Фінансові ресурси та джерела виборчої кампанії. Фандрайзинг. Фінанси, які потрібні для виборчої кампанії, називають фінансовими ресурсами виборчої кампанії. Проведення сучасних якісних виборів коштує дуже дорого. Тому регулярне надходження грошей у потрібних обсягах на кожному етапі виборів є необхідною умовою успіху.

Безсумнівно, перемогти на виборах тільки унаслідок значних фінансових витрат неможливо, але й без них проводити успішну виборчу кампанію надзвичайно складно. Тому задовго до початку виборчої кампанії кандидати в депутати (політичні партії, виборчі блоки) повинні серйозно задуматись над власними фінансовими можливостями і поповненням свого виборчого фонду. Перед початком кампанії доцільно визначити потрібний обсяг фінансових ресурсів і джерела їхнього надходження. Для цього учасники виборів займаються фандрайзингом (дослівно — збиранням коштів).

Джерела фінансування виборчої кампанії розподіляють на прямі й опосередковані. До перших належать: членські внески; державне фінансування; добровільні пожертви спонсорів; дохід від партійних видань, комерційної діяльності партій; власні кошти партійних кандидатів; пряма або прихована фінансова підтримка органами влади різного рівня провладних партійних структур та кандидатів; використання дивідендів від діяльності прибуткових підприємств за рахунок отримання в управління від держави пакетів акцій. До других — тенденційна позиція ЗМІ, безоплатна праця членів партії та волонтерів, гуманітарна допомога, що акумулюється громадськими організаціями, близькими до політичної партії або кандидата у депутати, формування “піраміди кандидатів” — у межах мажоритарного виборчого округу: партійні кандидати до парламенту, обласної та міської ради, дружні зв’язки зі ЗМІ, поліграфічними, рекламними, транспортними й іншими структурами.

Виокремлюють два види збору коштів: 1) публічний — залучення  широких кіл населення; він характеризується значними затратами і не дуже ефективний з погляду кількості зібраних коштів, хоча такий спосіб дає змогу популяризувати кандидата; 2) цільовий — стосується невеликого, але ретельно обраного кола потенційних спонсорів.

Збір коштів на виборчу кампанію може мати три основні цілі: 1) політичну (надання процесові збору коштів законного та публічного характеру); 2) агітаційну (залучення до виборчої кампанії найбільшої кількості людей); 3) фінансову (збір коштів на виборчу кампанію, отримання організаційної допомоги на виборах). Особлива роль у забезпеченні фінансових ресурсів виборчої кампанії належить так званому адміністративному ресурсові.

Збір коштів — це складний процес, який потребує ретельної підготовки.  Найоптимальніший варіант, коли головним збирачем коштів є сам кандидат.

Дуже важливі показники — час і точність надходження, а також передбачуваність кількості фінансів. Що швидше кандидат отримає фінанси, то ефективніше він зможе провести виборчу кампанію. Гроші, отримані на початку виборів, дають більший ефект порівняно з коштами, котрі надходять наприкінці кампанії.

Точність надходження коштів гарантує можливість проведення всіх запланованих акцій згідно з графіком. В іншому випадку порушується вся тактика виборчої кампанії, що може призвести до поразки на виборах. Якщо немає чітких фінансових орієнтирів  щодо проведення виборчої кампанії, то неможливо розробити ефективну стратегію й тактику виборів

Кошти, які треба вкласти в організацію виборчої кампанії кандидата у депутати (партії), щоб досягти “середньоринкового рівня” і витримати конкуренцію інших кандидатів, називають “ціною” кандидата (партії). Документ, який узагальнює фінансовий аспект виборчої кампанії, називають бюджетом фінансової кампанії. Бюджет — це фінансова картина тактичного плану, він відображає тактичні пріоритети. Без зіставлення плану-графіка і бюджету виборча кампанія не буде успішною.

Бюджет складається з двох частин — надходжень та видатків. Надходження на виборчу кампанію формують виборчий фонд. Видатки розподіляють за періодами часу (щомісячно, щотижнево, щоденно).

Структура видатків виборчої кампанії загалом типова. Вони складаються з витрат на оплату реклами в ЗМІ й друковану продукцію (листівки, плакати і под.), на спеціальні заходи (зустрічі, мітинги на ін.), з оплати праці штатних працівників виборчої команди та консультантів-експертів, орендної плати за приміщення виборчого штабу, транспортних видатків, з витрат на придбання (оренду) оргтехніки, потрібної для роботи виборчого штабу, поточних витрат (канцтовари, предмети життєдіяльності штабу), представницьких витрат (до 10 % суми бюджету).

Фінансування витрат виборчої кампанії відбувається з виборчого фонду партії (кандидата). Виборчий фонд — це відкритий, відповідно до закону, банківський рахунок політичної партії (кандидата) для збору коштів на проведення виборчої кампанії. Кошти, з яких формують виборчий фонд, розподіляють на власні кошти кандидата (партії), добровільні пожертви фізичних чи юридичних осіб. Добровільний внесок до виборчого фонду однієї партії не може перевищувати 400 розмірів мінімальних заробітних плат, а кандидата у депутати в одномандатному окрузі — 20 розмірів мінімальних заробітних плат. Власні кошти партії, кандидата у депутати, які перераховують на відповідний рахунок, не підлягають обмеженням за сумою і кількістю перерахувань.

Партія (кандидат) зобов’язані відкрити рахунок свого виборчого фонду не пізніше, ніж на десятий день з дня реєстрації їх ЦВК.

Закон “Про вибори народних депутатів України” детально врегульовує питання стосовно формування та порядку використання коштів виборчих фондів. Він установлює жорсткі загальні вимоги до виборчих фондів: партія (кандидат) має право відкрити лише один рахунок виборчого фонду; всі виборчі рахунки відкриваються тільки в національній валюті; кошти з рахунку фонду витрачають у безготівковій формі; витрачання коштів припиняється за день до дня виборів; розпорядники виборчого фонду зобов’язані подавати фінансові звіти про надходження та використання коштів виборчого фонду.

Кошти виборчих фондів партій (кандидатів) використовують лише для проведення передвиборної агітації. Закон визначає, що підставою для відкриття рахунку виборчого фонду партії (кандидата) є копія рішення ЦВК про реєстрацію кандидатів у депутати в багатомандатному й одномандатному окрузі. Порядок відкриття і закриття рахунка виборчого фонду партії (кандидата) регулює Інструкція про порядок відкриття і використання рахунків у національній та іноземній валюті, затвердженій постановою Правління Національного банку України від 18 грудня 1998 р.

Для створення належних умов для забезпечення контролю за використанням коштів виборчих фондів Закон передбачає: партії відкривають рахунок виборчого фонду в установі банку за місцем розташування ЦВК — у Києві. Закон визначає спеціальні умови для відкриття, користування коштами та закриття відповідних рахунків виборчих фондів: послуги установи банку, пов’язані з відкриттям і закриттям рахунка виборчого фонду, надаються безоплатно; установа банку за користування коштами, які є на рахунку виборчого фонду, відсотки не нараховує і не сплачує.

Інформацію про відкриття рахунка відповідного виборчого фонду та його реквізити не пізніше наступного робочого дня повідомляють ЦВК та публікують у газетах “Голос України” й “Урядовий кур’єр”. Закон не передбачає конкретної відповідальності партій (кандидатів) за невиконання ними обов’язку стосовно утворення своїх виборчих фондів. Доцільно, проте, взяти до уваги: невідкриття рахунків власних виборчих фондів опосередковано може призвести до застосування санкцій у вигляді скасування ЦВК рішення про реєстрацію списку кандидатів партії у випадку: визнання судом, що партії (кандидати), окрім коштів свого виборчого фонду, використовували під час фінансування передвиборної агітації інші кошти. Закон також запроваджує перелік заборон про прийняття добровільних внесків до виборчого фонду. Забороняється робити добровільні внески: іноземним громадянам та особам без громадянства; анонімним жертводавцям.

Розпорядник накопичувального рахунку виборчого фонду партії (кандидата) має право відмовитися від внеску фізичної особи, про що він подає відповідну заяву та платіжний документ до установи банку, де відкрито накопичувальний рахунок партії (кандидата). Контроль за надходженням, обліком і використанням коштів виборчих фондів здійснюється відповідно до Порядку, затвердженого постановою ЦВК за погодженням із Національним банком України та спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі зв’язку.

Партія із кандидатів, прізвища котрих введені до виборчого списку цієї партії або своїх уповноважених осіб у загальнодержавному виборчому окрузі, призначає двох розпорядників виборчого фонду, які мають виняткове право на розпорядження коштами з накопичувального рахунка виборчого фонду партії. Вони зобов’язані обліковувати надходження та розподіл коштів виборчого фонду партії, забезпечувати дотримання фінансової дисципліни, цільове використання коштів цього фонду.

Розпорядник коштів накопичувального рахунка виборчого фонду партії (кандидата) зобов’язаний не пізніше, ніж на п’ятнадцятий день після дня виборів, подати до ЦВК фінансовий звіт про надходження та використання коштів виборчого фонду партії (кандидата). Витрачання коштів з поточних рахунків виборчого фонду партії (кандидата) припиняється о 18 год. останнього дня перед днем виборів. Арешт коштів на рахунках виборчого фонду партії (кандидата) не допускається. Закриття рахунків, зупинення операцій за рахунками виборчого фонду партії (кандидата) раніше, ніж у термін, визначений законом, відбувається лише у випадку втрати партією (кандидатом) статусу суб’єкта виборчого процесу.

Кошти виборчого фонду, не використані партією, за рішенням керівного органу партії, прийнятим у десятиденний термін після офіційного оприлюднення результатів виборів, перераховують із накопичувального рахунка виборчого фонду партії на поточний банківський рахунок партії в п’ятиденний термін з дня надходження до установи банку відповідного рішення партії. У випадку неприйняття у цей термін партією такого рішення невикористані кошти виборчого фонду партії установа банку перераховує до Державного бюджету України на п’ятнадцятий день з дня офіційного оприлюднення ЦВК результатів виборів.

Прозорість використання виборчого фонду — це умова прозорості політики. В Україні немає адекватних механізмів громадського моніторингу застосування виборчих фондів. Уперше в Україні поточні й підсумкові показники моніторингу виборчих фондів розробила Коаліція громадських організацій України “Свобода вибору” та українське представництво міжнародної організації “Transparency International”. До головних індикаторів моніторингу вони ввели: вартість прямої політичної реклами суб’єктів виборчого процесу в ЗМІ, яку розміщували з метою отримання електоральної підтримки, вартість непрямої політичної реклами, відповідність вартості витрат на політичну рекламу вимогам чинного законодавства, розподіл вартості реклами за часовими періодами, розподіл вартості реклами за типами ЗМІ, співвідношення витрат у регіональних і загальнонаціональних ЗМІ, умовна “ціна” голосу для всіх суб’єктів виборчого процесу за підсумковим показником вартості політичної реклами у ЗМІ.

Основна проблема нормативного регулювання цієї сфери — нереалістичність визначених законодавством максимальних сум виборчих фондів. Така практика обмеження виборчих фондів є у Великій Британії під час виборів до палати громад та у Канаді. Для дотримання подібних лімітувань треба створити сувору адміністративну систему, коли на всі витрати кандидатові чи спеціально призначеному службовцеві (“агенту”) треба заздалегідь отримати дозвіл або ввести жорстку систему штрафів (у Великій Британії за перевищення виборчих фондів можна втратити місце в парламенті).

Проблемою є визначення “іноземних” кампаній та іноземців, котрим у більшості країн заборонено вносити кошти у виборчий фонд. У Тайвані іноземне фінансування - опора економіки, тому тут діє заборона політичного фінансування тільки для іноземних юридичних осіб і груп, де керівники є іноземцями. У Канаді й Росії компанії, які мають 30 % іноземної власності, звільняються від заборони щодо “іноземних донорів”. Те саме стосується США і Великої Британії; у них це зумовлено впевненістю у неможливості похитнути внутрішній лад країни внаслідок незначного іноземного втручання і суттєво вплинути на передвиборну боротьбу. Українському законодавствові бракує чітко встановлених критеріїв визначення “іноземності” таких компаній.

Є також проблема філій вітчизняних компаній за кордоном. Наприклад, у Німеччині дозволені внески від таких філій, коли частка німецького власника становить понад 50 %. В українському законодавстві треба передбачити норми щодо філій вітчизняних кампаній за межами України.

Постають проблеми з визнанням різних груп населення — членів діаспори, іноземних резидентів, осіб без громадянства. У Німеччині використовують внески з Данії для партій, що представляють інтереси етнічних данців. У Великій Британії Ольстеру дозволено отримувати внески з Ірландії. В Україні не передбачено механізмів фінансування партій, котрі репрезентують інтереси великих груп національних меншин з країн їхнього походження, так само, як і фінансування українських партій членами української діаспори за кордоном. Проте чітко визначено, що іноземні резиденти й особи без громадянства є “іноземцями”, тому не можуть бути донорами передвиборних кампаній.

Для країн — членів наддержавних міжнародних утворень є проблема “іноземності” інших країн — членів цього утворення та його керівних структур. Країнам — членам Європейського Союзу заборонено визнавати відповідні внески від донорів з інших країн-членів “іноземними”. Однак цілком зрозуміло, що такі інвестиції дають змогу іноземним країнам, юридичним та фізичним особам втручатись у внутрішньополітичну боротьбу окремої країни.

Те саме стосується заборони отримувати кошти на передвиборну кампанію від іноземних урядів, яка є, наприклад, у Франції та Португалії.