Інструменти
Ukrainian (UA)English (United Kingdom)Polish(Poland)German(Germany)French(France)Spanish(Spain)
П'ятниця, 18 серп. 2017

НАУКОВА ПОЛІТИКА НОВОГО ПОКОЛІННЯ: ДОСВІД НОРВЕГІЇ ДЛЯ УКРАЇНИ

У прийнятій недавно українським парламентом Програмі діяльності Кабінету Міністрів існує окремий розділ – “Підвищення якості освіти в Україні”. Однак обсяг завдань, які сформовані урядом у цій сфері викликають у фахівців – гірку посмішку. Мабуть сам А. Яценюк, розуміючи недосконалість запропонованих реформ в галузі освіти та науки, змушений був додати від себе про готовність більш комплексного та повного підходу до розвитку цієї сфери. Однак виглядає на те, що ясності того в якому напрямі й яким чином має відбуватися реформування цієї сфери немає, на жаль, й серед самих урядовців.  Тому досвід розвитку освіти та науки в Норвегії думаю буде вельми корисним й для нас.

Норвегія – держава, яка має один із найрозвинутіших та злагодженіших науково-дослідних комплексів. Парадоксально, але вона не була серед держав, які формували ядро європейської науки, яке формувалося в XVI-XVIII cт. (Італія, Франція та Сполучене Королівство); не приймала участі в формуванні науки Нового часу, але зумівши імплементувати її в XVIII ст. досягнула в цій галузі значних результатів.

Національна наука розвивається тут від Постанови короля 1629 р. в якому говорилося про обов’язкову здачу в Університеті Копенгагена екзамену для отримання церковного сану. З цих пір більшість норвезьких студентів розпочали навчатися саме в цьому університеті.

У 1969 р. два норвезьких вчених – Одд Хассель  (хімія) та Рагнар Фриш (економіка) стали лауреатами Нобелевської премії. Економічні премії отримували також в 1989 р. Трюгве Хаавельмо, а у 2004 г. Фінн Кідландув.

Сьогодні структура норвезької науки представлена трьома організацйними рівнями: політичним, стратегічним та виконавчим. На політичному рівні головним актором є Стортинг (норвезький парламент) та уряд країни. Їх завдання полягає у розробці рамкових умов і формуванні загальних цілей та принципів розвитку наукової політики.

Наука в Норвегії організована за “секторальним принципом”, що означає поділ відповідальності за фінансування різних наукових напрямків між профільними міністерствами. Координацію зусиль здійснює Міністерство освіти, воно ж відповідає за майже половину державних асигнувань на науку в країні. При цьому всі норвезькі міністерства так чи інакше приймають участь у фінансуванні наукової політики.

На стратегічному рівні центральним інститутом є Рада з науки, заснована в 1993 р. шляхом злиття 5 дослідницьких рад країни. Ця рада знаходиться під керівництвом Міністерства освіти та науки. В його повноваження входить планування, активізація, координація та фінансування норвезьких досліджень. Приблизно 30 % державного фінансування науки відбувається  через Раду по науці. Крім того вона реалізує три важливі ролі в науковій системі країни: 1) є головним радником уряду в галузі наукової політики, 2) є органом, який реалізує загальну державну політику в цій сфері, 3) є майданчиком для формування наукової політики, у яку залучається широка громадськість.

Комісія “Інновації Норвегії” також є діяльним органом перед яким стоїть ряд стратегічно важливих завдань. Головне серед них – посилення інноваційної складової в національній економіці з метою підвишення конкурентоздатності Норвегії на світовому ринку. Головними акціонерами цієї організації є Міністерство торгівлі та промисловості (51 % акцій) та органи управління адміністративними одиницями (фюльке) – (49 % акцій). Ресурси для розвитку поступають також і від інших міністерств та приватних осіб.

Акторами виконавчого рівня в науці виступають дослідницькі інститути, університети та вищі школи, медичні утанови, музеї, бібліотеки та архіви. Університети при цьому можуть функціонувати одночасно на двох рівнях (стратегічному та виконавчому). Приблизно 60 % державних асигнувань припадає саме на них.

Левова частка фундаментальних наукових досліджень відбувається в стінах університетів; дослідницькі інститути відповідають за прикладну науку, а робота з розвитку інноваційного потенціалу припадає на бізнес- та інші економічні структури.

Університети виконують 29 % всього обсягу досліджень в країні. За останні 30 років науково-дослідницький потенціал в даному секторі значно зріс, що стало наслідком як розвитку системи вищої освіти так і урядових проектів по розвитку фундаментальної науки.

Сектор дослідницьких інститутів представляє собою гетерогенну групу, яка за даними 2011 р. відповідає за 24 % всієї науково-дослідницької діяльності Норвегії. За останні 20 років розмір цього сектору не збільшився, навпаки його роль в національній науці скороується. Цей сектор включає в себе як спеціалізовані науково-дослідницькі інститути, так і підприємства, які не визначають дослідницьку діяльність як головну сферу своєї діяльності, а також організації, які опосередковано пов’язані з науковими дослідженнями, наприклад, музеї.

Національна система охорони здоров’я та недержавні лікувальні заклади також складають значну частину загального наукового потенціалу. В 2010 р. вони освоїли 2 млрд. норвезьких крон (347 млн. дол. США) на наукові дослідження, що складає близько 6 % загальних видатків на науку.

Бізнес-структури також складають невід’ємну  частину норвезького виконавчого рівня науки. На них припадає 43 % сукупних розходів на науку. Кожне п’яте підприємство країни так чи інакше вносить вклад в наукову активність, і ця частка постійно зростає. В державі функціонує 13 науково-дослідницьких парків, пов’язаних з університетами, НДІ та дослідницькими центрами. Саме вони є важливою об’єднуючою ланкою між науковими колами та реальними секторами економіки Норвегії.

Науковий бюджет і фінансування наукової політики в Норвегії

Основні видатки на розвиток науки та освіти несе держава. У 2006 р. видатки на дослідження та інновації в Норвегії становили 15.4 млрд. крон (2.63 млрд. дол США). З них 42 % - державні ресурси, а 47 % - внесок бізнесу. Таким чином, більша частина досліджень проводиться в промисловості (розходи приблизно становлять 10 млрд крон – 1.78 млрд дол США). На дослідження університетів і вищих шкіл припадає приблизно 4 млрд крон (683 млн дол США) на інститути – 1.5 млрд. крон (256 млн дол США).

Загальні видатки на науку та інноваційну діяльність в 2006 р. складали 1.8 % ВНП Норвегії. Однак вже в 2009 р. видатки на науково-дослідницьку діяльність виросли до 21 млрд крон (3.56 млн дол США). З них 42 % поступило від промислового сектору та бізнесу, 8 % - засоби іноземного капіталу і 4 % - засоби, отримані з інших джерел в Норвегії. Таким чином можна говорити про ріст асигнувань на науку за всіма каналами.

У бюджеті країни 2013 р. сукупні видатки на науку та дослідження складали 27.4 млрд крон (4.68 млрд дол США), що в реальних величинах говорить про приріст в 2.2 % порівняно з 2012 р. Держава намагається посилити тенденцію до росту видатків на дослідницьку та інноваційну діяльність. Уряд поставив перед собою завдання збільшити до 2020 р. державні вкладення у цю галузь до 6 % ВНП, що складатиме 46 % від усіх вкладень в науку.

Для досягнення такої мети вже в 1999 р. було засновано Фонд наукових досліджень та інновацій, головне завдання котрого – забезпечення більш стабільного та довготривалого фінансування наукових досліджень в країні. Станом на 2010 р. загальні ресурси фонду складали 37 млрд крон (6.32 млрд дол США). Крім того, в 2003 р. уряд видав постанову, згідно з якою підприємства отримали право повертати 20 % суми сплачених податків за умови, якщо ці кошти направляються на наукову та інноваційну діяльність.

47 % інвестицій в науку здійснюється приватним сектором. В промисловості проходить значна частина інноваційних досліджень, в той час, коли інститути в основному займаються прикладними дослідженнями. При університетах переважають фундаментальні розробки, але проводяться також і прикладні дослідження.

Науковий бюджет науково-дослідницької ради – головного джерела ресурсів для норвезьких учених – складав в 2014 р. 29 млрд крон (4.95 млрд. дол США), з яких 47 % - це державні ресурси, а 53 % - ресурси приватних осіб та інститутів.

Серед спроб забезпечити неурядову підтримку досліджень виділяється ініціатива професора геології Вальдемара Крістофера Бреггера, який намагався налагодити збір приватних коштів в рамках кампанії по “просуванню” науки. Важливою заслугою цього руху стало створення Фонду Фрітьофа Нансена (норвежського полярного дослідника) для підтримки норвезької науки. Серед приватних інвесторів можна також відзначити Інститут науки і свободолюбства Крістіана Міхкельсена, а також Андерса Яреса, які зробили великі пожертви університету Осло в 1960-1970-х рр.

Офіційна статистика в галузі наукових досліджень в Норвегії кожен рік презентується у звіті Науково-дослідницької ради Норвегії. Крім того існує також т.зв. Науковий Барометр, який розробляється Міністерством освіти країни.  Вперше він був представлений в 2011 р. і з тих пір містить 24 показники стану норвезької науки, причому основна його частина присвячена міжнародним порівняльним даним.

У звіті вказано, що кількість дослідників з ступенем бакалавра, магістра чи доктора наук складала в 2006 р. 35 тис. чоловік. У вказаному році вони провели приблизно 21 тис. досліджень. Цікаво, що серед норвезьких учених жінки складали 37 % в університетах та вищих школах, 32 % - в дослідницьких інститутах і 18 % - в промисловому секторі. В 2003 р. частка жінок, які зайняті науковою діяльністю складала 29 %.

В 1960-1975 рр. у Норвегії спостерігається ріст кількості університетів. В 2005 р. було відкрито два нових університети. В 2007 р. загальне число студентів складало 211 тис. чол. З них майже 90 тис. навчалося в університетах чи вищих учбових закладах наукового профілю і 122 тис. – в державних вузах.

Науково-дослідницька діяльність значно розширилась у всіх трьох ключових секторах науки: університетах, вищих школах і в промисловості. Протягом тривалого часу однією з основних політичних задач Норвегії залишається інвестування в науково-дослідницьку сферу такої ж кількості коштів відносно ВНП як у розвинених західноєвропейських країнах.

Державна політика в галузі науки та освіти

Головними цілями державної наукової політики є подальший розвиток суспільства загального благоденства і формування основ для “науки майбутнього”. У зв’язку з цим державний бюджет складено в такий спосіб, аби покрити видатки на дев’ять головних цілей в науковій політиці, які вказані в посланні уряду під назвою “Середовище для науки”. З них п’ять є тематичними і в основному стосуються розвитку суспільства благополуччя, подолання глобальних викликів та забезпечення бази для майбутніх досліджень. Інші чотири стосуються проблем інтернаціоналізації науки й створення ефективної наукової системи.

Однак результати фундаментальних наукових досліджень помітні лише в довгостроковій перспективі, й проходить достатньо багато часу перш ніж вони починють застосовуватися. У зв’язку з цим уряд намагається зробити прогнози застосування наукових та інноваційних досліджень точніше або ж збільшити їх строки. З цією метою в посланні уряду парламенту від березня 2010 р. міститься зобов’язання розробити національний план розвитку науки та вищої освіти на довгострокову перспективу, де будуть викладені стратегічні пріоритети у цій галузі на найближчі десять років.

Головні завдання, вказані в посланні, наступні:

- Оцінити достатність фінансування університетів і переглянути дане питання у випадку виявлення невідповідностей, 

- Розвивати систему управління та стимулювання наукової діяльності на рівні місцевого самоуправління,

- Слідкувати за тим аби результати наукової активності були доступні громадянам і поступово ставали частиною їх життя,  

- Розробляти довгостроковий план розвитку наукової політики і недопускати прийняття спонтанних рішень,

- Здійснювати дії щодо зближення науки та освіти та сприяти науковій діяльності серед студентів та молодих вчених.

В подальшому ці пріоритети повинні враховуватися при здійсненні фінансування наукової структури, виділенні стипендій та грантів. Даний план був покликаний гарантувати довготривалість, прозорість та передбачуваність інвестицій в науку.

В жовтні 2005 р. уряд Столтенберга разробив наступні цілі норвезьких досліджень:

- Збільшення асигнувань на фундаментальні дослідження,

- Збільшення частки ВНП, яка виділяється на наукові дослідження, на 3 %,

- Прийняття додаткових заходів для залучення досліджень та вчених з зарубіжних країн, та розширення обміну спеціалістами,

- Проведення досліджень в тих сферах промисловості, у яких Норвегія має найбільший потенціал,

- Визнання пріоритетності досліджень, орієнтованих на бізнес, а у подальшому – забезпечення ефективного поширення та використання отриманих результатів.

У грудні 2008 р. Міністерство економіки та торгівлі представило перше урядове послання про інновації, яке отримало назву “Нова та стійка Норвегія”. Вон було розглянуте та прийняте урядом весною 2009 р. На основі цих двох документів норвезький парламент – опублікував два послання, перше – в 2005 р. під назвою “Готовність до досліджень”, а друге – в 2009 р. – “Середовище для досліджень”. У них були позначені пріоритетні галузі й питання наукових досліджень в Норвегії.

Такими були оголошені наступні:

- Збільшення інвестування науково-дослідницької діяльності як державою так і приватними акторами,

- Необхідність подолання глобальних проблем в галузі енергетики, клімату, бідності, а також проблеми, які впливають на здлоров’я нації,

- Обов’язкове залучення північних регіонів в дослідницьку роботу,

- Готовність віддавати пріоритет фундаментальним дослідженням,

- Необхідність розробки нової моделі фінансування та модернізації інфраструктури, Необхідність залучення нових наукових кадрів,

- Ріст інтернаціоналізації науки,

- Перегляд питання використання ресурсів в галузі наукових досліджень.

-

- Наукова етика

Протягом 1990-х років етичні питання, повязані з сучасною наукою, мали прискіпливу увагу зі сторони наукового співтовариства та суспільства загалом. Урядом Норвегії були засновані три спеціальних комітети з наукової етики, метою яких став розгляд подібного роду питань.

Окремий “Закон про етику та добросовісність в наукових дослідженнях” був прийнятий в 2007 р., а також був заснований Національний комітет з питань розслідування порушення принципів в науковій етиці. Закон також включав в себе призначення національних та регіональних комітетів з наукової етики.

Індивідуальна академічна свобода є визначальним принципом науки в країні й гарантує незалежність та надійність наукових досліджень. Шляхом внесення поправок в закон про вищу освіту цей принцип був закріплений на законодавчому рівні.

Важлива проблема визначення методів, оцінок та цінностей, відпвідно до яких в науковій сфері будуть встановлюватися обмеження в науковій діяльності.

Розвиток міжнародного наукового співробітництва

Головне завдання, яким керується Норвегія, приймаючи участь в міжнародному співробітництві – необхідність гарантування якості наукових досліджень, а також бажання залучати інновації з інших країн. Перед “науковою політикою нового покоління” стоять три завдання:

- Активна участь в європейському науковому просторі,

- Зміцнення двостороннього наукового співробітництва,

- Перетворення Норвегії в значного глобального актора в міжнародній науковій співпраці,

- Співробітництво в  рамках Європейського науковго простору – гарантія вільного руху вчених, наукових ідей та технологій.

Міністерство освіти Норвегії виробило стратегію співпраці з ЄС з питань науки та наукового розвитку.

Активно здійснюється двостороннє наукове співробітництво. Норвегія має ряд двосторонніх угод з науки з Південною Африкою (з 2002), з Японією (з 2003), США – з 2005, Індією – з 2006 та Францією – з 2008 р.

Підсумки

Норвегія пройшла тривалий шлях реформування сфери освіти та науки від відправки своїх студентів на навчання за кордон до розвиненої багаторівневої наукової системи, яка об’єднала велику кількість акторів.  Можна стверджувати, що за останні роки зросла суспільна значимість науки загалом. Розробка єдиної наукової стратегії та політики, а також ретельний контроль над їх реалізацією є важливою сферою державної політики. На думку експертів головним завданням норвезької науки буде забезпечення росту фінансування науки, гарантія цільового і ефективного використання ресурсів, які виділяються з бюджету, а також розширення суспільного доступу до благ, які продукуються в ході наукових досліджень.

Чи спроможуться керівники української науки та освіти по-новому оцінити рівень викликів та завдань у даних сферах, а чи робитимуть імітацію їх реформування – покаже час. Однак абсолютно зрозуміло, що в нинішньому вигляді ані українська наука ані освіта не можуть далі існувати!

 

Юрій Шведа – політолог (Львів).