Парламентські вибори в Україні 2014 — позачергові вибори народних депутатів Верховної Ради України, які відбулися 26 жовтня 2014 року відповідно до ст. 90 Конституції України. Законом «Про вибори народних депутатів України» було встановлено 5%-ий прохідний бар'єр і змішану систему: 225 депутатів обираються в загальнодержавному багатомандатному окрузі за виборчими списками від політичних партій, а інші 225 — за мажоритарною системою в одномандатних округах. Варто зрозуміти, що парламентські вибори, які відбулись в жовтні 2014 року – це надзвичайно важлива подія, оскільки її основою стала революція гідності. З таких позицій, можна сказати, що вибір, який мав зробити український народ формувався у у рамках військових дій в зоні АТО, люстраційного періоду, важкої економічної і політичної ситуації. Фактично, була ціла низка елементів, які впливали на розгортання і результат виборів.  Думаю, варто наголосити на тому, що процес проведення виборів – це один із важливих складових демократичних держав, оскільки саме завдяки виборності реалізуються основні громадянські та державні права людини. Варто сказати, що українські вибори, в тому числі і парламентські 2014 р., характерезуються низкою таких проблем:  фальсифікація, махінація, підкуп голосів, різної форми політичні та соціальні авантюри, які впливають на хід виборів. У сукупності,  все це формує негативні тендеції щодо результатів. Переходячи у площину парламентських виборів в Україні, які відбулись в 2014 році, варто наголосити, що ряд негативних чинників та махінацій різко зменшився, оскільки суспільство пережило революцію свідомості. Проте масове зубожіння, економічний колапсис і складна військово – політична криза, змушували людей продавати власні голоси або ж взагалі відмовитись від виборів. Звичайно, що один голос нічого не вирішує, проте масова неявка ви борців на дільницях – це перший крок до втрати власної свободи і демократії.

На тлі проведених парламентських виборів, на мою думку, було б доречно провести певний аналіз політичних партій, які подолали 5%-ий бар'єр і пройшли до Верховної Ради України. Відтак, варто наголосити на тих політичних, агітаційних і передвиборчих механізмів, які допомогли виграти цю політичну гонку. У результаті позачергових парламентських виборів, до ВРУ потрапили такі 6 партій: Народний Фронт Арсенія Яценюка, Блок Петра Порошенка, Об'єднання Самопоміч, Опозиційний Блок, Радикальна партія Олега Ляшка, Всеукраїнське об'єднання Батьківщина. У відсотковій системі це виглядало так:

1. Народний Фронт. Партія Арсенія Яценюка, яка на багатомандатному окрузі набрала найбільшу кількість голосів. Аналізуючи досить широкий спектр передвиборчої агітації, а вона у цієї партії була найбільшою у передвиборчій компанії, варто сказати, що основна ідея цією партіє – правильно та гармонійно відібраний склад партії. Нові політичні персони як Андрій Парубій, Тетяна Чорновіл створили певну ілюзію політичного затишку та надії на те, що саме ця партія та її учасники зможуть адекватно вивести країну із кризи. Однією із основних причин, за якою Народний Фронт набрав 22% голосів, на мою думку, це той факт, що партію очолював Арсеній Яценюк. Надзвичайно багато людей в Україні бачать його як розумного, талановитого та проукраїнського політика. Зрештою, можна спостерігати той факт, що надзвичайно потужна передвиборча компанія, яку провів Народний Фронт дала свої результати.

2. Блок Петра Порошенка. Акцентуючи свою увагу на цій новоспеченій партії, яка в тій чи іншій мірі представляє Петра Порошенка і лобією його інтереси, варто наголосити на таких тенденціях: 1. У склад партії входять люди, які мають досить високий політичний авторитет в Україні. Віталій Кличко, який має своє значне електоральне поле, Юрій Луценко, який ефектно відзначився як політичний лідер на майдані, Мустафа Джамілєв як лідер кримських татар, Марія Матіос та інші. Відтак, можна зрозуміти, що усі ці люди, перейшовши у партію Порошенка потягнули за собою велику кільсть виборців, оскільки багато українських громадян голосували не за партію, а за окремого її кандидата. 2. Думаю, що більшість виборців у лиці партії бачили Петра Порошенка і відповідно, голосували за власного президента. 3. У суспільстві існувала ідея, наче Порошенкові потрібно надати більше владних повноважень, оскільки його президентські повноваження є занадто малими і не дають йому ефективно управляти країною. Власне, з таких позицій бачимо, що партія Петра Порошенка отримала найбільшу кількість мандатів, понад 120, що дає можливість нинішньому прездинтові діяти ефективніше.

3. Об’єднання «Самопоміч». На мою думку, партія Андрія Садового вразила українське суспільство найбільше. Переформатувавшись із громадського об’єдання у політичну партію, вони отримали значну кількість голосів. Зрештою, ідея їхньої передвибочої агітацїі була надзвичайно простою, але в рамках суспільно – політичних проблем, які переслідували  Україну з листопада 2013 року, вона виявилась надзвичайно ефективною. Варто сказати, що люди боролись на майдані за оновлення, модернізацію, демократизацію, вони хотіли бачити нових політичних персон, які б формували в Україні нову політику. Досить влучно цим скористався Андрій Садовий, який набрав у свою політичну партію виключно нових політиків, які жодного разу не були депутатами Верховної Ради. Варто також акцентувати увагу на тому, що такі персони як командир батальйону Семен Семенченко відіграв надзвичайно важливу роль у цьому виборчому процесі, оскільки за допомогою його військової репутації Самопоміч утвердилась як партія, яка поєднює у собі депутаів із різних сфер суспільної діяльності.

4. Опозиційний блок. Партія Юрія Бойко, яка має досить негативну репутацію у проукраїнських колах та зрештою на заході, центрі і півдні України. Варто сказати, що опозиція існує завжди. Повинні бути люди, які заперечують загальнонаціональні тенденції і пропонують власні варіанти. Той факт, що партія набрала 10% голосів доказує, що в Україні лишилась певна частка людей, яких м’ягко кажучи, революція гідності не зачепила. Колишні представники партії Регіонів, комуністи і т.д наповнювали партію і формували її ідею і політику.  Відтак, у подальшому опозиційний блок буде, на мою думкою, п’ятою колоною у ВР, яка буде лобіювати інтереси Кремля.

5. Радикальна партія Олега Ляшка. Олег Ляшко – надзвичайно яскрава політична фігура в українській політиці. Його численні виступи, агітації, політичні авантюри формували йому непоганий авторитет як політика, який діє. Його можна охарактерезувати як яскравий приклад популізму XX століття, де слова йшли на 3 кроки попереду діла. На мою думку, партія Олега Ляшка мала набрати більше голосів на виборах, проте відіграв значну роль той факт, що в інтернеті були викладені відеоматеріали на яких лідер партії інсценує допомогу біцям АТО. Відтак, цей факт опустив як лідера так і партію на декілька позицій нижче і сформував той результат, який ми бачимо сьогодні.

Аналізуючи дану тему, я зміг дійти висновку, що парламентські вибори 2014 року створили досить специфічний політичний ландшафт. На мою думку, у Верховній Раді України тепер сформується такий баланс сил: 1. Блок Петра Порошенка, Народний Фронт і Самопоміч сформують коаліцію і будуть мати більшість парламенті. 2. Опозиційний блок сформує, вибачте за тавтологію, опозицію, до якої, можливо, приєднається Батьківщина ( але це у крайньому випадку ). 3. Партія Олега Ляшка буде виступати у ролі старих комуністів, які будуть впливати на політичні рішення виключно за системою: «Хто більше заплатить». Звісно, вибори це унікальний механізм, який дозволяє сучасним державам підтримувати демократію на тому рівні, який ми бачимо. Проте, основною метою нового парламенту має бути ефективна реформаторська політика, яка здолає політичну, економічну і соціальну кризи.

Студент-політолог Львівського національного університету імені Івана Франка

Ігор Мудріков