагне стати не ким іншим, а президентом України. Уже надокучлива для всіх фраза Миколи Азарова «газова кабала» має цілковите право на життя, оскільки ще ніхто і ніколи в Європі не підписував настільки невигідних газових контрактів з Росією. Тим не менше, можемо запідозрювати, що пані Тимошенко, отримала певну вигоду від них, вигоду настільки велику, що й була готова стати на декілька років політв’язнем. В межах ЄС за подібний економічний злочин прем’єра країни, як мінімум, одразу ж відправили б у відставку, проте Європа в даному випадку промовчала, адже даний поспішний вчинок колишньої української «прем’єрки» врятував європейців від холодної зими. Юлія Володимирівна на цих виборах – це навіть не політик, а реваншист, котрий прагне помсти і повернення втраченої влади. До чого може призвести такий реваншизм в політиці – невідомо. Тому, на нашу думку, за Тимошенко голосуватимуть такі ж самі реваншисти, представники «Батьківщини» на місцях, а також люди, котрі не мають технічної можливості чи бажання детальніше ознайомитись з іншими кандидатурами на пост президента (селяни, пенсіонери, противники політичних репресій, жінки-домогосподарки та інші).

За прогнозами аналітиків, трійку лідерів на виборах закриватиме Сергій Тігіпко.  Тут все зрозуміло: за дану особистість голосуватимуть здебільшого представники партії регіонів (їх в країні не менше 500 тис.), а також її помірковані симпатики, оскільки даний політик також є достатньо стриманою людиною та досвідченим економістом. В порівнянні з іншими регіоналами, постать Тігіпка не настільки заплямована. Він був лібералом серед колишньої режимної влади, і зараз готовий трансформувати себе, ідучи в ногу з вимогами теперішнього суспільства.

Щодо Олега Ляшка, котрого відверто можна назвати популістом, його підтримають люди, котрі ставляться до виборів швидше з гумором, ніж раціонально. Попри те, що даний претендент на пост керівника держави має достатньо позитивних якостей та колорит пронародного політика, йому забракне авторитету та визнання серед політичних лідерів та  бізнес-еліт, без котрих витягнути Україну з глибокої кризи буде надзвичайно важко.

Зовсім по-іншому сприймається Анатолій Гриценко, оскільки даний політик в першу чергу робить акцент на нарощуванні захисного потенціалу України. Попри наявність подібних пропозицій у передвиборчих кампаніях інших кандидатів, великій кількості електорату саме його бачення ситуації подобається найбільше. Аналізуючи агітаційний матеріал, що поширюється в достатньо великій кількості, Гриценко прирівнює Україну до матері, про яку потрібно дбати та любити. Люди котрі голосуватиму саме за цього кандидата – переважно з нижчих суспільних прошарків, віком від 40 років і вище (здебільшого жінки), котрим потрібне відчуття безпеки в країні та стабільність. Приваблює також те, що пан Гриценко раніше був міністром оборони України, і саме за часів, коли він був очільником відомства, надавалась значна підтримка армії та відбувались періодичні бойові навчання, у яких він безпосередньо брав участь. Дана електоральна поведінка буде швидше нераціональною, оскільки люди голосуватимуть просто за «доброго чоловіка, котрий прагне нас захистити», не оцінюючи реальний політико-економічний потенціал Гриценка.

Електорат, котрий голосуватиме за Дмитра Яроша – це переважно люди, котрі таким чи іншим чином мають відношення до Правого сектору, чи просто симпатизують даній новоутвореній політичній силі. Ярош досить привабливо виглядав як очільник революційного руху, проте як політик він ще не встиг себе розвинути, і аж ніяк не може бути президентом країни. Подібна ситуація з Олегом Тягнибоком, якій розраховує лише на підтримку всіх свободівців та патріотів-націоналістів. Таких кандидатів як Ярош, Допкін, Богомолець, Шкіряк та інших можна вважати технічними або такими, що беруть участь у виборах заради піару, розкрутки себе як політичного бренду на майбутнє. Вони знайдуть свій незначний електорат, який керуватиметься лише симпатією до даних особистостей лише за певні їхні риси та наближеність до народу.

Спираючись на проведений вище короткий аналіз електоральної поведінки та персоналій окремих кандидатів на пост президента України (адже детальний розгляд заслуговує на звання наукової або публіцистичної роботи), можна зробити висновок, що на цих виборах можна очікувати і соціологічну, і соціально-психологічну, і раціональну моделі електоральної поведінки водночас. Щодо першої, це будуть симпатики Олега Ляшка (звичайні люди, котрі прагнуть позбутися залежності від панівного олігархічного класу), Анатолія Гриценка (переважно жінки та матері, котрі прагнуть захисту), Ольгу Богомолець (лікарі, медики, майданівці) та в певній мірі Петра Порошенка (середній клас та бізнесмени, яким до вподоби президент, котрий сприятиме розвиту дрібного та середнього бізнесу). До другої моделі можна віднести тих, хто голосуватиме за Юлії Тимошенко (ідентифіковані до «Батьківщини», реваншисти), Сергія Тігіпка (ідентифіковані до «Партії регіонів», бізнес-еліта Сходу та Півдня України), Олега Тягнибока (приналежні до «Свободи», прихильники українізації), Дмитра Яроша (симпатики Правого Сектору) та Михайла Допкіна (регіонали-реваншисти). На нашу думку, раціональна модель електоральної поведінки здебільшого притаманна електорату Петра Порошенка та Сергія Тігіпка, оскільки вибір робиться саме відбиваючись від реальної діяльності даних політиків, особливо враховується їхня здатність сформувати нову команду влади, технічний уряд, що забезпечить економічний розвиток країни, не вникаючи в політичні дискусії та різноманітні чвари.

14.05.2014

Філінський Вадим- студент-політолог ЛНУ ім. І. Франка

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити