Інструменти
Ukrainian (UA)English (United Kingdom)Polish(Poland)German(Germany)French(France)Spanish(Spain)
Неділя, 25 черв. 2017

Виборчі системи

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ЗНАНЬ

Запитання та завдання для перевірки знань

1. Що таке “демократія участі” та як вона співвідноситься з представницькою демократією?

2. Які Ви знаєте форми прямої демократії?

3. Визначте поняття “референдум” і його місце в системі сучасної демократії.

4. Охарактеризуйте функції референдумів.

5. Назвіть види референдумів.

6. Розгляньте термін “референдумкратія”.

7. Проаналізуйте особливості застосування референдумів у Швейцарії.

8. Що таке “народна ініціатива” та “народне вето”?

9. Розкажіть про значення референдумів у політичній системі сучасних держав.

10. Яка роль референдумів у діяльності політичних партій?

 

11. Охарактеризуйте законодавче забезпечення “демократії участі” в Україні.

 

ЗАКОН УКРАЇНИ "ПРО ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ ТА МІСЦЕВІ РЕФЕРЕНДУМИ"

Закон України “Про всеукраїнський та місцеві референдуми”. Конституція України передбачає використання безпосередніх форм здійснення народовладдя, проведення загальнонародного референдуму, але сам механізм його проведення на законодавчому рівні належно не врегульований.

Закон України “Про всеукраїнський та місцеві референдуми”, як уже згадувалось, прийнятий 3 липня 1991 р. і складається з 6 глав та 46 статей, котрі визначають суть і порядок проведення всеукраїнських та місцевих референдумів. Вони відбуваються з метою забезпечення народовладдя і безпосередньої участі громадян в управлінні державними й місцевими справами, є способом прийняття громадянами України через голосування законів України, інших рішень з важливих питань загальнодержавного та місцевого значення.

Предметом всеукраїнського референдуму може бути затвердження Конституції України, її окремих положень, внесення до Конституції України змін і доповнень, прийняття, зміна або скасування законів України, їхніх окремих положень, прийняття рішень, які визначають основний зміст Конституції України, законів України й інших правових актів.

Предметом республіканського (Республіки Крим) референдуму може бути прийняття, зміна або скасування рішень з питань, віднесених законодавством України до відання Республіки Крим.

Предмет місцевого референдуму — прийняття, зміна або скасування рішень з питань, віднесених законодавством України до відання місцевого самоврядування.

Всеукраїнський референдум призначає Верховна Рада України, місцеві референдуми — відповідні місцеві ради народних депутатів, а також на вимогу громадян України. Закони, інші рішення, прийняті всеукраїнським референдумом, мають вищу юридичну чинність і не потребують затвердження державними органами.

Закон також визначає правові наслідки дорадчого опитування (консультативного референдуму). Коли проекти законів, інших рішень Верховної Ради України або рішень місцевої Ради народних депутатів не відповідають результатам всеукраїнського або відповідного місцевого дорадчого опитування, то такі закони, рішення можуть бути прийняті лише більшістю, не меншою, ніж 2/3 від загальної кількості народних депутатів України або депутатів місцевої ради.

 

Однак чимало положень прямо суперечать Конституції. Закон “Про всеукраїнський референдум”, ухвалений українськими парламентарями 30 березня 2001 р., намагався обмежити застосування процедури референдуму, але він був відхилений Президентом. У Законі, прийнятому 7 червня того ж року, Верховна Рада, врахувавши окремі зауваження Президента, не поступилася у головному — перетворити референдум за народною ініціативою на інститут “народного вето”. Глава держави скористався своїм правом вето вдруге, і Закон не набув чинності. Отже, правове регулювання всенародних голосувань в Україні потребує подальшого вдосконалення.

 

РЕФЕРЕНДУМИ В УКРАЇНІ

Референдуми в Україні. Упродовж новітньої політичної історії нашої держави громадяни України двічі мали змогу взяти участь у безпосередньому вирішенні найважливіших питань суспільного життя під час усеукраїнських референдумів 1991 та 2000 рр.

Перший усеукраїнський референдум відбувся 1 грудня 1991 р. і мав особливий статус, засвідчивши прагнення більшості наших співвітчизників до національного суверенітету та власної державності. На референдум винесли одне питання: “Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?”. Текст Акта проголошення незалежності України, прийнятого Верховною Радою України 24 серпня 1991 р., було наведено у виборчому бюлетені. Його результати належали до основних опор молодої держави. Ставити їх під сумнів не наважується жодна впливова політична сила в Україні та й поза її межами. У референдумі взяли участь 31 891 742 (або 84,18 %) виборців, з котрих 28 804 071 (або 90,32 %) проголосували “за”.

Натомість наслідки проведення другого референдуму, який в обхід Верховної Ради України був проголошений Указом Президента “Про проголошення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою” від 15 січня 2000 р., достатньо неоднозначні.

На всеукраїнському референдумі 16 квітня 2000 р. понад 80 % громадян, що взяли в ньому участь, позитивно відповіли на чотири запитання, винесені на референдум, у тому числі й стосовно впровадження двопалатного парламенту, скорочення чисельності депутатського корпусу, додаткових підстав розпуску Верховної Ради України, зокрема, тоді, коли парламент у межах місячного строку не сформує парламентську більшість. Проте його результати залишилися неімплементованими. Окрім того, у широких колах їхню достовірність піддали сумніву. З одного боку, маємо підтримані українським народом зміни до Конституції, котрі у випадку впровадження радикально знизили би роль законодавчої влади у політичній системі, деформували закладені в Основному Законі механізми стримування та противаг. З іншого — стався надзвичайний прецедент: носій суверенітету здійснив волевиявлення, але воно залишилося фактично проігнорованим.

Іншим і небажаним побічним наслідком цього референдуму стало вкорінення у колективній свідомості політичного істеблішменту, зокрема серед парламентарів, страху щодо цієї форми безпосередньої демократії. Упродовж останніх років різні політичні сили робили неодноразові спроби організувати проведення всеукраїнського референдуму. Так, 2005 р. СДПУ(о) спробувала зібрати підписи на підтримку проведення всеукраїнського референдуму з питань вступу України до НАТО та ЄЕП.

У 2007 р. Партія регіонів намагалася винести на всенародне обговорення три питання: надання російській мові статусу другої державної; виборність голів обласних і районних адміністрацій; позаблокового статусу України. Того ж року БЮТ намагався ініціювати проведення всеукраїнського конституційного референдуму з 9 питань. Цього ж року КПУ оголосила, що зібрала достатньо підписів на підтримку проведення референдуму стосовно оголошення Президенту України недовіри.

 

Отже, за винятком всеукраїнського референдуму 1991 р. весь наступний досвід із проведення референдумів в Україні був негативним. Частково — через недосконалість існуючого законодавства, частково — у зв’язку зі специфікою такої форми безпосередньої демократії, яка дає змогу використовувати всенародне опитування у провокативних та популістських цілях. На сьогодні, за оцінками багатьох експертів, перспективи проведення в Україні легітимних референдумів примарні, насамперед через застаріле законодавство.

  << Початок < Попередня 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Наступна > Кінець >>