Інструменти
Ukrainian (UA)English (United Kingdom)Polish(Poland)German(Germany)French(France)Spanish(Spain)
Неділя, 25 черв. 2017

Фейсбук

ЕМПІРИЧНИЙ, НОРМАТИВНИЙ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ РІВНІ СОЦІО-ПОЛІТИЧНИХ ПОДІЛІВ

С. Бартоліні та П. Маєр вживають термін “соціополітичний поділ”, який розуміють як явище, що поєднує соціальну структуру суспільства з існуючим у ньому політичним устроєм. Обидва автори розрізняють три взаємопов’язані рівні цього явища – емпіричний, нормативний та організаційний.

Емпіричний рівень визначає соціальний (груповий) спосіб розгляду соціополітичного поділу. Йдеться про такий соціальний поділ, який ділить людей залежно від їхніх со-ціодемографічних характеристик (освіти, фаху, релігії, етнічної приналежності). Користуючись цими змінними, ми можемо виділити в межах суспільства окремі соціальні групи, які визначають його структуру. У такий спосіб соціальна база існуючого конфлікту визначається за допомогою поняття соціальної групи. Однак, сама соціальна група не інституціоналізує ще самого соціополітичного поділу. Може при цьому з’ясуватися, що визначена соціальна група не формулює конкретних і настільки відокремлених інтересів, щоб на її основі дійти висновку про появу специфічного типу ідентичності. Така соціальна еклектика не може існувати в сфері політики і в звязку з цим не може бути предметом розгляду політології. Факт визнання емпіричного рівня за істотний елемент поняття соціополітичного поділу вимагає виокремлення з цієї категорії усіх тих конфліктів, які стосуються лише сфери політики і не мають основи в груповій структурі суспільства (наприклад, проблеми роззброєння, навколишнього середовища). Для них характерна нестабільність, викликана конюнктурним підходом до даного типу конфліктів зі сторони політичних партій, які формують тимчасові й нетривкі виборчі коаліції.

Нормативний рівень. Певна група для того, щоб стати учасником соціального поділу, повинна стати свідомою своєї ідентичності, більше того, повинна бути готовою до діяльності, спрямованої на її збереження. Та групова ідентичність – це сума цінностей, переконань, способів поведінки чи навіть упереджень, які домінують у свідомості членів даної групи. Частиною процесу формування групової ідентичності є явище формування певних інтересів, реалізація яких вважається засадничою основою діяльності групи. Якщо ці інтереси набувають політичного характеру, а їхня реалізація пов’язана з владою, то соціальна група входить у сферу політичної конкуренції, а її суб’єктивна позиція набуває нової якості. Якщо соціальна група виступає монополістом на політичному ринку, тоді ми не будемо мати справи з соціополітичними поділами. Соціополітичний поділ означає, що повинно існувати щонайменше дві сторони конфлікту, діяльність кожної з яких створює реальну загрозу в боротьбі за розподіл політичної влади.

Певні соціальні групи, які мають власну ідентичність, можуть бути і не зацікавленими в політизації своїх групових інтересів. Не обов’язково це зумовлено їх монополістичним становищем, а швидше їхнім переконанням, що реалізація конкретних інтересів не вимагає їхнього втручання в публічний процес боротьби за владу, коли очікування членів групи мають відмінний від політичного (культурний, релігійний, фаховий) вимір. Наприклад, у скандинавських державах сформувалося глибоке суспільне переконання, що релігія є справою приватною і її не треба привносити в політику. Внаслідок цього в таких державах відсутні релігійні соціополітичні поділи. На процес політизації визначених питань може також помітно впливати стан потенційної загрози для соціальної групи.

Організаційний рівень. Обидва автори переконані, що процес оформлення певного соціополітичного поділу завершується організаційним оформленням. У такий спосіб він набуває інституційного вираження, а групові інтереси однієї зі сторін конфлікту набувають структурного характеру. Найістотнішим моментом у цьому процесі стає усвідомлення елітою групи того, що процес реалізації групових інтересів може відбуватися лише через контроль нею парламентсько-урядової сфери, де всі основні конфліктні інтереси суспільства оформляються у вигляді державної політики.

 

Оскільки сучасна політика трактується як наслідок соціальних процесів, які виражаються в структуризації політичної конкуренції, що має виразні ознаки партійної полі-тики, то в кінцевому підсумку саме поява цього типу організації означає завершення процесу виникнення соціополітичних поділів.

 

ФІРТАШГЕЙТ!!!

ФІРТАШГЕЙТ ЯК ІНДИКАТОР БОРОТЬБИ З ПОЛІТИЧНОЮ КОРУПЦІЄЮ

 

Про те, що гроші є "материнським молоком" політики - знають усі. Однак у цивілізованих державах давно зрозуміли, що боротьба з корупцією в суспільстві починається саме з боротьби з нею на найвищому (політичному) рівні.

 

Ось кілька прикладів:

 

У 1992 р. президент Бразилії Коллор де Мелло пішов у відставку під загрозою імпічменту по справі, пов'заній з підозрою в отриманні нелегальних грошей на проведення виборчої кампанії. Його довірену особу, що займалася пошуками грошей на вибори, було вбито в 1996 р. аби уникнути розголошення оборудок на найвищому політичному рівні.

 

1994 р. керівника виборчої кампанії президента Колумбії Ернесто Самперса та інших вищих керівників ув'язнили  чере скандал, пов'язаний з отриманням грошей на проведення виборчої кампанії від... торговців наркотиками.

 

1997 р. прем'єр-міністр Чеської республіки Вацлав Клаус пішов у відставку після звинувачення у фальсифікації звітів і нелегальному фінансуванні виборчої кампанії, наданні пільг та преференцій донорам, пов'язаних з державною програмою приватизації.

 

1981 р. після оприлюднення інформації про те, що Концерн Фліка нелегально надавав фінансування головним німецьким партіям взамін надання пільг у сфері бізнесу - спікер парламенту та 2 міністри пішли у відставку. Загальна кількість відкритих кримінальних справ пов'язаних з фінансуваннм політичних кампаній становила тоді 1800.

 

1996 р. колишніх президентів Південної Кореї ув'язнили Ро Тай Ву (на 17 р.), а Чун До Хвана (довічно) за звинувачення у створенні спеціального таємного фонду, який використовувався на підкуп посадовців та на вибори.

 

1996. Після президентських виборів 1996 р. Демократичний Національний Комітет повернув 2.8 млн. доларів (80 % цієї суми було внесено двома американцями китайського походження). Комісія Урядових справ Сенату, яка проводила розслідування цієї справи заявила про існування плану Китаю з метою впливу на політику США.

 

1997 р. Новообраний уряд лейбористів звинуватили у тому, що він змінив свою політику стосовно реклами тютюну на телебаченні після того як отримав 1.4 млн. долл США пожертвувань від фірми на користь якої було прийняте дане рішення. Пожертвування повернули. Невдовзі Комітет зі Стандартів суспільного життя рекомендував оприлюднювати усі пожертви на користь партії на суму понад 7 тис. доларів.

 

У 2000 р. Гельмута Коля примусили піти у відставку з посади почесного голови Союзу Християнських демократів у зв'язку з викриттями про нелегальні пожертвування на користь ХДС за час його головування. Голова ХДС з фінансів та бюджету Вольфган Хюллер повісився за нез'ясованих обставин. ХДС виплатив 20.5 млн доларів США штрафів за злочини пов'язані з політиними фінансами.

 

2000 р. партію прем'єр-міністра Ізраїлю Егуд Барака оштрафували на 2.6 млн долл США за порушення обмежень витрат на виборах у 1999 р., використання великої кількості неприбуткових організацій, що здобували гроші, які потім використовували на проведення виборчої кампанії Барака.

 

2000 р. Колишній прем'єр-міністр Італії від Соціалістичної партії Беттіно Краксі помер у вигнанні в Тунісі, куди втік, щоб уникнути ув'язнення за злочини, пов'язані з фінансуванням у політичній сфері. А Християнсько-Демократичну партію фактично було знищено на початку 90-х рр. потоком звинувачень щодо нелегального фінансування політичних кампаній посадовцями з Мілану.

 

2001. Мультимільйонера, власника засобів телекомунікації Тхаскін Шинаватра вибрали прем'єром після перемоги його партії на виборах. Проте невдовзі висунули звинувачення в тому, що в 1997 р. він не задекларував понад 200 млн. долл власного майна. Під тиском суспільного резонансу він змушений був подати у відставку. Якщо б його вину було доведено він би втратив право займатися політичною діяльністю.

 

P.S. Про політику та "брудні" гроші в Україні знають усі!

Однак свідчення, які дані Фірташем в суді під присягою мають інше смислове навантаження, аніж  бездоказові  чутки!!!

Чи стануть вони імпульсом для боротьби з корупцією, яка пронизала усі сфери суспільного життя й тягнеться від вищих ешелонів української влади, а чи черговим "прикрим непорозумінням" - покаже час. Однак абсолютно зрозуміло, що Фірташгейт є лакмусовим папірцем готовності й здатності українського політичного істеблішменту "жити по-новому".

 

"БРУДНІ" ГРОШІ - ФУНДАМЕНТ "БРУДНОЇ" ПОЛІТИКИ

Зізнання мільрдера Дм.Фірташа у Віденському суді про тісні контакти з П. Порошенком та В. Кличком вчергове висвітлили задавлену проблему української політики - проблему т.зв. "брудних" грошей у політиці.

“Брудні гроші” – це нелегальні, тіньові фінансові ресурси, які залучають для проведення виборчої кампанії. На думку багатьох дослідників, “брудні гроші”, задіяні в політиці найстрашніша загроза сучасній демократії.

Використання у виборчій кампанії нелегальних коштів підміняє представницьку функцію партії на забезпечення вузьких, приватно особистісних інтересів, комерціалізацію владних повноважень, використання легітимної влади на користь власного, напівзаконного бізнесу.

У такому сенсі процес застосування тіньових коштів на виборах найбільша загроза демократії яка не лише фактично, а й інституційно, впливає на ступінь конкуренції, свободи та вільного волевиявлення суспільних прагнень громадян.

Не можна стверджувати, що непрозоре використання фінансів у політиці – хвороба суто українська. Сучасна політична історія дає нам цілий ряд гучних скандалів, пов’язаних з використанням т. зв. “брудних” грошей у виборах, що свідчать про справді серйозну загрозу впливу “брудних грошей” на перебіг виборів та майбутню політику.

Усвідомлюючи масштаби цієї загрози ще 9-10 березня 2001 р. на 46 пленарному засіданні Венеціанської Комісії були прийняті Правила фінансування політичних партій, а 22 травня 2001 р. - Рекомендації ПАРЄ № 1516 щодо фінансування політичних партій, у яких містяться й положення щодо фінансування виборчих кампаній політичних партій.

Рекомендації та Правила, яких дотримується увесь цивілізований світ - крім України! Допоки такий стан речей зберігатиметься розраховувати на те, що народні депутати будуть справді виразниками інтересів народу - не доводиться!!!

Тому потрібно боротися не з наслідками - а з причинами!!!

  << Початок < Попередня 1 2 3 4 5 Наступна > Кінець >>