Інструменти
Ukrainian (UA)English (United Kingdom)Polish(Poland)German(Germany)French(France)Spanish(Spain)
Четвер, 27 лип. 2017

ЕМПІРИЧНИЙ, НОРМАТИВНИЙ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ РІВНІ СОЦІО-ПОЛІТИЧНИХ ПОДІЛІВ

С. Бартоліні та П. Маєр вживають термін “соціополітичний поділ”, який розуміють як явище, що поєднує соціальну структуру суспільства з існуючим у ньому політичним устроєм. Обидва автори розрізняють три взаємопов’язані рівні цього явища – емпіричний, нормативний та організаційний.

Емпіричний рівень визначає соціальний (груповий) спосіб розгляду соціополітичного поділу. Йдеться про такий соціальний поділ, який ділить людей залежно від їхніх со-ціодемографічних характеристик (освіти, фаху, релігії, етнічної приналежності). Користуючись цими змінними, ми можемо виділити в межах суспільства окремі соціальні групи, які визначають його структуру. У такий спосіб соціальна база існуючого конфлікту визначається за допомогою поняття соціальної групи. Однак, сама соціальна група не інституціоналізує ще самого соціополітичного поділу. Може при цьому з’ясуватися, що визначена соціальна група не формулює конкретних і настільки відокремлених інтересів, щоб на її основі дійти висновку про появу специфічного типу ідентичності. Така соціальна еклектика не може існувати в сфері політики і в звязку з цим не може бути предметом розгляду політології. Факт визнання емпіричного рівня за істотний елемент поняття соціополітичного поділу вимагає виокремлення з цієї категорії усіх тих конфліктів, які стосуються лише сфери політики і не мають основи в груповій структурі суспільства (наприклад, проблеми роззброєння, навколишнього середовища). Для них характерна нестабільність, викликана конюнктурним підходом до даного типу конфліктів зі сторони політичних партій, які формують тимчасові й нетривкі виборчі коаліції.

Нормативний рівень. Певна група для того, щоб стати учасником соціального поділу, повинна стати свідомою своєї ідентичності, більше того, повинна бути готовою до діяльності, спрямованої на її збереження. Та групова ідентичність – це сума цінностей, переконань, способів поведінки чи навіть упереджень, які домінують у свідомості членів даної групи. Частиною процесу формування групової ідентичності є явище формування певних інтересів, реалізація яких вважається засадничою основою діяльності групи. Якщо ці інтереси набувають політичного характеру, а їхня реалізація пов’язана з владою, то соціальна група входить у сферу політичної конкуренції, а її суб’єктивна позиція набуває нової якості. Якщо соціальна група виступає монополістом на політичному ринку, тоді ми не будемо мати справи з соціополітичними поділами. Соціополітичний поділ означає, що повинно існувати щонайменше дві сторони конфлікту, діяльність кожної з яких створює реальну загрозу в боротьбі за розподіл політичної влади.

Певні соціальні групи, які мають власну ідентичність, можуть бути і не зацікавленими в політизації своїх групових інтересів. Не обов’язково це зумовлено їх монополістичним становищем, а швидше їхнім переконанням, що реалізація конкретних інтересів не вимагає їхнього втручання в публічний процес боротьби за владу, коли очікування членів групи мають відмінний від політичного (культурний, релігійний, фаховий) вимір. Наприклад, у скандинавських державах сформувалося глибоке суспільне переконання, що релігія є справою приватною і її не треба привносити в політику. Внаслідок цього в таких державах відсутні релігійні соціополітичні поділи. На процес політизації визначених питань може також помітно впливати стан потенційної загрози для соціальної групи.

Організаційний рівень. Обидва автори переконані, що процес оформлення певного соціополітичного поділу завершується організаційним оформленням. У такий спосіб він набуває інституційного вираження, а групові інтереси однієї зі сторін конфлікту набувають структурного характеру. Найістотнішим моментом у цьому процесі стає усвідомлення елітою групи того, що процес реалізації групових інтересів може відбуватися лише через контроль нею парламентсько-урядової сфери, де всі основні конфліктні інтереси суспільства оформляються у вигляді державної політики.

 

Оскільки сучасна політика трактується як наслідок соціальних процесів, які виражаються в структуризації політичної конкуренції, що має виразні ознаки партійної полі-тики, то в кінцевому підсумку саме поява цього типу організації означає завершення процесу виникнення соціополітичних поділів.