Інструменти
Ukrainian (UA)English (United Kingdom)Polish(Poland)German(Germany)French(France)Spanish(Spain)
Четвер, 27 лип. 2017

Парламентські вибори - бажання цілющого спокою

Наша держава проходить курс післяреволюційної реабілітації під впливом сильних зовнішніх подразників, зокрема путінської політики російського імперіалізму. Президент РФ через безсилля здійснювати впливи політично крізь своє замасковане лобі, вирішив вдатися до брутального методу - втілити експансіоністський сценарій. Політична недалекоглядність і захланність Путіна обходиться  нам дорогою ціною — тисячі покалічених доль та зруйнованих надій. Тим не менш, при таких не надто пригожих умовах,  ми намагаємося навести лад у державі. Чи вдається це нам? Питання слушне, а відповідь на нього губиться у численних роздумах та суперечках. Незабаром  проходитимуть парламентські вибори, які мають утвердити політичні зміни, що відбулися в державі, покликання яких: якісно змінити функціональну діяльність Верховної Ради, зважаючи не на досить конструктивне виконання покладеної на неї роботи через багато, відверто кажучи, зайвих персонажів. Варто зауважити, що розрослося велике число «постмайданівських» партій, котрі успадкували ціннісні орієнтації майдану, або ж ті, що претендують на їхнє унаслідування. Більшість із них завзято тримає курс на євроінтеграцію та демократичне реформування. З одного боку це добре, оскільки відчувається суттєве оживлення українського політикуму через появу нових політ. утворень, які додадуть свіжості та розворушать цю запліснявілість. Проте, з іншого боку, спостерігається сильне розпорошення цих однорідних політ.сил, що стало вже типовим для нашого політикуму, які могли б об'єднатися через свою ідейну близкість. Це може стати згубним для нас, тому що партії антимайданівського спрямування на фоні цього роз'єднання будуть нарощувати  свою потугу, зокрема такі парті як ”Опозиційний блок”, “Сильна Україна”, “Індустріальна партія”, “Партія розвитку України”. Не варто забувати про те, що їх цільовий електорат ще масово присутній, і вони являються тою опонуючою стороною теперішній владі та й усім змінам, що охопили нашу державу після повалення режиму Януковича, тому вони сповна скористаються підтримкою аудиторії незадоволених теперішнім політичним становищем.

Нині українське суспільство перебуває на грані емоційного вибуху, що є зовсім закономірним при такому стані речей. Зимові революційні події заклали початок затяжної лінії драматичної боротьби за власні ідеали, цінність яких осягнута та оцінена уже на  тисячі життів кращих синів батьківщини. Із закінченням революції неспокій не полишив нас, бурхливий коловорот подій тільки ще більше супроводжувався тривожними тонами. Спершу під мовчазну стурбованість наших західних союзників, ми втратили Крим. Згодом, планомірними путінськими диверсіями було дестабілізовано ситуацію на Сході, де й нині наші солдати намагаються знищити ці хворобливі нарости, квазі-державні утворення "ДНР" і "ЛНР", котрі регулярно підживлюються нашою "братською" країною. Вже тоді, розуміючи  наше скрутне становище, ми піддалися впливу, можливо, вигаданих  тверджень про вибори в один тур і обрали Порошенка, з надією уникнути кровопролитної війни. Тоді Порошенко за волею цих горезвісних обставин отримав більшість голосів. На даний момент,  за соціологічними опитуваннями його політична сила "Блок Петра Порошенка" отримує перше місце. У чому, власне, полягає така політична привабливість фігури Порошенка? Пояснень цьому декілька. Зазвичай, як ми знаємо, у нас найбільшу кількість голосів здобувають компромісні персонажі, які здатні залатити ці дири у відносинах Схід-Захід, задовольнити обидві конфронтуючі сторони. Таким з самого початку був Порошенко, який встиг за свою не короткотривалу політичну кар'єру побути і "оранжевим" і "блакитним". Що ще важливо відмітити, так це те, що за термін його президентства характер його політики складає враження миротворчого. Він завжди підкреслює, що намагатиметься вирішити  ситуацію на Східному фронті мирним способом. Уже два перемир'я   націлені на вирішення проблеми виключно дипломатичним шляхом -  яскравий тому доказ. Ті почуття надриву, у яких ми живемо з листопада, ця моральна стомленість визріває спокусою якнайшвидшого залагодження цього конфлікту. І зараз стають як ніколи доречними слова Ніколо Макіавеллі : " ...ніколи не слід допускати розвиватися неладу з бажання уникнути війни: вона не усувається, і тільки на шкоду тобі ж таки відкладається." Розуміння того, що цей конфлікт не тліючий допоки ще формально існують штучні утворення "ДНР" і "ЛНР", дозволить зрозуміти логіку розвитку подальших подій. Тому невпинний гін за поверненням до звичного темпу життя може бути більш ніж шкідливим, якщо він буде досягатися ціною необдуманих втрат і неврахуванням майбутніх гіпотетичних небезпек , що пізніше може тільки ще більше ускладнити цю проблему.

Наш Президент на міжнародно-дипломатичному рівні складає позитивний презентабельний образ України, і це великою мірою лестить нашому національному самолюбству. Його зовнішньополітична активність досить щільно упорядкувала йому робочий графік. Важко не помітити, що вони відзначаються певною успішністю. Саміт НАТО в Уельсі завершився укладанням домовленостей НАТО з Україною про військову-технічну співпрацю. Також сюди слід віднести нещодавні переговори з європейськими партнерами, котрі готові надати економічну допомогу на відновлення Донбасу. Відмітилася чималим суспільним резонансом та розмахом помпезності його візит у США, де йому надали честь виступати у Конгресі. Виголошуючи промову, він зривав гучні овації, і в підсумку заручився майже одностайною підтримкою конгресменів, однаково  демократів та республіканців. Згодом,  він відвідав Білий Дім, де мав зустріч з Бараком Обамою. Якщо коротко резюмувати, то цей візит не надто відзначився результативністю, принаймні тією, яку очікували. Було узгоджено питання про розширення економічної допомоги , проте питання щодо постачання зброї, що є вкрай важливим для нас і на чому Петро Олексійович неодноразово наголошував у своїй промові, була не підтримана американською стороною. Як ми вже зазначали, конгрес цілком підтримав Порошенка, зокрема й ініціативу про посилення військової допомоги, але Білий Дім, а  зокрема Обама висловились проти, побоюючись подальшої ескалації конфлікту. Так чи інакше, для широкого загалу помітними є старання Президента і для них поступово випливає думка, що йому не байдуже щодо долі своєї держави, що він дійсно прикладає зусилля для будівництва кращого майбутнього, і це великою мірою складає їм приємність,  можливо, ще й і через те, що видніється виразний контраст на фоні колишнього Президента. Незважаючи на це, у внутрішній політиці нинішній Президент, отримав чималу порцію звинувачень та дошкульної критики. Вони торкалися подій на фронті , повільному темпі реформування та суттєвого гальмування люстраційних процесів. Що ще привернуло суспільну увагу, так це немала кількість дискредитованих в минулому політ. діячів у його партії, ці звинувачення виступають співзвучними щодо люстрації. Істотно задав іміджевих втрат усім уже відомий законопроект "Про особливий статус", який здійняв бурю обговорень у суспільстві. За цей відносно не довгий час президентства  Петро Олексійович встиг собі нажити ненависників, переважно серед більш радикальніших суспільних кіл. Проте, Порошенко недавно запустив комплексний ряд реформ "2020" і дещо вибілив свій імідж реформатора. Цей комплекс реформ у містить собі близько шістдесяти реформ та ініціатив, які торкаються майже усіх сфер суспільного життя. Все це має втілитися в життя до 2020 року. Це демонструє неабияку цілеспрямованість політики президента , що вже вселяє надію на якісь покращення.

Маючи навіть поверхневі уявлення про особливості електоральної поведінки українських виборців, одразу впадає у поле видимості така риса як незлопам'ятність. Доволі легко та швидко забуваються минулі провини, помилки, прорахунки політ. діячів, і як би це не виглядало дивакувато, але саме у передвиборчий період проходить процесія “відпущення гріхів”. Ця коротка пам'ять неабияк зіграє на руку Порошенка на цих виборах. Ще одна риса, котра багато в чому обумовлює хід подій в державі - це нездорове прагнення до такої собі стабільності, не завжди позитивної усталеності порядку справ, а надто в теперішні часи. Рознеслась руйнівна хвиля подій, яка вносила певні корективи у той темп життя до якого ми так пристосувалися. Українці шукають стабільності і, швидше за все, її уособленням став Порошенко.

Фактично, виходячи з вище згаданої причини, ми можемо пояснити низьку підтримку більш радикальніших політ сил, які наполягають на болючому продовженні боротьби для знівеченої болем втрати української душі, котра  воліє пришвидшити її завершення, аби запобігти новим бідам. Моральне знесилення вабить досягненням бажаного почуття спокою, натомість, радикали ще більше намагатимуться розгойдати цей човен посеред бурхливого моря нестабільності. Звісно, ці політ сили задля продовження боротьби прагнутимуть мобілізувати як найбільше до людей, що також йде у розріз з інтересами більшості. Як би це не звучало категорично, але наше суспільство живучи перед революцією при, фактично закоренілих порядках, отримало заряд енергії, і масово залучилося до творення прогресивних зімн, проте з часом цей запал тлів, і на сьогоднішній день сталося таке собі "передозування політикою". Тому, для більшості населення складає пріоритетність якнайшвидше  унормувати державне життя ціною багатьох поступок, аніж  далі прямувати на зустріч майбутнім незгодам заради остаточної перемоги.

Невмируща надія служить нам поводирем у ці нелегкі  часи загальнонаціонального стресу, і на цих виборах та й після них  нас не покине.  Тому, намагаймося її берегти, навіть у найкритичніші моменти, бо як зазначав Леонардо да Вінчі: «Де вмирає надія, там виникає порожнеча».  Тому, не  складаймо рук, не піддаймося впливу зрадницького песимізму. Занадто легко зараз появитися апатії, котрій під силу збити нас на півшляху на будівництві квітучої держави.  У пошуках примарного заспокоєння або ж під впливом навіяного розчарування не дозволяймо собі шукати прихистку “в хаті з краю”, пускаючи усі події в державі на самотік . Участь кожного принципово важлива , бо саме таким чином формується громадянське суспільство.

Назар Максимич

студент-політолог ЛНУ ім. Івана Франка

Додати коментар


Захисний код
Оновити