Інструменти
Ukrainian (UA)English (United Kingdom)Polish(Poland)German(Germany)French(France)Spanish(Spain)
П'ятниця, 18 серп. 2017

СУСПІЛЬНЕ ВИЗНАННЯ (ЛОЯЛЬНІСТЬ)

Суспільне визнання (лояльність). Основною формою підтримки політичних партій завжди було і залишається суспільне визнання (лояльність), тобто ставлення до них звичайних членів суспільства. На ранніх етапах історичного розвитку ставлення до політичних партій було вкрай негативним. Для роялістських торі партії були винахідливими і непатріотичними. Джеймс Медісон відчував, що фракції будуть такими шкідливими для державного устрою, що потрібно буде створити федеральний уряд, вільний від їхнього впливу. М. Острогорський вважав партію тріумфом приватного інтересу над суспільним. Р. Міхельс називав партії отрутою демократії.

Слово “партія” інколи розглядають у негативному значенні, мотивуючи це тим, що особи, які обєднуються для виявлення волі народу, часто використовують надану їм владу у своїх цілях. Особливо негативне ставлення до партій відзначається наприкінці ХІХ ст., коли партії розглядалися як угруповання, які зовсім не виражали інтересів більшості, а лише роз’єднували народ, відчужували громадян від політичного життя. Вони були своєрідним символом занепаду політичного життя, загрозою виникнення громадянської війни. Слова “фракція”, “партія” розглядались як синоніми до слова “битва”. Од-нак, незважаючи на все це, в останні роки ХІХ ст. в країнах Європи дійшли  висновку, що існування партій, громадських організацій, рухів та інших форм громадської самодіяльності є необхідною умовою демократизації суспільства.

Проте і сьогодні партії та політики не мають особливої популярності. Ця тенденція більшою чи меншою мірою відчутна скрізь. З цієї причини треба звернути увагу на фактори, які об’єктивно цьому сприяють.

Насамперед, потрібно мати на увазі феномен надмірних запитів та вимог до політики.

Часто політичного характеру набувають абсолютно всі вимоги, які громадяни висувають державі і виконання яких очікують. Завищені суспільні очікування і сподівання генерують глибоке суспільне невдоволення політикою, а провина найчастіше покладається на політичну партію. Коли вимоги до політики, якими б вони не були, не можуть бути задоволені, за це відповідає політична партія. Це і є результатом надмірних вимог та очікувань від політики та її акторів.

Сьогодні політика змушена пояснювати людям досить значну кількість складних проблем суспільного життя. Крім того, у суспільстві, орієнтованому на досягненні кращих результатів, політика також оцінюється цими мірками. Проте, як вимірювати успіх у політиці? Професійні політики та депутати переважно дуже ретельні люди. Те, скільки вони встигають зробити протягом одного тижня у парламенті, виборчому окрузі, в комітетах, органах влади та інших місцях вражає, однак громадськість майже не помічає цієї роботи і аж ніяк не ставиться до неї з повагою. Напевно, упередження проти всієї політики та її діячів є надто глибоким. Це сумний факт, адже не визнається і не оцінюється належно та суспільна праця, яка має суттєве значення для вдосконалення стану суспільних справ.

За причину цього може правити ще й те, що громадянин сприймає політику лише частково. Його сприйняття дуже суб’єктивне. Політика для пересічного громадянина – тільки дрібна частка його життя. Звичайний громадянин не хоче бути надмірно політизованим, тому й відсутній інтерес до широкого і всебічного сприйняття політики. Громадянам заважає те, що їм не подобається, не зрозуміле, дратує їх. Це можна спостерігати під час дискусій у парламенті. Справедливо, що дебати ці не завжди ведуться коректно, за правилами культури політичних суперечок. Однак сьогодні не можна не помітити, що більшість населення політичні дискусії розглядає в занадто негативному світлі: вважається, що той, хто полемізує, заважає нормальній роботі, а не те, що політичні дебати необхідні для досягнення рішень та компромісів.

Конкуренція між політичними діячами, які прагнуть досягти певного успіху, не оцінюється з тією неупередженістю, яка робить можливим справжнє змагання для виявлення кращого кандидата на відповідну посаду. З’являється підозра про відтирання чи напад, несолідарне або нелояльне ставлення до когось. Всі партії потребують персональних альтернатив. Політика робиться політиками. Відкрите змагання між людьми, таке, що відповідає правилам політичної етики, є абсолютно необхідним. Політиці та партіям потрібний широкий прошарок лідерів, які ними стають лише у змаганні. Ця група необхідна, бо потреба у політичному керівництві існує завжди і на різних рівнях. Вона приваблива ще й тому, що з політичним керівництвом пов’язані влада, вплив і визнання, а також, мабуть, і критика, й можливість втрати впливу, успіху.

Часто партії підлягають критиці через те, що вони демонструють низьку компетентність при прийнятті рішень. Їм закидають те, що при доборі кадрів не виявляються ґрунтовність та відповідальність. Посадові особи втратили контакт з суспільством, провадять свою діяльність без належного контролю з боку громадськості. Про партії складається враження, ніби вони всемогутні і тому у все втручаються. Це стосується формування суспільного життя, так само, як і інших сфер, де партії з більшими зусиллями можуть виявити активність. Прикладом можуть бути засоби масової інформації, суди. Партії надто схильні до екстенсивного втручання до царини, важливої для їхніх публічних дій, що створює загрозу незалежності іншим важливим інститутам.

Можна ще наводити численні претензії стосовно політиків та політичних партій яким вони служать і, значною мірою, вони є справедливими, однак, суть проблеми полягає в тому, що сьогодні саме інститут політичних партій є тим соціально-політичним феноменом, який об’єктивно сприяє демократизації суспільства. Це диктується самою суттю політичних партій, що не раз було доведено історичною практикою. Не помічати цього, ігнорувати чи піддавати сумніву – означає боротися проти демократичного розвитку суспільства.

 

Звичайно, що політики та політичні партії повинні перебувати під контролем громадськості, але цей контроль повинен бути неупередженим, кваліфікованим і спрямованим на суспільний поступ.