ПОЛІТИЧНИЙ ЛИС У МІСТІ ЛЕВІВ

Спроба начерку психологічного портрету Садового

Андрій Садовий – класичний приклад політичного лиса. Він цілковито невиразний ідеологічно. Аби не пов’язувати себе з певними ідеологічними принципами він зазвичай дотримується дуже загальних та аморфних світоглядних позицій.

Він або неідеологічний прагматик (центрист) або християнський мораліст. І перше й друге дає йому можливість певного позиціонування у системі політичних координат, але цей простір настільки широкий, що безболісно дозволяє йому без зайвих зусиль змінювати свої погляди в потрібний час практично в протилежному напрямку.

Для нього світогляд та переконання – речі функціональні – ними варто послуговуватися якщо вони приносять користь і їх позбуваються або змінюють якщо – ні. Загалом його світоглядне кредо – відсутність будь-якого чітко окресленого світогляду. Виправданим і цінним є усе, що приносить результат. Усе що не наближає до мети – обуза!

Така світоглядно-ідеологічна невиразність дає йому можливість бути своїм для патріотично налаштованих галичан і одночасно не створює перепон, - ані ідеологічних ані ментальних,- для спілкування із представниками іншого світоглядного поля. “Страусина позиція” трактується ним як вершина “хлопської мудрості”, яка, на його думку, дає можливість перехитрити усіх й добитися конкретних результатів на свою користь.

Він завжди є таким яким його хоче бачити той – від кого він залежить. Він готовий розмовляти із співбесідником російською і гучніше за усіх кричати “Хто не скаче-той москаль!”, знаходити точки дотику як з сепаратистами так і з націоналістами. Він має аргументи для борців з корупцією і одночасно є її учасником та організатором.

Він намагається виглядати інтелектуалом і лібералом, але явна нестача системної освіти й знань змушує його компенсувати це… носінням окулярів та колекціонуванням дипломів про вищу освіту. Він не розуміє і зневажає інтелектуалів саме через те, що відчуває їх недосяжність.

Останні не надто цінують і його. Через те – його оточення – як і очолювана ним партія – армія слухняних солдатиків без власної позиції і волі, готова виконувати будь-які накази свого начальника – аби тільки платили. А як відомо хто платить – той і замовляє музику!

Попри те, що він намагається стати політичним лідером – лідерство його засноване не на особистих якостях та здібностях, а виключно на посаді та ресурсах. Він хоче слави, але боїться бути першим! Він боїться публічності. Він актор другого плану. Майстер інтриг та закулісних комбінацій.

Поруч із ним завжди повинен бути Хтось, що його прикриває, захищає, веде й одночасно бере відповідальність на себе – віддаючи лаври слави йому. Камікадзе, що готовий вмерти за свого імператора!

Він не здатний працювати системно та стратегічно. Він майстер експромту. Герой миті, який швидко спалахує і швидко згорає. Рутинна робота його гнітить. Він завжди у пошуку чогось нового – атракційного, нечуваного та небаченого. Можливо в попередньому житті він був Нероном, який любувався красою полум’я підпаленого ним Риму.

Він боягуз. Він боїться свого оточення, яке вважає таким, що зазіхає на його імперію. Серед його найзапекліших конкурентів – люди, які у свій час були до нього дуже близькими. Навколо себе він вибудовує команду не професіоналів, а тих, що готують для нього “теплу ванну”, працюють над його сценічним образом – іміджмейкери, спічрайтери, стилісти. Для нього політика це не праця – а вистава, п’єса, перформенс – “мильна опера” з переслідуваннями, втечами і пострілами і… звичайно ж з love story.

Він зразковий сім’янин та християнин, але не ортодокс. Він готовий служити Богу і Мамоні. Йому ближчим за духом є, очевидно, протестантизм. Звідси його постійне протистояння із традиційною церквою. У боротьбі за народні симпатії – він вбачає у ній серйозного конкурента, а тому й воює із нею доступними йому методами.

Він людина заможна. Але зароблені ним статки мають не продуктивну, а спекулятивну основу. Він не сіяв і не жав. Не виробляв ані товарів ані послуг тим паче технологій. Він - успішний спекулянт. Торговець людськими ілюзіями. І це також позначилося на його психології. З повітря можна робити цілком конкретні гроші! Людські проблеми та надії – можна вигідно для себе конвертувати!

Він тонко відчуває настрої мас і вміє вдало на них зіграти. Підігрує йому у цьому його власна інформаційна імперія – український Голлівуд – фабрика мрій. Мабуть відомий драматург Станіславський, спостерігаючи за його грою, вигукнув би: “Який вмирає актор!” і “Який народився популіст!”,- з іронією та сумом продовжили б ми.

Ю. Шведа – політолог.