Інструменти
Ukrainian (UA)English (United Kingdom)Polish(Poland)German(Germany)French(France)Spanish(Spain)
Неділя, 23 лип. 2017

ЛЕГІТИМАЦІЯ "ЗНИЗУ"

Легітимація “знизу”. Багато партій, як відомо, виникають з так званих попередніх груп підтримки (наприклад, профспілкові чи конфесійні групи). Це так званий природний процес узаконення партій. Таким чином утворилося більшість західних партій як лівого, так і правого спрямування. З іншого боку, процес узаконення може відбуватися і тоді, коли цілі партії суперечать бажанням народу чи його більшості. Партійні лідери, займаючи нестабільне положення, можуть використати державний апарат з метою підтримки партій, які вони створюють. Таке можливе лише за умови, що “батьківська партія” є головною в державі. Така примусова політика може бути зумовлена впливом окремих груп, класів, родів. Процес легітимації партій природним шляхом є можливим лише за підтримки їх етнічними, релігійними, родовими чи клановими групами.

Родові партії. Цей тип суспільної легітимності допомагав становленню багатьох партій в минулому. Саме на родовій основі були створені торі та віги в Англії. Таку ж еволюцію пройшли найдавніші консервативні та ліберальні партії інших європейських країн. Партії такого типу були побудовані за принципом васалізму, маючи чітку структуру васал-піддані. Таким чином піддані зі своїми сім’ями та слугами формували партію свого васала. Головним принципом побудови партії розглядалась відданість лідеру. Такий спосіб легітимації партій сьогодні можна зустріти в окремих країнах Третього світу.

Етнічні партії. Окремі етнічні групи для захисту своїх інтересів створюють свої політичні партії. Етнічні меншини відіграли певну роль у формуванні багатьох партій в Європі і країнах, що розвиваються.

Релігійні партії. Церква також досить часто в історії виступала чинником суспільної легітимації. Це стосується у першу чергу так званих релігійних партій. Так, християнські чи мусульманські партії є досить поширеним явищем у світі. Звичайно, церкви засновують свої партії там, де вони є досить сильними, але не домінуючими. Коли церква домінує в суспільстві, їй немає потреби відстоювати свої позиції. Партії, утворені церквою, процвітають там, де інші суспільні групи не мають сильних утворень, чи коли їхні інтереси є ворожими церкві.

Так, християнські партії завоювали в континентальній Європі ширшу підтримку, ніж у Великобританії чи Скандинавії. Це сталося тому, що католицька церква є тут впливовішою, а частково через те, що її переслідували.

Класові партії. Класові партії є, мабуть, одним з найбільш відомих типів партій, що утворилися природним шляхом у Західній Європі і багатьох колишніх європейських колоніях. Розвиток класових партій в Європі пов’язаний з поширенням робітничого класу, що виник тут як наслідок процесу індустріалізації. І, навпаки, в країнах, де цього явища не існувало, рідко з’являлися класові партії природним шляхом. Соціалістичні та комуністичні партії виникли за умов особливої соціальної структури суспільства.

Класові партії рідко стають сильними, коли інші етнічні групи здатні сформувати сильні угруповання. В Канаді і США, наприклад, є досить сильними етнічні та церковні партії, тому тут і зазнали поразки соціалістичні партії. В Західній Європі, в Ірландії, де сформувалися сильні релігійні партії та в Швейцарії, де поширення набули етнічні партії, вплив соціалістичних партій теж був незначним.

Коли партії не мають підтримки однієї з вищеперелічених груп, вони, звичайно, залишаються нечисленними і також можуть бути такими своєрідними сателітами більших партій, які дають їм можливість існувати з певних тактичних причин. Їхня доля є різною: деякі самі себе утримують довший час, інші мають успіх певний час, а згодом зникають.

Кланові партії. Цей тип партії є достатньо специфічним типом політичних обєднань, що виникають, здебільшого, в країнах з квазідемократичною системою. У цих країнах боротьба за контроль над владою ведеться, зазвичай, між кланово-олігархічними групами, що зосереджують у своїх руках значні фінансові, інформаційні та адміністративні ресурси, які спрямовують у політиці на підтримку партій, які вони контролюють. Не є це партії в їх класичному розумінні, швидше подібні вони на групи інтересів чи клієнтели. Об’єднують вони людей не ідеологічними чи світоглядними мотивами, а можливістю отримання особистої вигоди (матеріальної чи іншої винагороди). Не є вони, звичайно, тривало існуючими партіями, а щезають зі зникненням кланово-олігархічного об’єднання, інтереси якого представляють. Для певного типу країн вони є одним із різновидів суспільної легітимації.